73. Соціальна цінність права

Соціальна цінність полягає в тому, що:

- за допомогою права забезпечується загальний стійкий порядок в суспільних відносинах;

- завдяки праву досягається визначеність, точність у самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання здатне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відокремити її від свавілля та несвободи;

- право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, бо перешкоджає незаконним втручанням у сферу її правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності та інших примусових заходів;

- право у цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості;

- на правовій основі формуються інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, ЗМІ і правова держава.

74. Особистісна цінність права

Особиста цінність - право виражає масштаб свободи особи у суспільстві та втілює ідеї рівності і справедливості. Зокрема, право виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, воно утверджує рівність усіх громадян перед законом незалежно від їх походження, матеріального положення, соціального статусу тощо. Особистісна цінність права полягає в тому, що воно виражає масштаб свободи особи у суспільстві та втілює ідеї рівності і справедливості. Зокрема, право виступає критері­єм правильного розподілу матеріальних благ, воно утверджує рівність усіх громадян перед законом незалежно від їхнього походження, матеріального положення, соціального статусу тощо. Цінність права, таким чином, полягає в тому, що воно пронизане гуманними засадами. Гуманістичний характер права виявляється не тільки в тому, що воно відкриває осо­бистості доступ до благ, а також і в тому, що воно виступає дієвим засобом її соціальної захищеності.

Цінність права полягає й у тому, що воно виступає мо­гутнім чинником прогресу, джерелом оновлення суспіль­ства відповідно до історичного ходу суспільного розвитку. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталітарних режимів, утвердження нових ринкових механізмів. Право у таких ситуаціях відіграє помітну роль у створенні якісно нової сфери, в якій тільки й здатні затвердитися нові форми спілкування та діяльності. У нинішніх умовах право на­буває справді планетарного значення. Право є єдино мож­ливим цивілізованим засобом розв'язання проблем глобаль­ного характеру.

Зрештою, цінність права — це здатність права служити метою і засобом для задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб і інтересів індивідів і суспільства в

цілому.

75. Право як цінність культури і цивілізації

Термін «цивілізація» з'явився порівняно недавно. Впер­ше його використав відомий економіст маркіз Віктор де Мірабо (1757 р.). У XIX ст. слово «цивілізація» вперше з'явилося у множині, що свідчить про початок визнання дослідниками різноманіття та відмінностей у цивілізаційному устрої народів впродовж тисячоліть світової історії.

Поняття «цивілізація» є вельми багатозначним. Іноді його вживають як синонім культури, рівню суспільного, матеріального і духовного розвитку. У найбільш загальному вигляді Цивілізація — це співтовариство людей, об'єднане основоположними духовними цінностями та ідеалами, що має стійкі особливі риси у соціально-політичній організації, економіці, культурі та психологічне відчуття належності до цього співтовариства. Сучасна наука виходить з уявлен­ня про наявність трьох основних типів цивілізацій: західно­го, східного і цивілізацій природних співтовариств¹.

Цивілізація і правова культура нерозривно пов'язані. Правова культура вбирає у себе духовний потенціал люди­ни, її прагнення до права як найважливішого засобу гума­нізації всієї системи суспільних відносин. Право за своїм призначенням звернене до людини, перш за все як до істоти соціальної та цивілізованої. Розвиток цивілізації супрово­джується розвитком права (інститут громадянства, інсти­тут примусу, інститут сім'ї, інститут охорони власності тощо), а інститути права, у свою чергу, несуть на собі від­биток певної цивілізації та певного рівня правової культу­ри. У цьому сенсі російський учений С.С.Алексеев виділяє такі етапи розвитку права і цивілізації²:

право сильного — це доцивілізаційна стадія правово­го розвитку. Сутність права на цій стадії полягає в тому, що право належить просто сильному. На праві сильного, вира­женому в стійких звичаях, ґрунтувалися такі інститути доцивілізаційного життя, як «ватажок», «старшинство», «ієрархія підлеглості». Однією з його модифікацій є кулач­не право — позитивне право перших етапів становлення і розвитку цивілізації (азіатських теократичних, рабовласницьких, феодальних суспільств), коли в суспільстві як домінуючі сили виступають влада та релігійна ідеологія;

право влади — це позитивне право більш розвинутих ступенів цивілізації, коли в суспільстві все більше затвер­джується світська влада (феодальне суспільство із освіче­ною владою, капіталістичне, буржуазне суспільство, сучас­ні суспільства з авторитарною владою). Тут позитивним правом визнаються всі норми, що виходять від влади і захи­щаються нею;

право держави — право, яке складається в умовах обмеження, гуманізації та демократизації державної влади. Воно стає нормативним утворенням, що займає рівновели­ке місце із державною владою;

право громадянського суспільства — це вищий на сучасній стадії розвитку цивілізації ступінь позитивного права, що найбільше зближується із природним правом. Його базис утворюють природжені права людини, які є основою для визначення правомірності юридичних норм, що вводяться та підтримуються владою. На цьому етапі право найбільшою мірою розкриває свій потенціал як яви­ще цивілізації і культури.

У міру поглиблення цивілізації, переходу її на нові, вищі ступені накопичення цінностей відбувається розвиток пра­ва як глобального явища, отримання ним якостей та харак­теристик, що відповідають його природі.

Т.В. Кашаніна в процесі правового розвитку убачає такі стадії:

стадія дитинства — архаїчне право. Хронологіч­ні рамки цієї стадії — з моменту виникнення права, при­близно до IX—XI ст. Головною його особливістю є локаль­ний, місцевий характер («племінне право»), оскільки в кожній родовій або сусідській громаді, у кожного племені, у кожного етносу склалася своя система норм. Норми ар­хаїчного права виробляються «знизу», самим народом. Найчастіше вони набувають характеру звичаїв (« звичаєве право») і починають охоронятися не самими одноплемін­никами як раніше, а органами управління, що виділяють­ся з їхнього складу (вождями, дружинниками, жерцями тощо). За своїм характером це все ще «варварське право». Зокрема, для розв'язання конфліктів нерідко застосовувалися силові методи (наприклад, кровна помета). За рівнем розвитку це — «примітивне право», оскільки відсутні загальні правові поняття, вирішення спорів носить ритуаль­ний, а не юридичний характер, не проводиться відмінність між цивільними та кримінальними справами;

стадія юності — станове, або корпоративне, право. Хронологічні рамки IX—XI ст. — XIII—XV ст. Його виник­нення — результат поступового розвитку економіки, роз­поділу і спеціалізації суспільної праці, соціальної і про­фесійної диференціації суспільства. Стани (селяни, земле­власники, жерці) і корпорації (торговці, ремісники) праг­нуть встановити однакові правила поведінки для захисту своїх інтересів. Таке станове право називають протоправом, тобто попередником права, оскільки воно ще не має ознак загальності — воно поширюється на окремий стан (касту, корпорацію).

стадія зрілості — розвинене право, або загальнодер­жавне право. Його виникнення відносять до XVI-XVIII ст. (Англія — XIV ст., Велике князівство Литовське — XVI ст., Франція і Росія — XVIII ст.). У сучасному світі загально­державне право є переважаючим. Його головні особливості: цілеспрямоване формулювання норм права переважно за­конодавчими органами держави; захист правових норм державними (правоохоронними) органами.

Ю.М.Оборотов називає такі етапи розвитку права (іс­торичні типи): архаїчне (міфологічне) право; античне (класичне) право; середньовічне (плюралістичне) право; національне (державне) право; сучасне (соціальне) право. Соціальне право — це право, що звільнилося від гніту дер­жави, що перетворило природне право на критерій розвитку позитивного права, що сполучає традиції та новизну націо­нального права, міжнародного та регіонального (напри­клад, європейського) права.

У ході розвитку людства можна виділити деякі загальні закономірності права як явища цивілізації і культури:

- відносно громадян — перехід від заборонного до дозвільного регулювання, до розширення переліку та змісту суб'єктивних прав;

- перехід від станового правового статусу індивіда (коли він трактується правом виключно як член касти, корпорації, стану) до правового статусу автономної та самоцінної особи;

- все більше скріплення держави, всіх осіб, що мають владу, жорсткими заборонами, обмеженнями, дозвільним порядком їх функціонування;

- становлення і вдосконалення розвиненої системи пра­вових засобів, у тому числі й процесуальних, заснованих на ідеалах свободи і гуманізму.

Проте розвиток сучасної цивілізації відбувається нерів­номірно і суперечливо, оскільки у світі одночасно існують суспільства, які перебувають на різних стадіях розвитку цивілізації. Разом із тим суспільний прогрес не зупиняєть­ся, оскільки суспільства, які досягли вищого рівня розвит­ку, впливають на менш розвинені, прискорюючи темпи їх розвитку.