# Принцип гласності судового процесу та його повного фіксування.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції України принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає змогу громадянам безпосередньо стежити за роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Гласність цивільного процесу забезпечує правову пропаганду чинних законів, обізнаність населення з діяльністю суду, отже, сприяє зміцненню його авторитету. Присутні у залі переконуються в гуманності і справедливості законів. Гласність цивільного процесу позитивно впливає на осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії яких перебувають під контролем громадян, що перебувають у залі судового засідання.

Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. У закритому судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також свідки, експерти, перекладачі (ст. 6 ЦПК України). Рішення суддів проголошуються прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші 16-ти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками. Встановлене ст. 6 ЦПК України визначення змісту принципу гласності як відкритого розгляду справ у суді не є повним. Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, їх право знайомитися з матеріалами, обов'язкове інформування учасників справи про час і місце судового засідання, про результати розгляду відповідної справи і про виконання окремих процесуальних дій (статті 27, 140 ЦПК України). Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси у пресі, інформувати по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації, обговорювати матеріали справи у трудовому колективі тощо. Проведення у залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання, допускається з дозволу суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. Ніхто не може бути обмеженим у праві на отримання в суді усної чи письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. При розгляді справ перебіг процесу фіксується технічними засобами у порядку, визначеному процесуальним законом (ст. 9 Закону України «Про судоустрій України», статті 197-200 ЦПК України).

Хід судового засідання фіксується технічними засобами. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється главою 5 розділу III ЦПК.

Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом. Інші записи мають приватний характер. Вони не є офіційними, але теж можуть мати правове значення, наприклад, для встановлення змісту показань свідка у разі, коли технічний запис судом не проводився. Суд не має права вилучати ці приватні записи в учасників процесу навіть тоді, коли вони були зроблені таємно від нього.

Детальний звукозапис судового розгляду корисний для таких цілей:

- одержання поточного звукозапису судових засідань (до завершення справи);

- забезпечення повноти звукозапису, записування всіх дій, які відбуваються;

- порівняння офіційного судового і альтернативного звукозапису;

- оскарження дій судді;

- фіксація заперечень проти дій судді;

- фіксація пояснень сторін, показань свідків та інших учасників процесу;

- подання зауважень на неповноту або неправильність технічного запису судового засідання.

#4. Галузеві принципи:

# принцип диспозитивності;

Диспозитивність (від лат. Dispono - розпоряджаюся) - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.

Зміст принципу диспозитивності розкривають через такі положення:

- хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це;

- особа, якій належить право, може від нього відмовитися;

- нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі;

- суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом;

- сторона може розпорядитися об'єктом процесу2. 

Диспозитивність діє в усіх стадіях процесу. В стадії відкриття провадження диспозитивність виявляється в тому, що судове провадження виникає на підставі звернення позивача до суду. З власної ініціативи суд відкрити провадження не може в будь-якому випадку. Звернення до суду - це право, а не обов'язок особи. Більше того, особа, яка звернулася до суду, може у будь-який час відмовитися від позову, змінити підставу або предмет позову. Навіть маючи на руках рішення суду і виконавчий лист, особа може не вимагати його виконання.

Диспозитивність характеризує процесуальне становище не лише позивача, але й інших осіб, які беруть участь у справі. Так, відповідач самостійно вирішує визнавати позов чи заперечувати проти нього, чи подавати зустрічний позов; третя особа самостійно вирішує вступати в процес чи ні.

В окремих випадках, прямо передбачених законом, право на звернення до суду певної особи може бути реалізовано іншими особами (ч. 2 ст. 3 ЦПК). Але якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 46 ЦПК). Таким чином і в цих випадках потрібне так би мовити "пасивне" бажання особи, в інтересах якої подано заяву, реалізувати право на судовий захист.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При цьому слід враховувати, що ЦПК містить кілька обмежень з цього правила. Так, суд не приймає приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 174 ЦПК), якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 174 ЦПК), суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 6 ст. 175 ЦПК), апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ЦПК) тощо. Ці норми є гарантіями судової охорони прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі.

Розпорядження правами щодо предмету спору повинно здійснювати з урахуванням меж здійснення цивільних прав, що передбачені ст. 13 ЦК, а саме в межах, передбачених законом та у встановленій законом процесуальній формі; без порушення прав інших осіб, без завдання шкоди довкіллю або культурній спадщині; без наміру завдати шкоди іншій особі; з додержанням моральних засад суспільства.

Право розпорядитися своїми правами щодо предмету спору мають всі особи, які беруть участь у справі, за умови, що вони мають цивільну процесуальну дієздатність. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.