- •8 Вихідні ідеї філософії с.Кєркегора.
- •9 Вчення «живої етики» о.Реріха.
- •10 Вчення про три світи та дві натури г.Сковороди.
- •11 Головне питання гносеології. Гностицизм і агностицизм.
- •12 Головні функції філософії.
- •13 Гуманізм і реформація, їх суть і філософська спрямованість
- •15 Діалектика як вчення про зміни і розвиток
- •16 Духовно-академічна філософія в Україні хіх –хх ст.
- •17 Елейська школа: представники, основні ідеї
- •18 Емпіризм ф.Бекона.
- •19 Зміст «антропологічного принципу» у філософії л.Фейєрбаха.
- •20 І.Кант як засновник німецької класичної філософії.
- •21 Ідеалізм Платона та його протистояння матеріалізму
- •22 Ідеї розробки «наукової філософії» у європейській філософії хіх ст
- •24 Конфуціанство як основний напрямок філософії Стародавнього Китаю
- •25 Концепція культури та історії о.Шпенглера
- •26 Людські виміри проблеми буття
- •28 Монадологія г.Лейбніца
- •30 Основні напрямки розвитку філософії Стародавньої Індії.
- •31 Основні положення даосизму.
- •32 Основні поняття гносеології.
- •33 Піфагорійська школа: представники, основні ідеї.
- •34 Принцип активізму філософії і.Г.Фіхте.
- •35 Природа філософських проблем, їх зв'язок з фундаментальними питаннями людського буття.
- •36 Природні виміри людини та її символічний світ.
- •37 Проблема буття в античній філософії
- •38 Проблема істини у філософії
- •39 Проблеми буття в історико-філософському окресленні
- •41 Р.Декарт та його філософська система.
- •43 Світоглядні ідеї Лесі Українки
- •44 Сенсуалізм Дж.Локка.
- •45 Скептизм п.Бейля та д.Юма
- •46 Соціальна філософія м.Драгоманова
- •47 Соціально-економічний та культурний зміст епохи Відродження
- •48 Становлення та розвиток діалектики в античній філософії
- •49 Структура діалектики та її зміст
- •50 Структура пізнавального процесу.
- •51 Сучасна наука про рівні та форми буття.
- •54 Теорія пізнання т.Г.Гоббса
- •55 Типологія людини
- •56 Філософія в Києво-Могилянській академії
- •57 Філософія г.Сковороди
- •58 Філософія Гегеля
- •59 Філософія п.Юркевича.
- •60 Філософія Сократа
- •61 Філософська антропологія
- •62 Філософська сутність вчення джайнізму
- •63 Філософське обґрунтування індуїзму
- •64 Філософський зміст буддизму
- •65 Філософський структуралізм к.Леві-Стросс
- •66 Філософські ідеї Кирило-Мифодіївського товариства
- •67 Філософські ідеї ф.Шеллінга
- •68 Філософські погляди Епікура
- •69 Філософські погляди м.Костомарова.
- •70 Філософські погляди п.Куліша
- •72 Фрідріх Ніцше та «філософія життя»
54 Теорія пізнання т.Г.Гоббса
Томас Гоббс – представник матеріалізму й номіналізму. Він вважав, що реально існують тільки одиничні речі, а загальні поняття-це лише назви речей. Тому будь-яке знання має своїм джерелом досвід, він є двох типів: перший як результат сприйняття, другий як знання про назви речей. Джерелом дургого досвіду є розум..Людина – це машина з природними властивостями, держава – це „Левіафан” – міфічне біблійне чудовисько, яке керує людськими долями, підпорядковує собі людей, народ; свобода – це передусім відсутність опору, а не „сутісна сила”. Держава, на думку філософа, має земне (природне), а не божественне походження, її необхідність зумовлена природою людини, потребою жити суспільно за наявності різноспрямованих егоїстичним інтересів, потреб, пристрастей, властивостей та сил кожного окремого індивіда. Людина посідає проміжне місце між природою та суспільством. Усі люди від природи є рівними.
55 Типологія людини
Ендоморфний тип (з великим животом, значними жировими відкладеннями на плечах і стегнах, слабкими кінцівками) проявляє схильність до вісцеротонії Він товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування. Не любить напруги, а в стані сп'яніння стає чулим і м'яким.
Мезоморфний тип (могутня статура, груди "колесом", квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії. Це люди неспокійні, нерідко агресивні, полюбляють пригоди. Досить потайливі у почуттях і думках. У стані сп'яніння такі люди настирливі й агресивні.
Ектоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо-розвиненими внутрішніми органами, худим обличчям, вузькою грудною кліткою, тонкими довгими кінцівками) звичайно відрізняється церебротонією. Це люди загальмовані й інтровертні, нетовариські, потайливі. У їхній поставі відчувається скутість. У важких ситуаціях схильні до самоти. Найпродуктивнішим і щасливим для них переважно виявляється пізній період життя. Під дією алкоголю практично не змінюють своєї звичайної поведінки і стану.
56 Філософія в Києво-Могилянській академії
У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597—1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському грунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки.
Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчесності. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи.
Оригінальне у філософії Києво-Могилянської академії представлено вчення про матерію і форму. Згідно з цим вченням, в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ.
У лекційних курсах професорів академії простір мислився невід’ємним від речей і середовища, а час як послідовна тривалість кожної речі. Ця тривалість, якій відповідає поняттю внутрішнього часу, властива й ученням інших професорів.
Сенс життя, твердять професори академії, — у творчій праці, спрямованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.
Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії проблемі взаємозв’язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріоритетного значення надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом.
Вчені Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у розвиток філософії права.