Розділ 3. Механізм захисту права власності на знак для товарів та послуг

3.1 Загальні положення щодо захисту права власності на знак для товарів та послуг

Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власникові зареєстрованого позначення надаються надзвичайно широкі можливості реагувати на порушення його права власності на знак з боку третіх осіб. Відповідно до цього Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва вважається порушенням його прав, тягне відповідальність згідно норм чинного законодавству України (п.1 ст.20). Таким чином, національний законодавець не обмежується вказівкою на які конкретні види

порушень права власності на знак, з одного боку, є позитивним чинником, оскільки власник має реальну можливість протидіяти дуже широкому кругу незаконних дій. Разом з цим, така законодавча позиція ускладнює правозастосовчу практику, оскільки досить часто навіть самі власники не

усвідомлюють, що ті або інші дії, здійснені третіми особами, вже зачіпають їх виняткові права на зареєстроване позначення.

Враховуючи ці обставини, для вдосконалення практики застосування даної законодавчої норми необхідно доповнити її приблизним переліком конкретних форм порушення права власності на знак, передбачених, зокрема, Директивою ЄС про товарні знаки. Це дозволить здійснювати швидший і ефективний захист прав власників знаків для товарів і послуг. Проте для

запобігання можливим зловживанням такий перелік повинен містити обов'язкову вказівку на те, що "посягання в будь-якій іншій формі, окрім тих, які прямо передбачені в законі, тягне відповідальність згідно чинному законодавству України".

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони[4.с.3]. Ст. 6 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає наступні підстави для відмови в наданні правової охорони. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

• державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

• офіційні назви держав;

• емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

• офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

• нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою.

Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону

також позначення, які:

• звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;

• складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

• складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при

використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

• є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо

товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

• складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами;

• відображають лише форму, що обумовлена природним станом

товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності [4.с.7-8].

Стаття 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визнає будь-яке посягання на права власника свідоцтва порушенням його прав. Отже, Закон не містить переліку дій, які можна вважати порушеннями. Він посилає до ст. 16, приводить перелік прав, якими наділяється власник свідоцтва і порушення яких тягне за собою цивільно-правову відповідальність. Закон не визначає, яку саме відповідальність повинен нести порушник права на товарний знак. У нім лише наголошується, що порушення прав на знаки тягне відповідальність згідно норм чинного

законодавства України. Все ж таки Закон в п. 2 ст. 20 встановлює наслідки правопорушення. Зокрема, на вимогу власника дане порушення повинне бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові свідоцтва заподіяні збитки.

Значною проблемою на сьогоднішній день є недобросовісна реєстрація знаків для товарів та послуг та промислових зразків. Необхідно сказати, що дана проблема є характерною лише для ринків країн СНД, а основними передумовами її існування є неврегульованість варіантів захисту від недобросовісних реєстрацій знаків для товарів та послуг і промислових зразків та ефективної системи відповідальності за подібні дії. Аналізуючи нормативну базу у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності на товари та послуги можна прийти до висновку, що єдиною правовою можливістю захисту бренду є реєстрація його елементів як знаків для товарів та послуг, а також як промислових зразків.

У зв’язку з цим значну роль відіграє професіоналізм патентних повірених, які оформлюють заявки на реєстрацію об’єктів інтелектуальної власності, що входять до складу бренду. Після подачі заявки, проведення експертизи та прийняття рішення про реєстрацію, Державний департамент інтелектуальної власності видає свідоцтво на знак для товарів та послуг та патент на промисловий зразок[20.с.3].

Лише наявність патенту на промисловий зразок та свідоцтва на знак надають їх власнику ефективні інструменти для боротьби з недобросовісними конкурентами, забезпечуючи добросовісному володільцю знаку для товарів та послуг та патенту на промисловий зразок виключні права на їх використання, а також право забороняти третім особам використовувати його на товарах та при наданні послуг, для яких його зареєстровано.

Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватися в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

— невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

— наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

В адміністративному порядку розглядаються спочатку скарги на будь-яке рішення Держпатенту України щодо заявки. Скарга має надійти до Апеляційної ради протягом трьох місяців від дати одержання рішення Держпатенту України чи копій затребуваних матеріалів.

Апеляційна рада зобов'язана розглянути скаргу протягом чотирьох місяців від дати її надходження в межах мотивів, викладених у ній (ст.15 Закону). Як уже зазначалося. Апеляційна рада розглядає також заперечення проти видачі свідоцтва. Якщо рішення Апеляційної ради не задовольняє будь-яку із сторін, воно може бути оскаржене в судовому порядку. Спори, що виникають у зв'язку з будь-яким посяганням на права власника свідоцтва, розглядаються безпосередньо судом, арбітражним або третейським судом.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові свідоцтва заподіяні збитки. На вимогу власника свідоцтва з товару, його упаковки має бути знятий незаконно використовуваний знак чи позначення, схоже з ним настільки, що їх можна переплутати, або знищено виготовлення зазначених зображень. Такі самі права має особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором[13.с.2].

Перш за все, виникає питання: що слід розуміти під поняттям “Будь-яке посягання на права власника свідоцтва”. Термін «посягання» в приведеному контексті є нечітким, розмитим, в нього можна вкладати різний сенс, що може привести до неоднозначного тлумачення. Так, по словниках

посяганням є «спроба оволодіти чим-небудь, заподіяти шкоду кому, чому-небудь, позбавити кого-небудь чого-небудь». Цим висловам відповідає слово «замах», оскільки вони, окрім бажання, наміри і тому подібне зробити певну дію, містять ще і значення старання, реальної спроби це зробити. Приведене свідчить не тільки про різноманітність змісту терміну «посягання», але і про те, що він не охоплює всіх дій, які можуть бути визнані порушеннями права на товарний знак. Посяганням завжди є намір, умисна дія. Але порушенням даного права можуть бути і ненавмисні дії. Тому в Законі слідує чітко було б визначити, які конкретні дії визнаються порушеннями права на товарний знак, як це зроблено в законодавстві багатьох зарубіжних країн.

У судовому порядку розглядаються, зокрема, спори про встановлення власника свідоцтва, про укладення та виконання ліцензійних договорів, про порушення майнових прав власника свідоцтва. Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг.