5. Coniunctīvus concessīvus

Coniunctīvus concessīvus – умовний допустовий, що передає припущення, поступку. Він вживається у praesens або perfectum coniunctīvi. Рraesens виражає припущення або поступку, які стосуються теперішнього часу, perfectum – минулого часу. Заперечення – ne. Перекладається словами „хоч”, „нехай” з теперішнім або минулим часом:

1. Sit fur, sit sacrilĕgus, sit flagitiōrum omnium princeps; at est bonus imperātor. – Нехай він – злодій, нехай – святотатець, нехай він – перший у всіх ганебних вчинках; проте він – добрий полководець.

2. Fremant omnes licet, dicam, quod sentio. – Хоч би всі гомоніли, я говоритиму те, що думаю.

3. Ómnia pόssideát, non pόssĭdet áёra Mínos. – Нехай Мінос усім володіє, а не володіє повітрям.

4. Defuĕrint tibi vires, tamen est laudanda voluntas. – Хоч бракувало тобі сил, однак слід вихваляти бажання.

Умовний можливий (coniunctīvus potentiālis)

1. Сoniunctīvus potentiālis

Сoniunctīvus potentiālis – умовний можливості, що виражає можливу дію або некатегоричне твердження. Вживається у praesens, perfectum, imperfectum coniunctīvi. Заперечення – non. Рraesens іperfectum coniunctīvi передають можливу дію у теперішньому або у майбутньому часі. Рraesens coniunctīvi має значення недоконаного виду, perfectum coniunctīvi – доконаного. Іmperfectum coniunctīvi означає дію, яку можна було виконати у минулому:

1. O stultum homĭnem, dixĕrit quispiam. – О нерозумна людино, можливо хтось скаже.

2. Ubi istum invenias, qui honōres amīci antepōnat suo? – Де б ти міг знайти такого, який би ставив почесті друга вище своїх?

3. Hoc sine ulla disputatiōne confirmavĕrim. – Це я б підтвердив без будь-якого вагання.

4. Quis putāret? – Хто б міг подумати?

2. Coniunctīvus dubitatīvus

Coniunctīvus dubitatīvus – умовний сумніву, що виражає сумнів, вагання, непевність у питальній формі. Вживається у першій особі однини і множини. Виступає у praesens або imperfectum coniunctīvi. Рraesens coniunctīvi передає сумнів у теперішньому або майбутньому часі, іmperfectum coniunctīvi – у минулому. Заперечення – non.  Перекладається інфінітивом із давальним відмінком особи:

1. Quid faciant leges, ubi sola pecunia regnat? – Що можуть зробити закони там, де панують одні гроші?

2. Quid agam, iudĭces? Quo me vertam? – Що мені робити, судді? Куди мені звернутися?

3. Quo confugĕrem, amīci, ab hostĭbus? – Куди мені було втікати, друзі, від ворогів?

Тексти

1. Перекладіть українською мовою і зробіть граматичний аналіз:

І. De Helvetiis

Helvetii, popŭlus bellicōsus et imperii cupĭdus, in anĭmo habēbant ex patria sua emigrāre et alios agros Galliae occupāre. Tum unus ex Helvetiis: “Ex patria nostra, – inquit, – emigrēmus. Antea autem comparēmus nobis frumentum, confirmēmus amicitiam cum finitĭmis, inflammēmus aedificia et oppĭda nostra. Sunt omnīno viae duae, quibus ex patria emigrāre possŭmus: altĕra per Sequănos, altĕra per provinciam Romanōrum. Via, quae per Sequănos ducit, angusta et periculōsa est. Per provinciam Romanōrum igĭter migrēmus”.