58. Сучасна теоретична економіка про права власності.

Перехідний стан до ринкової економіки вимагає наявнос­ті достатньої для створення конкурентного середовища кількості підприємств різноманітних форм власності: державних, колек­тивних, змішаних, спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності повинна бути такою, щоб забез­печити функціонування ринку. Відносини власності є еко­номічним ґрунтом системи господарювання.

Методологічна спрямованість трансформації відносин власності визначається, насамперед, Основним Законом Укра­їни— Конституцією, в якій зазначено: "Кожен має право во­лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої праці. Право при­ватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користувати­ся об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону".

В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушен­ня у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Законів України "Про власність", "Про форми власності на землю", Указів Президента про приватизацію і майнові приватизаційні сертифікати та інших відповідних правових актів. У цих доку­ментах передбачено перехід від монополії держави на привлас­нення засобів, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на са­мостійності господарювання підприємств і широкому роздер­жавленні власності та приватизації.

59. Теорема Коуза.

Теорема Коуза (точніше Коуза-Стіглер, оскільки саме Стіглеру належить це визначення і початкова формулювання теореми) говорить: при нульових трансакційних витратах і чіткого встановлення прав власності, незалежно від того, як ці права власності розподілені між економічними суб'єктами, приватні та соціальні витрати будуть рівні. Іншими словами, ефективне розміщення ресурсів буде досягатися незалежно від розподілу прав власності на ці ресурси; досить тільки, щоб витрати на встановлення та захист прав власності, ведення переговорів і досягнення угоди з перерозподілу цих прав були незначні. У результаті таких переговорів всі не враховані раніше в ринкових розрахунках ресурси отримують грошову оцінку, та їх власником стає (або залишається) той економічний суб'єкт, якому це найбільш вигідно.

Дійсно, якщо права власності належать джерелу негативних побічних наслідків економічної діяльності, то можлива плата одержувача зовнішнього ефекту за зниження об'єму випуску, що породжує зовнішній ефект продукту аж до досягнення соціально оптимального його кількості Qs, яка буде вище, ніж різниця між граничною вигодою і граничними приватними витратами виробника такого продукту.

Якщо ж права власності належать одержувачу негативних побічних наслідків економічної діяльності, то можлива плата джерела зовнішнього ефекту за доведення обсягу випуску, що породжує зовнішній ефект продукту аж до досягнення соціально оптимальної його кількості Qs, яка буде вище, ніж граничні зовнішні витрати

Теорема Коуза:

Коли сторони можуть домовитися без усіляких витрат і за взаємною вигодою, кінцевий результат буде ефективним незалежно від того, як визначаються права власності. Із цієї теорії випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків.  По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. Згідно з Коузом, екстерналії (розходження між приватними і соціальними витратами і вигодами) з´являються лише тоді, коли права власності розмиті. Якщо ці права визначені чітко, тоді всі екстерналії "інтерналізуються" (зовнішні витрати стають внутрішніми). Не випадково основним полем для конфліктів, пов´язаних із зовнішніми ефектами, виявляються ті ресурси, які із категорії необмежених переміщуються у категорію рідкісних (вода, повітря) і на які до цього прав власності зовсім не існувало.

  По-друге, теорема Коуза відводить звинувачення ринку в "провалах". Шлях до подолання екстерналій лежить через створення нових прав власності у тих галузях, де вони були нечітко визначені. Тому зовнішні ефекти і їх негативні наслідки породжуються недосконалим законодавством, і якщо тут хтось і "провалюється", то це – держава. Теорема Коуза по суті знімає стандартні звинувачення у руйнуванні навколишнього середовища, які висуваються проти ринку і приватної власності. Із неї випливає зворотний висновок – до деградації зовнішнього середовища веде не надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності.

  По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення трансакційних витрат. Коли вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним фактором і починає впливати на ефективність і структуру виробництва.

  По-четверте, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти – недостатня підстава для державного втручання. У випадку низьких трансакційних витрат воно зайве, а у випадку високих – далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними трансакційними витратами, то результат «лікування» може виявитися гіршим від самої «хвороби».