27. Правові основи участі України в міжнародних миротворчих операціях

З набуттям чинності 24 жовтня 1945 року Статуту Організації Об’єднаних Націй виникли правові підстави для проведення у необхідних ситуаціях миротворчих операцій. Їх юридичним обґрунтуванням являються рішення Ради Безпеки ООН на підставі вимог глав VI – VIII Статуту, коли відповідно до статті 33 сторони, що беруть участь в будь – якому спорі повинні намагатися вирішити його мирним шляхом. Чи відповідно до статтей 39 – 42 Статуту у разі необхідності Рада Безпеки передбачає відповідні дії у зв’язку із загрозою миру, порушенням миру або актами агресії, чи вживає відповідні дії в рамках колективної самооборони згідно статті 51 Статуту чи з допомогою регіональних дій, завдяки яким члени можуть об’єднатися в коаліцію для цілей, що відповідають Статуту ООН.

Для цього (стаття 45 Статуту) “з метою забезпечення для Організації Об’єднаних Націй можливості вживати термінових військових заходів, члени Організації повинні тримати у стані негайної готовності контингенти національних військово – повітряних сил для спільних міжнародних примусових дій”.

Розпочинаючи з 1948 року і по даний час проводяться миротворчі операції, які за видами інтенсивності умовно можна поділити на 3-и рівні:

рівень 1 – дуже обмежені дії неозброєних або мало озброєних контингентів без можливості або з дуже обмеженою свободою пересування;

рівень 2 – в основному застосовується при конфліктах між спільнотами всередині держави та вимагає краще підготовлені війська та важче озброєння;

рівень 3 – вимагає більшої інтенсивності дій за чіткого збільшення ризику та відповідної координації військових операцій.

Україна, яка входить до першої десятки держав за участю в миротворчих місіях, з липня 1992 року почала брати участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій, що підтверджує дійсні наміри нашої держави щодо активного включення до колективних заходів збереження миру та стабільності як у Європі зокрема, так і у світі загалом.

Основою для будь – якої миротворчої місії є чіткий і точний мандат ООН або ОБСЄ, розроблений шляхом консультацій з державами – учасницями або зацікавленими сторонами, який охоплює усі основні елементи миротворчої операції. Виняток складають ситуації на основі глави VII Статуту (про примусові заходи для відновлення миру).

Але основним критерієм є те, що держава, військовий контингент якої бере участь в операції з підтримання миру, повинна бути абсолютно нейтральною до кожної з воюючих сторін і переслідувати при цьому лише одну мету – врегулювати збройний конфлікт.

29.Завдання та повноваження моу та гш зсу.

Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

Основними завданнями Міноборони є:

-участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони і військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;

-здійснення військово-політичного та адміністративного управління Збройними Силами, участь у формуванні завдань Збройних Сил;

-здійснення ресурсного забезпечення для підтримання необхідного рівня бойової і мобілізаційної готовності, підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них функцій і завдань;

-проведення державної військової кадрової політики, розвиток військової освіти і науки;

-участь у формуванні та реалізації державної політики, спрямованої на розв’язання соціальних проблем військовослужбовців, а також осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку;

-участь у формуванні та удосконаленні законодавчої бази з питань оборони і воєнної безпеки, контроль за дотриманням законодавства у Збройних Силах та забезпечення здійснення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами.

Міноборони відповідно до покладених на нього завдань:

1) провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність, спрямовану на виявлення загроз національній безпеці України у воєнній сфері та протидію їм;

2) організовує через Генеральний штаб Збройних Сил захист від терористичних посягань об’єктів Збройних Сил та підготовку до застосування сил і засобів Збройних Сил у разі вчинення терористичного акту в повітряному просторі чи територіальних водах України та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави із-за меж України;

3) забезпечує комплектування Збройних Сил, інших військових формувань;

4) організовує роботу з утилізації надлишкового озброєння, військової техніки та боєприпасів і координує діяльність органів виконавчої влади у цій сфері;

5) бере участь у здійсненні заходів щодо ліквідації наслідків та захисту населення під час надзвичайних ситуацій;

13) забезпечує об’єктивне і своєчасне інформування Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки і оборони України та Кабінету Міністрів України про стан справ у Збройних Силах тощо.

Основними завданнями Генерального штабу є:

-стратегічне планування застосування Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв’язку для оборони держави, організація стратегічного розгортання та координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони держави;

-розроблення та здійснення заходів коротко- та середньострокового оборонного планування у Збройних Силах;

-забезпечення узгодженості програм розвитку інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв’язку в частині, що стосується оборони держави;

-оперативне управління Збройними Силами;

-здійснення заходів із всебічного забезпечення Збройних Сил;

-забезпечення функціонування системи управління Збройними Силами, іншими військовими формуваннями, Держспецтрансслужбою і Держспецзв’язку;

-організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підтримання військ (сил) Збройних Сил у постійній бойовій та мобілізаційній готовності, комплектування їх особовим складом, проведення призову громадян на строкову військову службу, прийняття громадян на військову службу за контрактом, визначення потреб і ресурсів, необхідних для виконання покладених на Збройні Сили завдань;

-організація взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей під час виконання завдань у сфері оборони держави;

-забезпечення в межах компетенції міжнародного військового співробітництва Збройних Сил зі збройними силами інших держав;

-участь у формуванні та проведенні єдиної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності в інтересах Збройних Сил.

Генеральний штаб відповідно до покладених на нього завдань:

1) у питаннях реалізації державної політики у сфері оборони та планування оборони держави:

а) прогнозує тенденції розвитку форм і способів ведення воєнних дій та засобів збройної боротьби;

б) готує та подає в установленому порядку Президентові України та органам державної влади пропозиції щодо прийняття рішень про підготовку держави і Збройних Сил до оборони;

в) подає Міністерству оборони України (далі — Міноборони)

пропозиції щодо оцінки загроз у воєнній та інших сферах, до запобігання, нейтралізації і ліквідації яких можуть залучатися Збройні Сили, та визначення ситуацій застосування Збройних Сил на середньо- і довгострокову перспективу тощо.

2) у питаннях оперативного керівництва Збройними Силами:

а) організовує підготовку Збройних Сил до виконання покладених на них завдань;

б) організовує участь Збройних Сил у здійсненні заходів в умовах надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях;

в) організовує і забезпечує ефективне функціонування системи управління Збройними Силами, іншими військовими формуваннями, Держспецтрансслужбою і Держспецзв’язку тощо.

3) у питаннях безпосереднього військового керівництва Збройними Силами:

а) організовує комплектування Збройних Сил, інших військових формувань та Держспецтрансслужби військовослужбовцями, призов громадян на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, прийняття на військову службу за контрактом, накопичення військовонавчених людських ресурсів;

б) здійснює загальне керівництво роботою, пов’язаною з організацією та веденням військового обліку призовників і військовозобов’язаних, контроль за станом цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форм власності тощо.

4) у питаннях виконання завдань особливого періоду, крім функцій, визначених у підпунктах 1-3 цього пункту:

а) координує здійснення заходів щодо мобілізації (демобілізації) у Збройних Силах, інших військових формуваннях, бере участь у підготовці та здійсненні заходів, пов’язаних з мобілізацією (демобілізацією) в державі;

б) уточнює плани застосування Збройних Сил, інших військових формувань;

в) приймає у своє підпорядкування визначені завданнями особливого періоду з’єднання, військові частини, підрозділи, установи інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби, Держспецзв’язку, їх органи управління;

г) організовує стратегічне розгортання Збройних Сил і переведення на