4. Історія геологічного розвитку Азії
В історії геологічного розвитку території Азії виділяють 6 головних етапів: 1) докембрійський; 2) байкальський; 3) каледонський; 4) герцинський; 5) мезозойський; 6) кайнозойський.
Докембрійський етап (архей, протерозой). В докембрії, наприкінці протерозою, утворились чотири платформи, на яких почала формуватись азіатська частина материка – Східносибірська, Китайська, Аравійська та Індостанська. Разом із Східноєвропейською і Північноамериканською платформами ці платформи сформували давній гіпотетичний материк Лавразію. Платформи являли собою могутні скельні масиви, складені гранітами і гнейсами. Їх розділяли широкі і глибокі морські басейни, в межах яких почали формуватися геосинклінальні пояси. Платформи були давніми ядрами, навколо яких відбувалася консолідація Азії внаслідок горотворення в геосинклінальних поясах.
Після закінчення докембрійського етапу, протягом палеозою і мезозою на Китайській платформі відбулись інтенсивні вертикальні розривні рухи, які розчленували, розкололи фундамент платформи на окремі масиви (Північно-Китайський, Південно-Китайський, Тібетський, Шаньдун-Корейський, Тарімський, Сінобірманський, Індосінійський), між якими утворилися глибокі прогини. У крейдовий період на місцях цих прогинів виникли складчасті гірські споруди, які і поєднали окремі масиви у єдиний материк.
Байкальський етап (кінець докембрію – початок палеозою). Структури байкальського віку (байкаліди) складають значну частину гір Прибайкалля і Забайкалля (звідси цей етап горотворення одержав назву байкальського), Східного Саяну, північну частину Корейського півострова, хребти Алтинтаг, Аравалі, південний край півострова Індостан і південно-західну частину острова Шрі-Ланка, Центральну Аравію. Байкаліди як гори в значній мірі зруйновані і у більшості випадків складають фундамент більш пізніх складчастих структур.
Каледонський (нижньопалеозойський) етап (кембрій, ордовик, силур, девон). Каледонські складчасті структури сформували низькі і середньовисокі гори Західний Саян, Кузнецький Алатау, Салаїрський кряж, східний Алтай, західну частину Казахського дрібносопковика, північні хребти Тянь-Шаню, північну частину Монголії, гори Куньлунь, хребти Наньшань і Ціньлін.
Герцинський (верхньопалеозойський) етап (карбон, перм). Герцинські складчасті структури сформували Уральські гори, південні хребти Тянь-Шаню, гори Бирранга, західний Алтай, східну частину Казахського дрібносопковика, хребти Монгольський Алтай, Куньлунь і Великий Хінган. Герциніди спаяли воєдино Східноєвропейську, Східносибірську і Китайську платформи і утворили серединні масиви більш молодих тектонічних споруд. Під час герцинської складчастості зазнали змін і давні платформи. Відбулися розломи і переміщення окремих ділянок, хвильові деформації у вигляді прогинів (синекліз) і вигинів (антекліз). В окремих місцях по лініях розломів відбулися величезні виливи базальтів, які утворили на земній поверхні ступінчасті трапові плато (від швецької trappa – сходи). Такі плато характерні для Середньосибірського плоскогір’я і плоскогір’я Декан.
Після утворення байкаліди, каледоніди і герциніди протягом тривалого часу руйнувалися і втратили свою висоту. Проте значна частина після руйнування була відроджена під час пізніших етапів горотворення, тобто знову піднята. Такими є Урал, Тянь-Шань, Алтай та інші гори, які називають відродженими горами. Їх схили круті. Вони мають значну висоту, проте їх вершинні поверхні вирівняні і не мають гострих гребенів. Інші зруйновані палеозойські гірські споруди, навпаки, зазнали інтенсивного опускання і утворили фундамент молодих палеозойських платформ – Західносибірської і Туранської. Деякі зруйновані палеозойські споруди не зазнавали в подальшому ні підняття, ні опускання і перетворилися на пенеплен – так називають горбисту рівнину, яка утворилась на місці зруйнованої гірської країни. Прикладом є Казахський дрібносопковик. Деякі палеозойські зруйновані споруди утворили так звані серединні масиви, на яких сформувались, наприклад, внутрішні райони Передньоазіатських нагір’їв, Тібету, Індокитаю.
Мезозойський етап (тріас, юра, крейда). Мезозойські складчасті структури сформували величезні гірські пояси Північно-Східної (хребти Верхоянський і Черського, Колимське нагір’я), Східної (хребти Буреїнський і Малий Хінган, гори Сіхоте-Алінь) і Південно-Східної Азії (південна частина Тібетського нагір’я, гори півостровів Індокитай і Малакка). Під час цього етапу на Індійській і Аравійській платформах знову, як і під час герцинського орогенезу, відбулися розломи і виливи базальтів на земну поверхню.
Кайнозойський етап. Кайнозойські або альпійські складчасті структури (альпініди) належать до двох геосинклінальних поясів: Альпійсько-Гімалайського і Тихоокеанського.
До Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу, який утворився внаслідок зіткнення африкано-аравійської, євразійської та індо-австралійської літосферних плит і з’єднує гірські споруди Європи і Азії, відносяться Понтійські гори і гори Тавр на Малоазійському нагір’ї, гори Кавказ на Вірменському нагір’ї, хребти Ельбурс і Загрос, Сулейманови гори на Іранському нагір’ї, гори Памір, Гіндукуш, Каракорум і Гімалаї в Тібетсько-Гімалайський гірській країні, хребти Паткай і Ракхайн (Араканські гори) на півострові Індокитай, а також складчасті хребти островів Суматра і Ява.
Тихоокеанський складчастий пояс, що утворився внаслідок зіткнення тихоокеанської та євразійської літосферних плит, складається з ряду острівних дуг і проходить через Камчатку, Курильські острови, острів Сахалін, Японські острови і Малайський архіпелаг. Біля східних берегів острівних дуг розміщуються глибокі океанічні жолоби з великою сейсмічністю.
Сейсмічністю і інтенсивною вулканічною діяльністю відрізняються обидва складчастих пояси. Із загальної кількості згаслих і діючих вулканів на земній кулі більша частина (понад 480) припадає на територію Азії. Материкові вулкани знаходяться в південно-західній частині Азії на Малоазійському і Іранському нагір’ях. Їх кількість тут перевищує 30. Згаслими вулканами є Великий Арарат, Демавенд та ін. Кілька сот згаслих і діючих вулканів розкидано на острівних дугах Тихоокеанського поясу. Найвідоміші з них знаходяться на Японських (вулкан Фудзіяма), Філіппінських (вулкан Апо) і Зондських (вулкани Семеру, Кракатау) островах.
У кайнозойський етап утворились не тільки гірські споруди Азії. У прогинах на межі платформ і складчастих поясів сформувались Месопотамська та Індо-Гангська низовини. Крім того, загальне підняття суходолу та похолодання клімату Землі в плейстоцені призвели до утворення материкового покривного зледеніння, яке просувалось на південь до 60-ї паралелі і явилось потужним геологічним чинником перебудови земної поверхні Азії.
Внаслідок альпійського орогенезу до Східноєвропейської, Сибірської і Китайської платформ були приєднані Аравійська та Індостанська платформи і материк Євразія в цілому набув сучасних рис.
7 вересня 2006 р. Лекція з навчального курсу “Фізична географія материків і океанів” доцента Міхелі С.В.