1.4 Авторитет керівника і лідерство в трудовому колективі

 Розуміння психологічної структури особистості важливо для повного розвитку її задатків і реалізації здібностей. Особистість необхідно розглядати в складі виробничого колективу. Колективна свідомість залежить від суспільної її вираження в міжособистісних відносинах. Ці відносини виникають із взаємодії членів колективу в процесі спільної трудової діяльності. По своїй природі вони є психологічними. Міжособистісні відносини - це відносини симпатії, антипатії, товариства, особистої дружби. У рамках цих відносин виникають такі специфічні форми взаємодії між людьми, як наслідування, співпереживання, сприяння і т.п. Завдяки такій взаємодії, у колективі формується система взаємних вимог, загальний настрій і стиль роботи, інтелектуальна, емоційна і вольова єдність. Соціально-психологічні фактори впливають на такі характеристики колективу як рівень організованості (спрацьованість), способи обміну інформацією між її членами, ініціативність і творчий потенціал, а в кінцевому рахунку на продуктивність і якість результатів праці. Взаємини, що супроводжуються негативною емоційною реакцією утворюють потенціал негативного поводження, антипатії, ворожнечі, тоді як взаємини, що протікають при позитивних емоціях створюють між людьми зв'язку, що стимулюють роботу з повною віддачею. Нерозуміння, також як і ігнорування соціально-психологічних особливостей колективу, нерідко породжують психологічні бар'єри й ускладнюють процес управління.[26.21-26]

Важливою ознакою соціально-психологічної структури колективу є те, як у ньому зважуються проблеми лідерства. За своїми цільовими функціями лідерство подібне до керівництва, але відрізняється від останнього соціально-психологічними механізмами і змістом. Лідерство виявляється в психологічному впливі однієї людини на інших, при їхній спільній діяльності, спрямованій на досягнення яких-небудь загальних цілей. Вплив цей будується на міжособистісних контактах співробітників, на їхніх групових нормах в очікуваннях, що ґрунтуються на внутрішній соціально-психологічній організації членів колективу. А керівництво виступає як процес адміністративного впливу, здійснюваний на основі наданої влади. Іншими словами, лідерство базується на вихованні, наслідуванні і впливі, тоді як керівництво вимагає строгої відповідності дій і поводження людей встановленим соціальним нормам і моральним принципам. Якщо в колективі авторитетний керівник сприймається одночасно і як його лідер, то це означає, що керівник відіграє роль офіційного лідера. Коли ж авторитет керівника низок, то, як правило, особистий вплив у колективі має неофіційний лідер. Поняття офіційного і неофіційного лідера є наслідком утворення офіційної і неофіційний організаційних структур.

Офіційна структура колективу (групи) спирається на запропонований (жорстко фіксований) поділ праці і припускає чіткі відносини керівництва і підпорядкування, обумовлені правами й обов'язками його членів.

Неофіційна структура базується на відносинах, що складаються в процесі особистої взаємодії членів колективу згідно з їхніми індивідуальним психологічним здібностями, інтересами і симпатіями. Такий поділ двох видів структур не дає основ для їхнього протиставлення. Лідерство не слід розуміти тільки як функцію обдарованості керівника, людина стає лідером, коли діє відповідно до очікувань підлеглих і прийнятних для них морально-етичних норм. Звичайно лідери - це ініціативні, комунікабельні, самостійні і рішучі у своїх діях співробітники, однак буває, що лідерами стають співробітники, що не володіють перерахованими вимогами. Сукупність вимог, пропонованих до керівника і неофіційного лідера, не однакова. Якщо перший повинен знати і реалізувати цілі колективу, використовуючи забезпечені правовими нормами засоби і прийоми, то другому для закріплення свого статусу інший раз досить бути комунікабельним. Усе це зайвий раз переконує в тому, що бажано з'єднувати в одній особі і керівника і лідера.

Авторитет керівника як офіційного лідера колективу складається з двох джерел: особистого авторитету, обумовленого його здатністю до лідерського впливу, і соціального, що виражається у володінні владою і посадовим престижем. Тому цілком закономірна і залежність особистого авторитету керівника від його лідерської позиції і стилю поводження. Існування проблеми лідерства підсилює потребу в пізнанні соціально-психологічної структури трудового колективу, сутності і закономірностей розвитку відносин, що формуються в ньому. Ці відносини вивчаються за допомогою спеціальних соціометричних методів: опитування, анкетування, спостереження, інтерв'ювання.