Президент України

Прийняття нової Конституції України поставило на порядок денний ряд питань, пов'язаних з функціонуванням державних інституцій, органі­зацією влади на принципах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

В системі владних структур Президент як глава держави посідає особливе місце. Не будучи напряму зв'язаним з жодною з цих гілок влади, він відіграє у функціонуванні кожної з них важливу роль. В законодавчому процесі він, наприклад, виступає як суб'єкт законодавчої ініціативи, промульгує і оприлюднює прийняті Верховною Радою закони, користується правом щодо них відкладального вето, а за певних умов може видавати й укази з економічних питань, не врегульованих законом. У функціонуванні виконавчих структур він бере, зокрема, безпосередню участь в утворенні, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади, здійснює посадові призначення, користується правом скасовувати акти урядів України та Автономної Республіки Крим тощо. Президент здійснює й перше — на п'ять років - призначення на посади професійних суддів, призначає третину суддів Конституційного Суду України. Разом з тим Президент як глава держави репрезентує державу в цілому, виступає від її імені у відносинах з іноземними державами. Він є гарантом суверенітету і державної цілісності України, гарантом додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. В цій своїй якості Президент користується широким колом прав, може вживати рішучих заходів на захист конституційного ладу України, на захист людини та її прав.

В реалізації своїх повноважень Президент керується Конституцією України, її буквою і духом. Як глава держави він має бути цементуючим началом у функціонуванні всіх ланок державного механізму, використову­вати весь свій авторитет, який надає йому всенародне обрання, для забезпечення миру і злагоди в суспільстві.

Саме тому Конституція України проголошує принцип, за яким посягання на честь і гідність Президента України має тягти відповідальність за законом.

Інститут президентства в Україні запроваджено порівняно недавно. І хоч статус Президента чітко визначено у новій Конституції, проте в практичному втіленні норм Основного Закону щодо функціонування цього інституту існує багато перешкод, пов'язаних із стереотипами минулого, а інколи і з намаганням повернути колесо історії на зворотнє. Саме тому детальний розбір повноважень Президента України за новою Консти­туцією, з'ясування їх змісту та організації співпраці Президента з усіма структурами державної влади має, безперечно, актуальне значення.

1. Становлення інституту президентства в україні

Інститут президентства як один з найважливіших інститутів сучасної політичної системи багатьох країн світу вперше виник у США. Відмежовуючись від монархії, яка мала спадковий характер, батьки-засновники американської Конституції пішли шляхом обрання глави держави на загальних виборах і на певний строк. Це створювало гарантію від узурпації влади, давало можливість впли­вати на напрямки здійснення політики безпосередньо виборцям. За американською Конституцією президент об'єднував в одній особі функції і глави держави і глави уряду, хоч про його статус як глави держави в Конституції прямо не згадувалося.

Крах монархічних систем, колоніальних імперій призвели до виникнення багатьох нових незалежних держав, що, як правило, обирали республіканську форму правління, в якій як глава держави виступав президент. Функції його і повноваження залежно від тієї чи іншої країни були різними. В одних він був лише главою держави, в інших — виступав одночасно і як глава уряду. В одних обирався безпосередньо населенням, в інших — представницьким органом, парламентом. Але завжди він репрезентував державу як в середині країни, так і за ЇЇ межами.

В Україні питання про реформу державної влади постало відразу після прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України. Адже саме в ній вперше було проголошено, що "державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову".

Як відомо, за радянських часів ідея розподілу влад оголошу­валась буржуазною, такою, що суперечить принципам народовладдя. Конституція Української РСР 1978 р. передбачала, що "вся влада в Українській РСР належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу Української РСР. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів" (ст. 2 Конституції 1978 р.). В ст. 82 Конституції прямо зазначалось, що "Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма

галузями державного, господарського, соціального і культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя".

Зрозуміло, що за таких умов ні про який розподіл влад не могло бути й мови. І тому проголошення в Декларації про державний суверенітет України принципу розподілу влад обумов­лювало необхідність запровадження корінної реформи державної влади.

Одним із таких кроків, спрямованих на реформування держав­ної влади, стало заснування в Україні інституту президентства. Адже до того суто президентські функції виконував той же парламент — Верховна Рада України в особі її Президії.

25 червня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про вибори Президента Української РСР", в пункті першому якої визнала "за доцільне заснувати пост Президента Української РСР до прийняття нової Конституції Української РСР". В цій постанові передбачалося також, що вибори Президента Української РСР мають відбутися у 1991 р.

Згодом — 5 липня 1991 р.— було прийнято три закони Української РСР, присвячені цьому питанню, а саме: "Про засну­вання поста Президента Української РСР і внесення змін і допов­нень до Конституції (Основного Закону) Української РСР"¹, "Про Президента Української РСР"² і "Про вибори Президента Українсь­кої РСР"¹. Конституцію Української РСР, зокрема, було доповнено новою главою — 12-1, присвяченою посаді Президента. В цих актах визначався статус і повноваження Президента Української РСР, умови і порядок його обрання.

В основу цих актів було покладено Концепцію нової Консти­туції України, що її було схвалено Верховною Радою України 19 червня 1991 р. Посада Президента України передбачалась і в усіх трьох редакціях проекту Конституції України. Йдеться про проекти в редакціях від 1 липня 1992 р., від 27 травня і від 26 жовтня 1993 р.⁴ Передбачалася посада Президента України і в Конститу­ційному договорі, укладеному між Президентом України і Верхов­ною Радою України 8 червня 1995 р. Всі ці проекги Конституції України, як і Конституційний договір, були покладені в основу роботи Конституційної комісії, утвореної Верховною Радою нового скликання з представників усіх трьох гілок державної влади.

Конституційний процес тривав досить довго. Спочатку проект розроблявся робочою групою, утвореною за спільним розпоряджен­ням співголів Конституційної комісії — Президента і Голови Верховної Ради — з провідних науковців, потім опрацьовувався створеною з членів Конституційної комісії робочою підкомісією, до складу якої увійшли представники Верховної Ради, Президента, Верховного Суду і Вищого арбітражного суду, а з передачею його на розгляд Верховної Ради — спеціальною тимчасовою депутатською комісією, до складу якої увійшли представники всіх парламентських груп і фракцій.

Такий порядок опрацювання проекту Конституції дав змогу, з одного боку, якомога ширше врахувати всі пропозиції, що висло­влювались у Верховній Раді при його обговорюванні, а з іншого, неминуче призвів до певних неузгодженностей в тексті проекту Конституції.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України схвалила цей проект як Основний Закон Української держави.

У тексті нової Конституції посаді Президента присвячено роз-ділУ(ст. 102-112).