#1. Поняття та система принципів в цивільному процесі, їх значення.

У науці цивільного процесу користуються поняттями, визначеннями, категоріями, які були створені і вдосконалювалися тривалий період часу в теорії цивільного процесу. До числа таких правових категорій відносяться принципи цивільного процесуального права.

Поняття «принцип» має латинське похо­дження і в перекладі означає «основа», «нача­ло», «засади». Для розкриття змісту, ознак і повного розуміння принципів галузевого ха­рактеру виникає потреба звернутися до з’ясу­вання розуміння принципів взагалі та їх місця у правовій системі, оскільки принципи висту­пають як правовий феномен, який визначає спрямованість суспільної поведінки і стає най­більш загальним соціальним орієнтиром, за­кладає фундамент правового регулювання суспільних відносин. Для цього з’ясування сутності «принципу» необхідно звернутися як до загальної теорії права, так і до цивільної процесуальної науки.

Для процесуального права є характерним більш високий ступень узагальнення норма­тивних приписів і, відповідно, більша кількість, порівняно з матеріальним правом, приписів- принципів1. У системі процесуального права принципи займають головне місце, вони зав­жди є первинними нормами, які не виплива­ють одна з одної й охоплюють всі галузеві норми, в яких зміст цих принципів конкрети­зується і які цим принципам підпорядковані. Високий ступень узагальненості принципів, опосередкованість їх в інших правилах нада­ють можливість принципам синхронізувати всю систему процесуальних норм, а також ут­ворити єдність механізму процесуального ре­гулювання. Саме такий взаємозв’язок загаль­ності і конкретизування принципів забезпечує єдність процесуального порядку по всім юри­дичним справам, а також додержання закон­ності в процесуальній діяльності.

Принципи права є керівними засадами, ос­новними положеннями, його підставою, вони виступають як категорія праворозуміння3. Кожний принцип — це ідея, тобто думка як продукт людського мислення, про загальне і найбільш суттєве уявлення про право, пра­вове світосприйняття, про цінність права. З однієї сторони, ідеї-принципи надають уявлення, яким повинно бути право, з іншої сторони, принципи виступають у вигляді по­ложень нормативного характеру. Тому, враховуючи ці зазначені дві характерні риси, в науці процесуального права є наступна по­ширена точна зору, що принципами процесу­ального права виступають основні, керівні ідеї, яким притаманний нормативно-право- вий характер4. Проте деякі принципові ідеї не знаходять свого закріплення у правових нор­мах у якості спеціальних термінів і відповідних визначень. Тому зрозумілим стає той факт, що не потрібно ототожнювати принципи з проце­суальними нормами, оскільки основні ідеї- принципи взагалі не закріплені у процесуаль­ному законі, а випливають з змісту норм цього закону. В той же час незважаючи на те, що принципи формулюються наукою, необ­хідно зазначити, що вони набувають обов’яз­кової сили лише після закріплення у законо­давстві.

Ідеї, які не отримали закріплення у законо­давстві, залишаються основами праворо­зуміння, науковими висновками, виступають підставою для норми-принципу. Норматив­ність принципу є характерною його власти­вістю, яка є невід’ємною від природи процесу як особливої державно-правової діяльності. За своєю суттю процесуальні принципи мають імперативний, владний характер, вони містять обов’язкові приписи, виконання яких забезпе­чується визначеними правовими засобами.

У теорії права визначають регулятивну функцію правових принципів, яка прояв­ляється в тому, що у разі прогалин в законі, неузгодженості конкретних правових норм або ускладнень у їх застосуванні необхідно керуватись правовими принципами5.

Призначення правових принципів також полягає в забезпеченні ідеологічної єдності правотворчості, правореалізації і правопо­рядку в цілому. Вони пронизують всю право­ву систему, орієнтують її розвиток на загаль- нозначущі, найбільш цінні ідеали6.

Виходячи з вищеназваних положень у тео­рії права принципи процесуального права визначаються як теоретичні обґрунтування і законодавчо закріплені правові ідеї, що ви­ражають демократичну і гуманістичну сут­ність юридичного процесу7.

Таким чином, враховуючи наведені ро­зуміння загальної теорії права принципів та беручи їх за основу, можна переходити до га­лузевого з'ясування сутності принципів. Так, у науці цивільного процесуального права при визначенні принципів використовувались за­значені загальнотеоретичні положення, що відображають характерні риси принципів, але не розкривають їх суті і змісту та потребу­ють додаткового тлумачення. Так, виходячи з етимологічного значення цього слова прин­ципами цивільного процесуального права (процесу) є фундаментальні його положення, керівні правові ідеї, закріплені в нормах права найбільш загального характеру. Принципи пронизують усі цивільно-процесуальні інсти­тути і визначають побудову цивільного проце­су, забезпечують постановлений законних і обґрунтованих рішень та їх виконання.

Принципи виступають підставою системи норм цивільного процесуального права, цент­ральним поняттям, основою системи проце­суальних законів. Правовий принцип знахо­дить завжди конкретне закріплення в нормах права або він повинен бути абстрагований з норм чинного права8. Ті правові ідеї, кон­цепції, які не закріплені в нормах права, зали­шаються існувати лише в галузі правового вчення, доктрини.

У принципах цивільного процесуального права конкретизуються погляди законодавця на характер і зміст сучасного судочинства по розгляду і вирішенню судом цивільних справ.

Принципи цивільного процесуального пра­ва мають свій вираз як в окремих нормах найбільш загального змісту, так і у низці про­цесуальних норм, в які включаються гарантії реалізації на практиці загальних правових приписів, оскільки без гарантуючих норм принципи перетворяться на гасла.

Зважаючи на те, що принципи цивільного процесуального права реалізуються у проце­суальній діяльності, вони є не лише принци­пами права, а й принципами цивільного про­цесу, тобто діяльності.

Зазвичай кожна галузь права визначає склад принципів і цивільне процесуальне право не є винятком. Термін «склад» вико­ристовується для визначення переліку, на­бору предметів, явищ. У науці цивільного процесуального права цим терміном визна­чають властиві для цивільного процесу су­купність всіх принципів, їх кількісний обсяг, перелік.

Принципи відіграють роль передумови подальшого розвитку і удосконалення ци­вільного процесуального законодавства у за­безпеченні належного захисту судами прав громадян і організацій, оскільки вони (прин­ципи) виникають на підставі нових поглядів на роль і значення судової влади в суспільстві як самостійної і незалежної ланки державної влади.

Принципи будь-якої галузі права, у тому числі й цивільного процесуального права, тісно взаємопов’язані та утворюють одну логічно побудовану систему. Лише в системі принципи характеризують цивільне проце­суальне право як фундаментальну галузь пра­ва і визначають публічний характер цивіль­ного судочинства, побудованого на основі законності, змагальності і диспозитивності.

Порушення одного принципу, наприклад безпосередності дослідження доказів, при­зведе, як правило, до порушення іншого принципу — законності або всієї системи принципів. Один принцип, який займає своє місце у системі, може розглядатися як гаран­тія реалізації інших принципів. Так, принцип державної мови судочинства є гарантією інших принципів процесу, безпосередньо принципів законності, усності.

Класифікація принципів цивільного процесуального права

У теорії цивільного процесуального права прийнято проводити класифікацію принципів за якою-небудь ознакою, що називається підставою класифікації, за допомогою якої проводиться поділ складу принципів на ок­ремі групи.

У теорії процесуальних галузей права (цивільного, господарського) принципи прий­нято класифікувати за об’єктом правового регулювання.

За цією підставою (ознакою) весь склад принципів цивільного процесуального права поділяється на дві великі групи: принципи ор- ганізаційно-функціональні, тобто ті, які ви­значають одночасно судовий устрій і процес, та принципи функціональні, які визначають лише процесуальну діяльність суду і інших учасників цивільного процесу.

Ці дві групи принципів знаходяться у тіс­ному взаємозв’язку, при цьому одні й ті ж принципи можуть бути організаційно-функціо- нальними та одночасно й функціональними. Тому будь-яка класифікація є умовним поді­лом та відсутня категоричність у віднесенні одних принципів до організаційних, а інших тільки до функціональних.

Розвиток держави і права обумовив зміни в системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному регулю­ванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, неможливості проце­суального сумісництва. Тому наука цивільно­го процесуального права покликана встано­вити всі принципи системи, розкрити їх зміст, роль і значення у функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх від­творення і шляхи розвитку. Цивільному про­цесуальному праву України притаманні й такі принципи, як публічність, раціональна проце­суальна форма, неможливість процесуально­го сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зо­бов’язують органи прокуратури, державної влади, інші організації та окремих юридичних та фізичних осіб захищати в цивільному судо­чинстві права інших осіб, державні і громадські інтереси (статті 45, 46, 193 нового ЦПК). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне правове станови­ще суду (статті 15, 60, 116, 174 нового ЦПК).

Принцип раціональної процесуальної фор­ми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямо­ваний на забезпечення швидкості, правиль­ності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в од­ному процесуальному становищі — позива­ча, свідка тощо (ст.ст. 67, 90, 129, 160, 294, 323, 325, 367 та інші нового ЦПК).

Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються за різними іншими ознаками на групи: а) за дією в сис­темі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативного закріплення — закріплені Конституцією України і в законо­давстві про судочинство; в) за роллю в регу­люванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду, та на принципи, що визначають проце­суальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу; г) за пред­метом регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні — принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об’єктивна істина та ін.), і принципи, що визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій (ус­ність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсо­лютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуаль­ний формалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, на­приклад за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поши­рена класифікація принципів — за формою нормативного закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, на­лежать такі: здійснення правосудця виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів за­гальної юрисдикції (ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів (ст. 124); виборність і призначу- ваність суддів (ст. 128); здійснення правосуд­дя суддею одноособово і колегією суддів (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суд­дів та підкорення їхтільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя профе­сійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учас­ників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в на­данні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фік­сування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпе­чення апеляційного та касаційного оскаржен­ня рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов’язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантова- ність судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. З ст. 8, ч. 4 ст. 32, чч. 1,2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадсь­кості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недо­торканність житла (ст. ЗО); таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особи­стого і сімейного життя громадянина (ст. 32).

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судо­чинство, належать: диспозитивність, об’єк­тивна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність, оперативність (від­повідно статті 10-13, 15, 45, 46, 60, 116, 174, 193 нового ЦПК та ін.).