1.5. Формування виробничого потенціалу. Поняття виробничої функції і виробничої потужності

Виробничий потенціал є основою економічного потенціалу фірми.

Методологія визначення виробничого потенціалу (кількісний аспект) безпосередньо пов'язана з такими економічними категорі­ями, як «виробнича функція» і «виробнича потужність». Осо­бливість ролі останньої серед виробничих факторів пояснюється специфічністю капіталу як каталізатора підприємництва і, голо­вне, специфічністю виробничої потужності як найбільш мобіль­ного фактора серед інших факторів виробництва. Тому пріорите­тними є формування й оцінка виробничої функції і потужності фірми в порівнянні з іншими факторами і ресурсами виробничого потенціалу (матеріальними, трудовими) [2].

Основна мета виробництва — перетворення факторів вироб­ництва (ресурсів матеріальних, робочої сили і капіталу) у готову продукцію.

Зміст виробничої функції полягає в тому, що визначену кі­лькість продукції можна виготовити за робочий день при визна­ченій комбінації устаткування, робочих та інших факторів:

X=f(A,B, С...N),

Де: X - результативна кількість продукції за одиницю часу; А, В, С - кількість різних факторів виробництва, використа­них для виробництва продукції. У виробничих функціях виду:

X=a*F₁^b1 *F₂^b2*...*F_m^bm*ε

X - кількість продукту, що виготовляється за допомогою m

виробничих факторів Fl, F2,...Fm; b - параметр, що характеризує еластичність кількості проду­кції (результуючої функції) стосовно кількості відповід­них виробничих факторів. Еластичність функції - це показник, що характеризує збіль­шення результуючої функції X на Ь % при збільшенні одного з факторів на 1% (тобто збільшення фактора на 1% приведе до збі­льшення функції на b %).

Економічний зміст мають не тільки коефіцієнти b кожного фактора, а й їхня сума, тобто сума еластичностей:

B = b_} + b₂+ ...+ b _т...

Ця величина фіксує узагальнену характеристику еластичності виробництва.

Окремий випадок - функція Кобба-Дугласа:

X = A*K^α*L^β

Властивості виробничої функції Кобба-Дугласа

1. Еластичність випуску продукції.

Збільшення витрат капіталу на 1% приведе до росту випуску продукції на α%, а збільшення витрат праці на 1% приведе до росту випуску на β%.

2. Ефект масштабу виробництва.

Якщо α і β у сумі перевищують одиницю, то функція має зростаючий ефект від масштабу виробництва (тобто якщо К і L збіль­шуються в деякій пропорції, Y зростає в більшій пропорції).

Якщо їхня сума дорівнює одиниці, то це говорить про постійний ефект від масштабу виробництва (X збільшується в тій же пропорції, що й К і L).

Якщо їхня сума менше одиниці, то має місце зниження масштабу виробництва (X збільшується в меншій пропорції, чим К и L).

Спрощений вид функції, як залежності двох найбільш важли­вих факторів виробництва - праці і капіталу:

X=f(L,K),

де: L — кількість робітників;

К — величина капіталу (в натуральному вираженні), необхід­ного для виробництва продукції X. Ця концепція реалізується за допомогою емпіричної функції:

де і — індекс ресурсів для виробництва продукції і-го найменування.

Зміст функції: максимальна кількість продукції X, потенцій­но виробленої щодня, дорівнює кореневі з добутку кількості ро­бітників Р, зайнятих 8 годин на день, і кількості устаткування ДО, що працює теж 8 годин на день.

Наприклад, якщо планується виготовляти X = 10 одиниць продукції в день, то виробнича функція ідентифікується як:

Альтернативні варіанти кількості працівників і устаткування: 10x10, 25x4; 2x50 (добуток дорівнює 100). У такий спосіб функ­ція виробництва показує технічно ефективні комбінації ресурсів, які можна використовувати для виробництва даної кількості про­дукції.

Підприємства, зацікавлені в постійному одержанні прибутку, повинні керуватися принципом технічної ефективності, коли з декількох альтернатив вибирають метод, що передбачає найбільш оптимальну комбінацію факторів виробництва. Цей підхід ілюст­рує табл. 1.

Таблиця 1

Альтернативні варіанти комбінації факторів виробництва

Спосіб виробництва	Кількість продукції	Кількість робітників	Кількість устатку­вання
1	10	ЗО	10
2	10	25	7 '
3	10	22	5
4	10	20	6
5	10	20	5

Найбільш ефективним є 5-й метод виробництва, оскільки при його реалізації потрібна менша кількість людей і устаткування і при цьому забезпечується необхідний обсяг виробництва.

Таким чином, функція виробництва визначає максимум про­дукції, що можливо виробити, визначивши найбільш технічно ефективну комбінацію факторів виробництва.

Виробнича функція може бути використана як інструмент вибору розміру виробництва в короткостроковому, середньост­роковому і довгостроковому періодах.

У короткостроковому періоді хоча б один з факторів залиша­ється незмінним (наприклад капітал, тобто кількість устаткуван­ня). У середньостроковому періоді технічний рівень виробництва практично не змінюється, хоча усі фактори виробництва є змін­ними. Довгостроковий період є достатнім для зміни технічного рівня виробництва, впровадження нової техніки і технологій.

Фірма існує відразу в трьох вимірах, оскільки приймає рі­шення, що реалізуються в тому чи іншому періоді.

У короткостроковому періоді фірма позбавлена гнучкості, оскільки хоча б один з факторів є незмінним. Однак категорії граничного і сумарного продукту можуть забезпечити ефектив­ність виробничого потенціалу в цьому періоді. Гіпотетичний приклад наведено у табл. 2.

Сумарний продукт - фактична кількість готової продукції, виробленої за 1 день.

Граничний продукт — кількість додаткових одиниць продук­ції, що виготовляються в результаті залучення додаткової одини­ці змінного фактора (у даному випадку - працівника).

Середній продукт — кількість продукції, виготовленої за день одним робітником (Хі: Li).

Приклад показує, що послідовне збільшення змінних факто­рів виправдано до визначеного рівня, оскільки спочатку нарощу­вання ресурсу сприяє збільшенню граничного продукту, потім приводить до його зниження аж до негативного росту граничного продукту.

Таблиця 2 Показники короткострокового періоду

Кількісне вира-	Кількісне вира-	Сумарний	Граничний	Середній
ження незмінного	ження змінного	продукт (кі-	продукт (кіль-	продукт (кі-
фактора виробни-	фактора виробни-	лькість гото-	кість продук-	лькість про-
цтва (од. устатку-	цтва (у робітни-	вої продук-	ції, од. у	дукції, шт. у
вання, що пра-	ків, що працюють	ції, од. у	день),	день),
цюють 8 годин на	8 годин на день),	день), Хі	Х(і+і) - Xі;	Хі: Li
день)	Li
3	0	0	3-0=3	0
3	1	3	7-3=4	3:1=3
3	2	7	10-7=3	7:2=3,.5
3	3	10	12-10=2	10:3=3.3
3	4	12	13-12=1	12:4=3
3	5	13	12-13=1	13:5=2.6
3	6	12	2	2

Негативні доходи є результат негативного граничного проду­кту. Стадії виробництва, що відповідають даним табл. 2, показані на рисунку 2.

Рис. 2. Стадії виробництва

Коли граничний продукт вище за середній, не залежно від то­го, збільшується він або зменшується, середній продукт обов'яз­ково буде зростаючим. Якщо ж граничний продукт нижче серед­нього, то останній обов'язково повинний бути спадаючим.

Виробнича потужність — потенційна можливість підприєм­ства випускати максимальну кількість продукції в одиницю часу за допомогою організованої сукупності виробничих факторів, до­сягнутого рівня їхньої взаємодії й освоєння.

У загальному виді визначається:

М=п *Fd/Σtj,

де: n- кількість устаткування, шт; Fd — дійсний фонд часу роботи одиниці устаткування за рік, Σti — сумарна трудомісткість обробки j-й групи виробів на даному устаткуванні, годин.

Формування виробничої потужності.

Формування виробничих потужностей фірм, доскональність організаційної побудови системи устаткування в значній мірі за­лежать від рівня узгодженості пропускної здатності машин в окремій підсистемі, між підсистемами в межах усієї системи устаткування. Тобто за кількістю, структурою і продуктивністю устаткування в підсистемах потрібно визначити так, щоб в оди­ницю часу вироблялася однакова кількість продукції в кожній групі устаткування всередині підсистеми (тобто реалізується принцип пропорційності і синхронізації).

Пропускна здатність групи устаткування визначається:

де К п.з. — коефіцієнт пропускної здатності і-й групи устат­кування;

Fd- дійсний фонд часу роботи одиниці устаткування за рік;

п_і - кількість одиниць устаткування і-й групи, шт.;

Кв.н.— коефіцієнт виконання норми,

Σt_ji - сумарна трудомісткість обробки j-я групи виробів на і-му устаткуванні.

Величина, зворотна Кп.з., називається коефіцієнтом заванта­ження устаткування.

Якщо говорити про якість організації системи устаткування фірми в більш ширшому плані, то принцип пропорційності пови­нен бути присутнім так само й у пропускній здатності між окре­мими підсистемами, що функціонують на всіх рівнях ієрархічної структури фірми. Цим значною мірою визначається фронт робіт системи і виробнича потужність фірми.

У загальному виді техніко-організаційна модель формування виробничої потужності відбувається в такий спосіб, як представ­лено на рис. 3.

Задачу визначення виробничої потужності можна сформулю­вати таким чином: при обмеженні дійсного фонду часу роботи устаткування максимізується випуск продукції в натуральному або вартісному вираженні.

Конкурентоспроможність продукції

Конструктивні особливості, якість

Можливості інвечтування

системи машин

характеристика попиту

масштаб виробництва

р

Структура машиномісткості

фронт робіт

Типи виробництва

онт