2.1.Методики визначення лідерів учнівського самоврядування.

Для ефективної роботи учнівського самоврядування необхідні методики визначення тих учнів, які мають добре визначені лідерські здібності. Власне кажучи, автор переконаний, що лідерські здібності не є генетично, на рівні спадковості притаманні особистості. В цьому контексті йдеться про лідера як про учасника (партисипатора, у відповідності з популярною ідеєю Алмонда та Верби), тобто таку людину, яка має певним чином визначене відчуття соціальної відповідальності. Такий небайдужий учасник завжди намагається взяти на себе відповідальність за події, проявляючись в соціальних ситуаціях як лідер.

Зауважимо дуже важливе: визначення лідера далеко не означає, що вчитель-куратор учнівського самоврядування має в подальшому нав'язати такого визначеного в результаті застосування методик лідера як майбутнього голові самоврядної організації. Учнівське самоврядування - незалежна організація, яка самостійно має обрати свого очільника, і втручання вчителів тут неприпустиме. Але вчитель має право по-перше, порекомендувати учням звернути увагу на того чи іншого представника учнівського колективу, по-друге - самі запропоновані методики дозволяють проявити лідеру свої якості. В навчальному процесі реальні соціальні взаємодії обмежені. Спілкування в навчальний час здебільшого іде в напрямі «вчитель-учень». Міжособистісні контакти між учнями обмежені спілкуванням під час перерви та під час епізодичних позаурочних заходів, які інколи готують самі учні: дискотеки, святкові вечірки, екскурсії і т.ін.

Методики, що пропонуються, дозволяють проявитися лідерським якостям окремих учнів, при цьому самі учні свідомо чи несвідомо починають сприймати таких лідере як демократично налаштованих очільників майбутніх спільних класних чи загальношкільних справ. В майбутніх виборах таке усвідомлення має забезпечити обрання справжнього авторитетного організатора.

2.2.Методика «Аварійна ситуація»

Форма проведення: інтерактивна рольова гра.

Мета проведення: виявлення неформальних лідерів в колективі.

Сутність методики: Вважається, що неформальний лідер завжди проявляється в рольовій інтеракції. Така інтеракція є моделлю реальної ситуації. В ній лідер завжди проявляється, визначаючи перебіг самої гри, нав'язуючи іншим учасникам своє бачення проблеми, ведучи за собою колектив. Важливо так організувати інтеракцію, щоб виникла потреба в особі, яка візьме відповідальність на себе, переконає інший учасників як своїм авторитетом, так і організаційними здібностями в тому, що саме він може привести весь колектив до позитивних результатів.

В цій інтеракції змодельована ситуація, яка змушує швидко шукати правильне рішення. Насправді справжнього рішення просто немає. Реально можна казати тільки про вибір одного з багатьох варіантів. Неформальний лідер має переконати інших у тому, що саме його вибір є найбільш відповідним ситуації.

Сутність методики: створюється ситуація, яка вимагає спочатку особистого, а потім колективного, групового вибору. Методика складається з трьох етапів На першому - етапі особистого вибору - учень робить усвідомлений вибір. На другому проводиться обговорення і виводиться узгоджене рішення в групі, що складається з 7-Ю учнів. На третьому етапі виводиться узгоджене рішення всього колективу. Результати спостереження за перебігом обговорення дозволяють визначити тих з учнів, які можуть переконати всіх інших у правильності саме їхньої точки зору. Застереження:

1. Методику варто проводити, не повідомляючи попередньо учнів про її конкретну мету, просто як інтерактивну гру. Тільки після її проведення варто повідомити учнів, з якою метою проводилася гра. В цілому можна зауважити, що учні погоджуються, що саме ті учні, які були виявлені як неформальні лідери в грі, і є справжніми лідерами, які мають бути обраними в лідери учнівського самоврядування (формалізовані як лідери).

2. подальший підрахунок-сума погрішності не має ніякого принципового значення, оскільки є лише математичною. Результат застосування методики:

Спостереження дозволили виявити потенціальних лідерів: тих, хто в ситуації вибору взяв на себе відповідальність, запропонував своє рішення і спромігся переконати інших в його вірності. Таких авторитетних неформальних лідерів в колективах виявилося, в залежності від класу, від 10 до 25 відсотків. Такі учні-лідери, або партисипатори, можуть бути рекомендовані як кандидати на виборах лідерів учнівського самоврядування. Трохи інауший характер мала застосовувана методика у середовищі лідерів учнівськогоь самоврядування. Але й тут виявилися лідери серед лідерів, які взяли па себе відповідальність за кінцевий результат. Сценарій методики

«Уявіть собі: ви потрапили у катастрофу. Корабель, на якому ви пливете у відпустку, палає. До вибуху залишилося декілька хвилин.

Ваше завдання: зібрати у рятувальну шлюпку якнайбільше необхідних в автономному плаванні речей. Речі, зрозуміло, треба збирати\ послідовності, яка відповідає майбутнім потребам: спочатку першої необхідності, далі менш необхідні, аж до тих, які зможуть знадобитися лише у виключних обставинах: адже вибух може статися найближчим часом, і ви змушені будете покинути все.

Хай вам щастить!»

Після того, як учні заповнять свої таблички (перший вимір) їм пропонують зібратися по командах - за власним бажанням. Таким чином дорослий, який проводить методику, одразу визначає ті мікрогрупи, які сформувалися в колективі. Відпадає потреба у довгих методиках і вчитель одразу отримує достатньою та об'єктивну соціометричну інформацію. Після цього пропонуємо учням виконати те саме завдання, але вже в групі, виявивши узгоджену резолюцію. Так само визначаємо узгоджену позицію всієї групи для заповнення третьої колонки, але в цьому випадкові узгоджену позицію виробляє весь клас. В двох останніх випадках відслідковуємо, хто саме в групах генерує «правильні» рішення. Такі особи і є неформальними лідерами.

В деяких випадках варто запропонувати учням «правильні відповіді» від імені того, хто проводить методику. Можна спиратися на авторитет, скажімо, японського інституту соціології, який розробив гру. Якщо учні беззаперечно приймуть такі відповіді, відповідно, авторитет вчителя-проводитора високий. Однак, це є не позитивною, а тривожною характеристикою. Вчитель має, безумовно, авторитарну вдачу, і його рішення не можуть бути обговорені. В правильно організованому і демократично налаштованому класі має бути зафіксована вимога пояснити, чому саме так всі мають заповнити останню колонку таблиці. Лише за такої умови можна вважати, що результати педагогічної діяльності можна оцінити (самооцінити) позитивно. Розвитком тої самої методики є так звана станційна гра.