Введення

Психопатії - це такі аномалії характеру, які, за словами П.Б. Ганнушкіна, "визначають весь психічний образ індивідуума, накладаючи на весь його душевний склад свій владний відбиток", "протягом життя не піддаються скільки-небудь різких змін", "заважають пристосовуватися до навколишнього середовища". Ці три критерії були позначені О.В. Кербикову як тотальність і відносна стабільність патологічних рис характеру та їх вираженість до ступеня, порушує соціальну адаптацію.

Зазначені критерії служать також основними орієнтирами в діагностиці психопатій у підлітків. Тотальність патологічних рис характеру виступає в цьому віці особливо яскраво. Підліток, наділений психопатією, виявляє свій тип характеру в сім'ї і в школі, з однолітками і з старшими, у навчанні та на відпочинку, у праці і в розвагах, в умовах повсякденних і звичних, і в надзвичайних ситуаціях. Скрізь і завжди гіпертімний підліток кипить енергією, шизоїдний відгороджується від оточення незримою завісою, а істероїдний жадає привернути до себе увагу. Тиран будинку і зразковий учень у школі, тихоня під суворою владою і розгнузданий хуліган в обстановці потурання, утікач з будинку, де панує гнітюча атмосфера або сім'ю роздирають протиріччя, відмінно уживаються в хорошому інтернаті - всі вони не повинні зараховуватися до психопатам, навіть якщо весь підлітковий період відбувається у них під знаком порушеною адаптації.

Відносна стабільність рис характеру є менш доступним для оцінки в цьому віці орієнтиром. Занадто короткий буває ще життєвий шлях. Під скільки-небудь різкими змінами в підлітковому віці слід розуміти несподівані трансформації характеру, раптові та корінні зміни типу. Якщо дуже веселий, товариська, галасливий, невгамовний дитина перетворюється раптом у похмурого, замкнутого, від усіх відгородженого підлітка чи ніжний, ласкавий, дуже чутливий і емоційний в дитинстві стає витончено-жорстоким, холодно-розважливим, бездушним до близьких юнаків, то все це швидше за все не відповідає критерію відносної стабільності, і як би не було висловлено психопатичні риси, випадки ці нерідко опиняються за рамками психопатії.

Порушення адаптації, або, точніше, соціальна дезадаптація, у випадках психопатій зазвичай проходить через весь підлітковий період.

Такі три критерії - тотальність, відносна стабільність характеру і соціальна дезадаптація, - що дозволяють відрізняти психопатії.

Типи акцентуацій характеру дуже схожі й частково збігаються з типами психопатій.

Ще на зорі вчення про психопатії виникла проблема відмежування їх від крайніх варіантів норми. В.М. Бехтерєв згадував про "перехідні стани між психопатією і нормальним станом".

Найбільшу популярність отримав термін K. Leongard - "акцентована особистість". Проте правильніше говорити про "акцентуація характеру" (Личко; 1977). Особистість - поняття набагато складніше, ніж характер. Вона містить інтелект, здібності, нахили, світогляд і т.д. В описах K. Leongard мова йде саме про типи характеру.

Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями грунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна - О.В. Кербикова. При акцентуації характеру може не бути жодного з цих ознак: ні відносної стабільності характеру протягом життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. В усякому разі, ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознаками психопатії відразу.

Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжується з повзрослением. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявлятися у звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутня, або буває нетривалою.

На додаток до критеріїв П.Б. Ганнушкіна, О.В. Кербикова можна відзначити ще одну важливу ознаку, що відрізняє акцентуації та психопатії. При психопатіях декомпенсації, гострі афективні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, від будь-яких підстав і навіть без видимої причини. При акцентуаціях порушення виникають лише за певного роду психічних травмах, у деяких важких ситуаціях, а саме лише тоді, коли вони адресуються до "місця найменшого опору", до "слабкої ланки" даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, не зачіпають цієї ахіллесовою п'яти, не призводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації є властиві йому, відмінні від інших типів, "слабкі місця".

На підставі сказаного можна дати таке визначення акцентуації характеру.

Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних впливів при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших.

У залежності від ступеня вираженості нами було виділено два ступені акцентуації характеру: явна і прихована.

Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру.

У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до "місця найменшого опору", можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При повзрослении особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.

Прихована акцентуація. Цей ступінь, мабуть, повинна бути віднесена не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У повсякденних, звичних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру. Проте риси цього типу можуть яскраво, часом несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред'являють підвищені вимоги до "місця найменшого опору". Психогенні чинники іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть і не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не призводить до помітної соціальної дезадаптації.