52) Загальні положення

Цей Державний стандарт початкової загальної освіти (далі - Державний стандарт), розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст початкової загальної освіти, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти.

У цьому Державному стандарті терміни вживаються у такому значенні:

1) громадянська компетентність - здатність людини активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

2) ключова компетентність - спеціально структурований комплекс якостей особистості, що дає можливість ефективно брати участь у різних життєвих сферах діяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

3) ключова компетенція - об’єктивна категорія, що фіксує суспільно визначений комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати в широкій сфері діяльності людини (вміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, здоров’язбережувальна, соціальна компетентність та компетентність з питань інформаційно-комунікаційних технологій);

4) компетентнісний підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно-підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна;

5) компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

6) компетенція - суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини;

7) комунікативна компетентність - здатність особистості застосувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми і віддаленими людьми та подіями, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

8) міжпредметна компетентність - здатність учня застосувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і предметних галузей;

9) міжпредметні естетичні компетентності - здатність орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності, що формується під час опанування різних видів мистецтва. Предметними мистецькими компетентностями, у тому числі музичними, образотворчими, хореографічними, театральними, екранними, є здатність до пізнавальної і практичної діяльності у певному виді мистецтва;

10) предметна компетентність - освоєний учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної з набуттям нового знання, його перетворенням і застосуванням;

11) предметна компетенція - сукупність знань, умінь та характерних рис у межах конкретного предмета, що дає можливість учневі самостійно виконувати певні дії для розв’язання навчальної проблеми (задачі, ситуації). Учень має уявлення, знає, розуміє, застосовує, виявляє ставлення, оцінює;

12) предметна математична компетентність - особистісне утворення, що характеризує здатність учня (учениці) створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розв’язування навчально-пізнавальних і практично зорієнтованих задач;

13) предметна природознавча компетентність - особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв’язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов’язані з реальними об’єктами природи у сфері відносин "людина - природа";

14) соціальна компетентність - здатність особистості продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

Державний стандарт складається з:

• Базового навчального плану початкової загальної освіти згідно з додатком 1 (далі - Базовий навчальний план);

• загальної характеристики інваріантної та варіативної складових змісту початкової загальної освіти;

• державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів згідно з додатком 2.

У результативній складовій кожної освітньої галузі Державного стандарту визначено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи, які відповідають змісту і структурі предметних компетентностей.

Протягом навчання у початковій школі учні повинні оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій.

На основі цього Державного стандарту Міністерство освіти і науки, молоді та спорту розробляє навчальні програми, відповідно до яких здійснюється підготовка варіативних програм і підручників.

53) Діяльність педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Натомість стрижневим підходом педагогічної науки до педагогічної діяльності є виділення її компонентів як відносно самостійних функцій. Функцію (лат. functio - виконання) в філософському аспекті розуміють як відношення двох груп об'єктів, у якому зміна одного з них спричиняє зміну іншого. Дослідження багатьох учених (Н.В.Кузьміна, В.О. Сластьонін, А.І.Щербаков та інші) переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов'язані функції (види діяльності) вчителя: а) діагностична; б) орієнтаційно - прогностична; в) конструктивно - проектувальна; г) організаторська; д) інформаційно - пояснювальна; є) комунікативно - стимуляційна; ж) аналітико - оцінна; з) дослідницько - творча. Розглянемо зміст кожної з них і ті вимоги до вчителя, які зумовлені їх змістом. Діагностична функція (від гр. diagnosis - розпізнавання, визначення) педагогічної діяльності пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, за наявності уміння "вимірювати" знання, уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати педагогічні явища. Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis - передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу. Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості - розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання. Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов'язана з орієнтаційно-прогностичною. її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу; добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; відбирати зміст, обирати форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів; планувати способи створення особистісно-розвивального середовища. Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків. Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня. Учитель у цьому випадку виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Тому велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога. Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступно донести їх до учнів. Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин. Функція досить гостро ставить проблему професійного росту вчителя, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового рівня і набуттям рівня моральної досконалості. Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід. Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її. Такими є суть і система функцій педагогічної діяльності та комплекс умінь учителя, зумовлений ними.

54) Класична педагогіка минулого стверджувала - «Смертельний гріх учителя - бути нудним». Коли дитина займається з-під Активізація пізнавальної Ось чому в процесі навчання необхідно систематично збуджувати, розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес учнів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису особистості, і як потужне засіб виховує навчання, підвищення його якості.

В психологічних знаннях в громадському вигляді відбитий вже пізнані психологічні закономірності навчання і виховання, формування особистості на різних вікових етапах в умовах різних видів діяльності (гра, навчання, праця), істотні зв'язки в сфері педагогічних і психологічних явищ. Психолого-педагогічна наука накопичила немало цінних фактів, використання яких може збагатити зміст і організацію трудового і виробничої праці, більш повно використовувати резерв школяра, забезпечити в трудовому вихованні систему і тим самим підвищити його виховну цінність.

Я вважаю, що зниження рівня знань учнів більшою мірою пояснюється якістю уроків: шаблоном, одноманітністю, формалізмом, нудьгою. Багато вчителів шукають різні способи «пожвавлення» уроку, залучення учнів до активної роботи, розмаїтості форм пояснення нового матеріалу.

Зрозуміло, ні в якому разі не можна відмовлятися від традиційного уроку, як основної форми навчання і виховання дітей. Але надати уроку нестандартні, оригінальні прийоми необхідно для активізації розумової діяльності учнів. Це не заміна старих уроків, а їх доповнення та переробка, внесення пожвавлення, розмаїтості, яким підвищують інтерес, сприяючи удосконалюванню навчального процесу.

На таких уроках учні захоплені, їхня працездатність підвищується, результативність уроку зростає. Але треба зауважити, що у виборі на стандартних уроків потрібна міра. Учні звикають до незвичайних способів роботи, втрачають інтерес, успішність помітно знижується. Місце нетрадиційних уроків у загальній системі повинне визначаться самим вчителем у залежності від конкретної ситуації, умов змісту матеріалу та індивідуальних особливостей самого вчителя.

Дана проблема залишається актуальною протягом багатьох років. Накопичений досвід, написано безліч статей і книг як Російських, так і закордонних педагогів. Це дуже допомагає вчителю і майстру виробничого навчання в усвідомленні мети і задачі, у більш раціональному і чіткому плануванні поурочних планів та позакласної роботи, пошуку нових методів і прийомів для організації навчального процесу. Передовий досвід вчителів - новаторів, їх відкриття і розробки уроків регулярно висвітлюються в таких журналах, як «Школа і виробництво», «Спеціаліст», «Виробниче навчання ".

2. Активізація розумової діяльності учнів на уроках виробничого навчання.

2.1. Психолого-педагогічна характеристика розумової діяльності учнів.

Успішне викладання не мислимо без стимулювання активності учнів у процесі навчання. Компонент стимулювання не обов'язково слід за організацією. Він може передувати їй, може здійснюватися одночасно, але може і завершувати її. Педагогікою накопичено численні прийоми та способи стимулювання активної навчальної діяльності, розроблені спеціальні методи стимулювання. Стимулювання виконує завдання - привернути увагу учнів до теми, пробудити в них допитливість, цікавість, пізнавальний інтерес. Одночасно необхідно розвивати в учнів почуття обов'язку і відповідальності, що активізують вчення. Важливо не тільки задовольнити потребу у вивченні теми на самому початку заняття, розкриваючи її значимість, незвичність, але й продумати прийоми стимулювання, які будуть використані викликають бажання активно засвоювати навчальний матеріал.

Під активністю особистості в психології розуміється здатність людини виробляти суспільно значущі перетворення навколишнього, які проявляються у спілкуванні, спільній діяльності, творчість. Постійним збудників механізму пізнання є інтерес.

Інтерес - це мотив, що сприяє орієнтування, в якій або області, ознайомленню з новими фактами, більш повного і глибокого відображенню дійсності. Роль інтересів у процесах діяльності велика.

1. Ю.К. Бабанський. Педагогіка, М. «Просвещение»

1988 р., с.с. 351-352

Вони змушують особистість активно шукати шляхи і способи задоволення виникнення у неї спраги знання і розуміння. Задоволення інтересу не призводить до його згасання, а, внутрішньо перебудовуючи, збагачуючи і поглиблюючи його, викликає виникнення нових інтересів, що відповідають рівню більш високому рівню пізнавальної діяльності.

Пізнавальний інтерес формується і розвивається в діяльності. Сильним стимулом пізнання є здивування. Дивуючись людина як би прагнути зазирнути в перед. Він знаходиться в стані очікуванні чогось - то нового. Але пізнавальний інтерес до навчального матеріалу не може підтримуватися весь час тільки яскравими фактами, а його привабливість неможливо зводити до дивує і вражає уяву.

Це швидко може набриднути учневі, необхідно змінювати форми і методи роботи на уроці, намагатися заманити його, залучаючи до творчої розумової діяльності.

Після пояснення матеріалу для перевірки та закріплення знань добре використовувати тестові завдання. Тести замінюють фронтальний опитування вчителя, тому що діти, відповідаючи на питання, самостійно оцінюють свої знання.

Наприклад, у процесі вивчення теми «Обробка комбінованого коміра» учням після закінчення уроку був запропонований тест, який вони повинні були виконати протягом 10 хвилин