32. Поняття державного службовця

В юридичній літературі неодноразово робилися спроби визна¬чити поняття «державний службовець». У результаті більшість ав¬торів дійшли висновку, що цей термін слід трактувати як в ши¬рокому, так і у вузькому розумінні. В широкому розумінні держав¬ний службовець — це професійний працівник будь-якої державної організації: органу, установи, підприємства, а у вузькому — це професійний працівник органів державної влади. На законодавчо¬му рівні визначення поняття «державний службовець» дається у ст. І Закону України «Про державну службу» через визначення самої державної служби. Тобто державний службовець — це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посади в державних органах та їхньому апараті, щодо практичного виконан¬ня завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Таким чином, законодавець закріпив поняття державного службовця у вузькому розумінні.

Основними ознаками державного службовця є:

— посада в державних органах та їхньому апараті;

— професійна діяльність щодо практичного виконання зав¬дань і функцій держави;

— заробітна плата за рахунок державних коштів.

До державних службовців не належать особи, які проходять стажування в державних органах, оскільки вони не займають посад у цих органах, а тільки претендують на них.

ВИДИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Коло державних службовців досить різноманітне і різнопла-нове. Всіх державних службовців можна класифікувати на різні види в залежності від:

— розподілу державної влади — державних службовців ор¬ганів законодавчої, виконавчої та судової влади;

— характеру державної служби — цивільні та спеціалізова¬ні державні службовці;

— обсягу посадових обов'язків — посадові особи і особи,що не є посадовими.

У залежності від характеру повноважень, які визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні дер¬жавно-владних функцій, вони поділяються на керівників, спе¬ціалістів і технічних виконавців. При цьому слід зазначити, що єдиної думки з приводу даної класифікації в юридичній науці немає. Деякі вчені, зокрема Ю. М. Старилов, вважають її прин¬ципово невірною і пропонують свою: а) публічні державні служ¬бовці; б) службовці і представники технічного персоналу, які перебувають на державній службі.

Керівник — це державний службовець, який займає державну посаду, пов'язану з безпосереднім здійсненням зав-дань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести: керівників державних органів та їхніх заступників; керівників структурних підрозділів держав¬них органів та їхніх заступників; осіб, які наділені повноважен¬нями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм служ¬бовцям.

Хто в кожному конкретному випадку є керівником, можна визначити тільки згідно зі структурою державного органу.

В юридичній літературі розрізняють безпосереднього керів-ника, керівника вищого рівня і керівника вищого рангу. Наприк-лад, в міністерстві керівник відділу є безпосереднім керівником своїх підлеглих (спеціалістів), керівник департаменту — безпо-середнім керівником своїх підлеглих (керівників відділів) і ке-рівником вищого рівня їх підлеглих (спеціалістів), заступник міністра — керівником вищого рангу.

Безпосереднім керівником є особа, яка приймає правові рішення щодо особових справ підлеглого йому державного службовця. До його основних повноважень і функцій нале¬жать: надання чергової і позачергової відпустки або відмова у відпустці, а також дозвіл на звільнення зі служби; прийом заяв про звільнення, встановлення факту невідповідності займаній посаді; видання офіційних документів; прийняття рішень щодо дисциплінарних справ; контроль за дотриманням обмежень, пов'язаних з державною службою; атестація персоналу; прий¬няття рішень з питань роботи з персоналом (переведення на іншу посаду, у тому числі в тому самому державному органі; переведення в інший державний орган та ін.).

Спеціаліст — це державний службовець, який має необ¬хідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноважен¬нями здійснювати державні владні функції, але які не мають права здійснювати такі службові юридично-владні дії, як засо¬би управління людьми. їх повноваження пов'язані з підготов¬кою проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, фінансів, медицини, торгівлі, екології тощо.

Технічний персонал — це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, які тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу. їхня правомоч-ність визначається завданнями забезпечення службової діяль-ності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для вико-нання останніми службових функцій. До них можна зарахува¬ти.

Стаття 10. Основні обов'язки державних службовців

Основними обов'язками державних службовців є:

додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Стаття 11. Основні права державних службовців

Державні службовці мають право:

користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.