4.3. Конкурентний статус фірми

Западні спеціалісти, зокрема І. Ансофф, трактують поняття конкурентного статусу як позицію фірми в конкуренції, як своєрідний вимірник положення фірми на ринку. Ансофф визначає цей показник як рентабельність стратегічних капітальних вкладень, відкореговану на ступінь оптимальності стратегії фірми й ступінь відповідності потенціалу фірми цій оптимальній стратегії. Конкурентний статус фірми визначається за формулою:

КСФ = , (4.2)

де J_F – рівень стратегічних кап тільних вкладень фірми;

J_K – критична точка обсягу капітальних вкладень, яка знаходиться на межі прибутків та збитків та показує, що обсяг капітальних вкладень нижче цієї точки не призводить до отримання доходу;

J_O – точка оптимального обсягу капітальних вкладень, після якої збільшення капітальних вкладень призводить до зниження доходу;

S_F, S_O – відповідно діюча й оптимальна стратегія фірми;

C_F , C_O – відповідно наявні й оптимальні можливості фірми.

Показники S_F / S_O і C_F / C_O можуть оцінюватися як середньоарифметичні бальні оцінки (від 0 до 1) ступеню відповідності факторів діючої стратегії або наявних можливостей факторів оптимальній стратегії. Для визначення факторів стратегій та факторів можливостей пропонуються набори типових факторів і характер їх впливу на зростання обсягів виробництва й рентабельність фірми.

Якщо КСФ = 1, то фірма зможе забезпечити собі виключно сильний конкурентний статус і буде однією з найбільш ефективних. Якщо хоча б один з показників (складових) КСФ рамен 0, фірма не отримає прибутки. Пропонуються наступні градації КСФ:

0 < КСФ ≤ 0,4 – слабка позиція.

0,5 < КСФ ≤ 0,7 – середня позиція.

0,8 < КСФ ≤ 1,0 – сильна позиція.

Конкурентний статус фірми, на наш погляд, має характеризувати передумови досягнення фірмою того чи іншого рівня конкурентної переваги. Ці передумови визначаються, з одного боку, стратегічним потенціалом фірми (СПФ), з іншого – сукупним впливом детермінантів національного ромбу на умови досягнення цього рівня. Іншими словами КСФ має відповідати на питання:

1) чи достатньо розвинені елементи стратегічного потенціалу, тобто чи є забезпеченими у повній мірі ресурсами всіх видів «здатності» фірми для захоплення лідируючих позицій в галузі (на світовому ринку)?

2) чи є досить сприятливими та в якій мірі використовуються фірмою умови зовнішнього середовища, які формуються детермінантами національного ромбу, з метою створення й підтримання на високому рівні конкурентної переваги фірми?

Таким чином, рівень конкурентної переваги фірми визначається її конкурентним статусом:

Y_КПФ = V (КСФ), (4.3)

Головною проблемою при визначенні КСФ стає проблема оцінки ступеню достатності розвитку стратегічного потенціалу фірми й умов зовнішнього середовища для створення й підтримання на високому рівні конкурентної переваги фірми. Вирішивши цю проблему, можна говорити щодо рівню КСФ як ступеню достатності передумов для створення відповідного рівню КПФ.

Складність проблеми, яка розглядається, полягає в тому, що по кожному елементу стратегічного потенціалу мають бути визначені параметри ресурсів, які можуть забезпечити досягнення цілей фірми в той чи іншій фазі життєвого циклу КПФ. Порівнюючи значення стратегічних і необхідних параметрів ресурсів, визначають показники відповідності фактичних параметрів тим, які вимагаються по кожному елементу стратегічного потенціалу. Ці показники зводять в узагальнюючу оцінку з урахуванням значущості кожного елементу.

Викладений підхід до оцінки ступеню достатності розвитку стратегічного потенціалу виходить із потенціальної можливості визначення значень параметрів ресурсів, які вимагаються. Разом з тим, саме в цьому полягає головна складність, що зумовлює необхідність користуватися наступними принципіальними положеннями:

1) стратегічний потенціал фірми представляє собою систему взаємозв’язаних елементів, тому від підлягає впливу всіх закономірностей систем: цілісності, ієрархічності, комунікативності, інтегративності тощо;

2) витрати, пов’язані із забезпеченням кожного елементу СПФ ресурсами, представляють собою альтернативні вартості цих ресурсів, тобто, цінності тих альтернативних можливостей, від яких довелося відмовитися, спрямувавши ресурс в той, а не інший елемент СПФ з ціллю максимізації «корисності» сукупності СПФ, тобто з ціллю створення найбільш сприятливих передумов досягнення максимальної для кожного етапу життєвого циклу конкурентної переваги фірми (рівню КПФ);

3) максимізація «корисності» сукупного СПФ є досягнення Парето – ефективності, тобто такого розподілу ресурсів між елементами СПФ, за якого неможливо поліпшити «корисність» хоча б одного елементу СПФ, не зменшуючи при цьому корисності іншого елементу.