27. Уподобання споживача. Використання кривих байдужості в аналізі поведінки споживача.

Існують основні припущення (аксіоми) теорії споживчого вибору, що дають змогу визначити мінімально необхідний для послідовної поведінки споживача рівень його раціоналізму.Аксіома повної упорядкованості переваг: споживач завжди може сказати, як він ставиться до наборів благ, що порівнюються. Інакше кажучи, для будь-яких наборів А і Б у певній ситуації або А > Б, або А < Б, або А = Б. Фактично, усе що споживачу необхідно зробити, — це визначити своє ставлення до відповідних наборів благ.Аксіома транзитивності переваг: переваги споживача послідовні. Інакше кажучи, якщо А > Б, а Б > В, то завжди А > В. Із ранжування наборів випливає, що А дає більше задоволення, ніж Б. Аналогічно, Б дає більше задоволення, ніж В. Отже, А повинен давати більше задоволення, ніж В.Транзитивність переваг дає можливість привести в певну систему всю множину споживання. Крім того, існує ще одне припущення в рамках уже зроблених — неперервність переваг споживача. Це припущення необхідне для того, щоб переваги могли бути виражені неперервною функцією корисності. Остання є відношенням між обсягами благ, що споживаються, і рівнем добробуту (ступенем задоволеності, рівнем корисності), який досягається при цьому споживанні. Функція корисності є виразом системи впорядкування переваг даного споживача в даній ситуації.Якщо ми говоримо тільки про певний порядок, у якому розташовані класи байдужості (групи рівноцінних для даного споживача наборів благ), то функція корисності, яка виражає цей порядок, буде ординалістською (порядковою). Значення такої ординалістської функції корисності буде виявляти тільки розташування (ранжування, послідовність, порядок) певних груп рівноцінних наборів двох благ А і Б.У тому випадку, коли ми визначаємо не тільки розташування й послідовність класів байдужості, а й оцінюємо різницю в рівнях добробуту, що відповідають кожному з таких класів байдужості, функція корисності буде порівнювати не тільки самі значення корисності, а й їх зміни.Однак самі кількісні оцінки таких різниць у рівнях добробуту не мають абсолютного значення. Наприклад, їх можна одночасно подвоїти, потроїти, збільшити чи зменшити на одну й ту саму величину. Аксіома потреб, що не насичуються: більша кількість будь-якого блага завжди має перевагу перед меншою кількістю того самого блага (більше завжди краще). Це означає, що споживач ніколи не відмовиться від додаткової кількості будь-якого блага, що споживається ним, оскільки він завжди оцінює її як рівень, який підвищує його добробут.Використовуючи аксіому про ненасичуваність та враховуючи неперервність функції корисності, можна розглядати останню як таку, що диференціюється, а її часткові похідні є позитивними. Якщо функція корисності є виявом певного рівня добробуту, то її перша часткова похідна виражає збільшення даного рівня добробуту, яке забезпечується при споживанні додаткової кількості блага певного виду та за незмінних кількостей благ усіх інших видів. Таке збільшення називають граничною корисністю блага даного виду.Аксіома незалежності споживача: задоволення споживача залежить тільки від кількості благ, які він споживає, і не залежить від кількості благ, які споживають інші. Це передусім означає, що споживачу незнайомі почуття заздрощів і співчуття. У принципі, від цієї аксіоми можна відмовитися, що інколи й роблять при аналізі процесів споживання з урахуванням зовнішніх ефектів і зовнішніх витрат. У порядковій теорії корисності поняття «корисність» означає не більш, ніж порядок переваг. Твердження «Набір А має перевагу перед набором В» еквівалентне твердженню «Набір А має більшу для даного споживача корисність, ніж набір В».Нарешті, якщо припустити, що функція корисності від споживання такого проміжного набору благ є опуклою, то вона двічі диференційована. А звідси випливає вельми важливий висновок: другі часткові похідні даної функції корисності є від’ємними.

28. Бюджетні обмеження, лінія можливостей споживача. Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

1. Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та Y У (наприклад, котлети та пиріжки).

2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.

3. Споживач не дає та не бере кредити.

У цьому випадку дохід споживача (I) дорівнюватиме всім його витратам:

І = Р_ХХ + Р_Г Y, (1)

де Р_х і Ру — ціни відповідних благ, наприклад, булочки і молока. За рівнянням (1) можна визначити набори товарів X та Y, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що I = 20 грн., Р_х= 1 грн., а Р_у = 2 грн., варіанти можливих наборів наведено в табл..1.

Таблиця.1

Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень

Набір товарів	N1	N2	N3	N4	N5	N6
Булочки, шт. Молоко, л	0 10	4 8	8 6	12 4	16 2	20 0

Цю залежність можна подати графічно (рис. 2).

Рис. 2. Лінія бюджетних обмежень

Лінія бюджетних обмежень — це всі ті набори товарів X і Y, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки №7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.

Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення:

МRS = ∆Y/∆Х – Рх / Рy.

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару X.

Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень. Зміна доходу та цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо збільшується дохід, то крива пересувається вправо, а якщо дохід зменшується — то вліво. При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні цін на товар % та зниженні цін на товар У і зменшується, якщо на ринку складається

протилежна ситуація (рис. 3).

Зміна доходу

Рис. 3. Вплив змін доходу та цін на лінію бюджетних обмежень

29. Аналіз поведінки споживача Якщо вважати, що товар X вибирається з цілої множини інших товарів, то в оцьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:

І = Р_ХХ+ ЕРуУ, (4.1)

За цих умов дещо інакшим буде зміст лінії бюджетних обмежень. Адже на графіку, з одного боку, буде кількість товар X, яку може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — виграти в грошовій формі на придбання всіх інших товарів (рис. 4.1).

Бюджетна лінія перетинає вісь У у точці, що відповідатиме загальному рівню доходу споживача І, адже витрати на товар X

дорівнюють нулю. Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута а:

tga =//Х = Р_х. (4.2)

Побудуємо криву байдужості з урахуванням нових припущень (рис. 4.2). У цьому випадку цінність усіх інших товарів (відображених на осі У) для споживача набуває грошового виразу.

У попередній темі було доведено, що МЯБху ⁼ -Ми_х / МІІ_У. Якщо припустити, що гранична корисність грошей (Ми_у) для споживача залишається незмінною, то гранична норма заміщення у кожній точці кривої байдужості буде дорівнювати граничній корисності товару X, вираженій у грошовій нормі (МК8_ХРУУ ⁼ -МІІ_Х). Тому нахил кривої байдужості (гранична норма заміщення 4RSx _РУУ ⁼ -М1/_х) збігатиметься з нахилом лінії бюджетного обмеження (Р_х) у тій точці, де гранична корисність товару Т, виражена в грошах, збігатиметься з ціною товару X. Тобто рівновага споживача досягатиметься за умови рівності цінності товару для нього та витрат на його придбання:

МЦ_Х = Р_х. (4.3)

Оптимальна кількість блага, яку хоче придбати споживач, характеризується тим, що гранична корисність для цієї кількості збігається з ціною блага. При менших обсягах закупок товару його гранична корисність буде більша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару X. Якщо закупки будуть більшими, ніж рівноважний обсяг, то ціна товару перевищить його корисність, що підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага буде досягатися тоді, коли гранична корисність товару, виражена в грошах (максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися задля отримання додаткової одиниці товару), зрівняється з його ціною.

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань та переваг, але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення доходу призводить до переміщення бюджетних ліній праворуч і вверх. Відповідно точки рівноваги будуть знаходитись далі від початку координат, що забезпечуватиме більшу корисність вибраного набору благ.

Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву "дохід - споживання" (рис. 4.3).

Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу (і лише доходу) споживача.

Характер кривої "дохід -споживання" буде залежати від оцінки товару споживачем.

Нормальні товари — це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід.

Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача.

Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей,

скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусі чи трамваї перетвориться у неякісний товар.

Тому для нормальних товарів крива "дохід - споживання" матиме зростаючий характер, а для неякісних — спадний.

Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Цс порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "дохід - споживання" для цієї групи товарів матиме вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 4.4)'.

Від кривої "дохід - споживання" легко перейти до, так званих, кривих Енгеля.² Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит (рис. 4.5).

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зрос

таючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару X. Це пояснюється дією закону спадної граничної корисності.

Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає дохід споживача. Ці залежності ввійшли в м і крос коном і ку як закон Енгеля¹:

30. Ефект заміни та ефект доходу. Зниження або зростання ціни якого-небудь товару впливає на обсяг попиту через ефект заміни і ефект доходу. "Ефект доходу виникає, оскільки зміна ціни даного товару збільшує (при зниженні ціни) або зменшує (при підвищенні ціни) реальний дохід, або купівельну спроможність, споживача. Ефект заміни виникає в результаті відносної зміни цін." [2] Ефект заміни викликає зростання споживання щодо подешевшав товару, тоді як ефект доходу може стимулювати і збільшення, і скорочення споживання товару або бути нейтральним. Щоб визначити ефект заміни, потрібно виділити вплив ефекту доходу. Або, навпаки, щоб визначити ефект доходу, потрібно виділити ефект заміни. Існують два підходи до визначення реального доходу, пов'язані з іменами англійського економіста Дж. Хікса і російського математика і економіста Є. Слуцького. 1. Згідно Хиксу, різні рівні грошового доходу, що забезпечують один і той же рівень задоволення, тобто дозволяють досягти однієї і тієї ж кривої байдужості, представляють однаковий рівень реального доходу. 2. Згідно Слуцькому, лише той рівень грошового доходу, який достатній для придбання одного і того ж набору або комбінації товарів, забезпечує і незмінний рівень реального доходу. Теорія Хікса більшою мірою відповідає основним положенням порядкової теорії корисності, "тоді як підхід Слуцького має ту перевагу, що дозволяє дати кількісне рішення задачі на основі статистичних матеріалів." [3] Спочатку ми розглянемо версію, запропоновану Хіксом, як більш загальну. Потім покажемо особливості рішення, запропонованого Слуцьким.

31. Суть і основні ознаки монополістичної конкуренції та олігополії. Ознаки монополістичної конкуренції:

1. Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація може бути побудована на реальних та удаваних відмінностях.

Реальні відмінності:

а) якість товару (особливості сировини, якість роботи, дизайн);

б) місце продажу (невеличкий торговий кіоск на людному перехресті краще, ніж великий магазин на околиці);

в) додаткове післяпродажне обслуговування (безкоштовна доставка купленого товару, гарантійний термін безкоштовного ремонту, сервісне обслуговування);

г) стимулювання збуту (зниження ціни оптовим або постійним покупцям, подарунки).

Щоб виділити свій товар серед інших, продавці часто, крім реальних, використовують удавані відмінності. Це досягається за допомогою активної реклами, використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.

2. На ринку існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи 100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.

3. Продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.

4. На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також обмежена, що є додатковим бар'єром на шляху нових підприємців.

Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.

На думку деяких економістів, олігополія навіть більш небажана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.

Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. На їх думку, певні втрати суспільства від панування олігополії перекриваються виграшем від впливу олігополії на науково-технологічний прогрес (НТП).

32. Особливості попиту на економічні ресурси. Аби збагнути, як формуються доходи власників економічних ресурсів потрібно знати, як саме ринкові сили визначають ціну й кількість будь-якого ресурсу. Забігаючи дещо наперед, ми вже зараз дамо спрощену відповідь на поставлене запитання: ціни й обсяги використання економічних ресурсів визначаються попитом і пропозицією, так само як і ціни та обсяги товарів і послуг на продуктових ринках. Водночас ціноутворення на економічні ресурси не повторює повністю ціноутворення на продуктових ринках. Воно має ряд принципових особливостей.

Рішення виробників про те, як виробляти продукти і скільки їх виробляти значною мірою залежать від процесів, що протікають на ресурсних ринках. Пропозиція і попит на економічні ресурси визначають як обсяги різних ресурсів, що застосовуються фірмами, так і їхні ціни, а також доходи власників ресурсів. Значна частина цих доходів пізніше надходить на продуктові ринки і йде на відшкодування витрат виробництва відповідних продуктів та формування прибутків підприємців. Це свідчить про наявність тісного взаємозв'язку між виробництвом і ціноутворенням на товари та послуги, з одного боку, і ціноутворенням та обсягами використовуваних виробниками ресурсів, а також доходами, які ці ресурси приносять їхнім власникам, - з іншого боку.

Найістотніший момент, який виділяють економісти у ціноутворенні на ресурсних ринках, можна сформулювати таким чином: коли попит і пропозиція перетинаються, визначаючи розподіл ресурсів серед різних напрямів виробництва, вони також визначають доходи на ресурси, що використовуються у виробництві будь-якої продукції. Обґрунтування цього положення вимагає з'ясування особливостей попиту на факторів виробництва.

Виробляючи товари та надаючи послуги, виробники витрачають економічні ресурси. При цьому вони змінюють обсяги використання ресурсів у відповідь на зміни у попиті на створювані за їхньою допомогою блага. Наприклад, збільшення попиту на комп'ютери зумовлює зростання попиту на комп'ютерні програми і програмістів; коливання у попиті на житло спричинює відповідні зміни у попиті будівельних фірм на будівельні матеріали та послуги будівельників. Таким чином, попит на будь-які ресурси є похідним від попиту на товари і послуги, що виробляються за допомогою затрат цих ресурсів. З цієї причини попит на економічні ресурси називають похідним попитом. Саме ця його особливість породжує взаємозв'язок між продуктовими та ресурсними ринками. З'ясуємо суть цього зв'язку, розглянувши, як визначається обсяг попиту на ресурси з боку окремого виробника.

Попит фірми на ресурс, як наукове поняття, виражає обернений зв'язок між ціною одиниці ресурсу та відповідними його обсягами, які фірма бажає і може придбати протягом певного проміжку часу за інших однакових умов. Для обґрунтування цього положення, простежимо логіку ухвалення конкурентною фірмою рішення про потрібну їй кількість певного ресурсу, скажімо ресурсу X. Для цього скористаємося даними таблиці 1.

Зауважимо, що гіпотетичні дані таблиці 1 відповідають деяким припущенням щодо нашої фірми. По-перше, вона

Таблиця 1. Попит на ресурс X для конкурентної фірми

максимізує свій прибуток, тобто обирає такий обсяг випуску, скажімо продукту А, для якого граничні витрати (МC) дорівнюють граничному виторгу (МR). По-друге, вона є конкурентною фірмою, а тому продає свій продукт А на ринку чистої конкуренції за ціною РA, яка не змінюється внаслідок змін у обсягах продажу цієї фірми. За цих обставин, як відомо, граничний виторг дорівнює ціні продукту фірми: МR = РА. По-третє, вона змінює затрати тільки одного ресурсу (ресурсу X), тоді як використання решти ресурсів залишається постійним. Тому у таблиці 1 відображена можлива динаміка змінних для короткострокового періоду. По-четверте, фірма купує ресурси на ринках чистої конкуренції, а відтак за будь-якого придбаного нею обсягу ресурсу X вона платить постійну ціну за його одиницю (Рх).

Ці припущення допоможуть нам розглянути процес ухвалення виробником рішення щодо визначення оптимального обсягу потрібного йому ресурсу у найпростішому вигляді.

Фірма, у відповідності з першим припущенням, прагне максимізувати свій прибуток. Для цього вона змінюватиме затрати ресурсу X. Припустімо, що ми володіємо необхідною інформацією про виробничу функцію цієї фірми і її подано у перших трьох стовпцях таблиці 1. У першому стовпці містяться дані про можливі обсяги використання фірмою цього ресурсу (Qx) у другому стовпці - про загальний продукт (QA) для відповідних рівнів затрат змінного ресурсу, у третьому стовпці - про граничний продукт (МРх) для кожної наступної додаткової одиниці ресурсу X. Наведена інформація свідчить про те, що закон спадної віддачі заявляє про себе відразу, коли виробник застосовує перші одиниці цього ресурсу. Це підтверджують дані третього стовпця таблиці, які показують зменшення граничного продукту вже при залученні фірмою другої одиниці ресурсу.

Прибуток, що максимізує фірма, - це різниця між загальним виторгом (ТR) від продажу певного обсягу продукції та відповідними загальними витратами виробництва. Дані про загальний виторг містяться у п'ятому стовпці таблиці 1. їх ми отримали перемноживши відповідні значення загального продукту на ціну продукту А, інформація про яку подана у четвертому стовпці цієї таблиці. Оскільки ціна продукту не змінюється при зміні загального продукту фірми, динаміка її загального виторгу визначається виключно зміною QA

У таблиці 1 у явному вигляді бракує інформації про загальні витрати фірми, проте тут міститься інформація про інші два види витрат виробництва, які потрібні для нашого аналізу: у восьмому стовпці містяться дані про загальні витрати на ресурс X (ТСx). Вони є добутком ціни цього ресурсу, яка становить 600 грн., на відповідну кількість його одиниць; у дев'ятому стовпці подано дані про граничні витрати на ресурс X (MRCX). Граничні витрати на ресурс - це приріст загальних витрат фірми, спричинений кожною додатковою одиницею певного ресурсу (у нашому прикладі ресурсу X). MRCX у таблиці 1 обчислені, виходячи із даних про ТСх. Отже, для вимірювання приросту загальних витрат, спричиненого використанням фірмою додаткової одиниці ресурсу, використовують показник MRC.

Приріст загального виторгу фірми, спричинений кожною додатковою одиницею певного ресурсу, вимірюють за допомогою показника, який називають граничним продуктом у грошовому виразі (MRP), або виторгом від граничного продукту ресурсу. Граничний продукт у грошовому виразі - це приріст загального виторгу, що походить з використання кожної додаткової одиниці змінного вхідного фактора. Дані про граничний продукт ресурсу X у грошовому виразі (MRPx) для нашої фірми містяться у шостому стовпці таблиці 1. їх обчислено на основі даних про загальний виторг. Зауважимо, що це один із двох можливих способів обчислення MRP. Інший спосіб його обчислення ґрунтується на використанні двох граничних величин - граничного виторгу і граничного продукту. Він буде розглянутий дещо пізніше.

Останній стовпець таблиці 1 містить важливу інформацію про граничний економічний прибуток ресурсу X (МEРх). Граничний економічний прибуток ресурсу (МЕРр) для будь-якого рівня його затрат - це різниця між виторгом від граничного продукту ресурсу та граничними витратами на цей ресурс: МЕРр = MRP - MRC. За допомогою цього показника виробник може визначити кількість ресурсу, що забезпечує йому максимальний прибуток у короткостроковому періоді.