11 Головне питання гносеології. Гностицизм і агностицизм.

Філософія як гносеологія здійснює аналіз процесу пізнання в контексті певних меж і можливостей у відношенні «людина—світ». Головне питання — чи можна взагалі пізнати світ?

Агностицизм - світ пізнаваний у принципі, людина не пізнає світ, а будує віртуальний світ на основі почуттєвого сприйняття. Це філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом. Агностики (часто - ідеалісти) не вірять в можливості людини пізнавати світ, або в пізнаванність самого світу, або ж допускають обмежену можливість пізнання. Серед агностиків найбільш відомим є Іммануїл Кант. Ним було висунуто послідовну теорія агностицизму, згідно з якою: сама людина володіє обмеженими пізнавальними можливостями (завдяки обмеженим пізнавальним можливостям розуму); сам навколишній світ непізнаваний в принципі - людина зможе пізнати зовнішню сторону предметів і явищ, але ніколи не пізнає внутрішню сутність даних предметів і явищ - «речей в собі».

Гностицизм. Вкрай негативне ставлення до матеріального світу, в тому числі і до тіла. Більше значення має духовне, що притаманне лише деяким людям. Прихильники гностицизму (як правило, матеріалісти) оптимістично дивляться на сучасне і майбутнє пізнання. На їхню думку, світ пізнаваний, а людина володіє потенційно безмежними можливостями пізнання.

12 Головні функції філософії.

Філософія як сфера духовної культури виконує такі функції: світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей), пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань), логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах), соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтуватися у складних розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію), критична (проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу), виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів).

13 Гуманізм і реформація, їх суть і філософська спрямованість

Епоха Відродження дала потужні культурні імпульси для формування європейської цивілізації, гуманістичний і реформаційний рухи змінили напрямок її розвитку. Оголосивши попередній період Середньовіччя "темним століттям" і розглядаючи себе як наступників і хранителів антично-християнського синтезу, гуманісти і реформатори протипоставили відмираючим духовним цінностям періоду безособової корпоративності ідею вільної особи, що самовизначається у творчості і вірі. Якщо дошукатися до найбільш виразного прояву ренесансного духу у філософській та богословській думці, то навряд чи можна засумніватися в тому, що на першому місці повинна бути поставлена його антропологія - розгляд проблеми людини: його природи, гідності, його унікального положення в світі, цінності його індивідуальності.