3. Порядок обрання президента

ТА ПРИПИНЕННЯ ЙОГО ПОВНОВАЖЕНЬ

Порядок обрання Президента держави залежить передусім від форми державного правління. В президентських і напівпрезидентсь-ких республіках Президент обирається безпосередньо населенням, в парламентських — парламентом. Президент, що обирається на загальних президентських виборах, тим самим одержує від народу свій власний мандат на керівництво державними справами.

Запровадження в Україні інституту президентства відбувалось одночасно з виданням закону про вибори Президента. Цей закон врегулював весь спектр питань, пов'язаних з виборами Президента. Зокрема, в ньому було визначено вимоги, що ставляться до кан­дидата в Президенти, принципи участі громадян у виборах, гласність при підготовці і проведенні виборів, організація і проведення виборів, підрахунок голосів після виборів тощо.

Зрозуміло, що з прийняттям нової Конституції Закон про вибори Президента, як і все виборче законодавство України, має зазнати певних змін, які забезпечили б відповідність цього зако­нодавства нормам і положенням Конституції.

Стаття 103 Конституції встановлює, що Президент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Це означає, що всі громадяни України, які на день виборів досягли вісімнадцяти років, мають право відповідно до ст. 70 Конституції брати участь у виборах Президента на рівних засадах.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недіє­здатними.

При цьому у здійсненні виборчого права, як і інших прав громадян, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (частина 2 ст. 24).

Призначення виборів Президента в строки, передбачені Кон­ституцією, здійснюється Верховною Радою (пункт 7 ст. 85). Чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. В разі ж дострокового припинення повноважень Президента вибори його проводяться в період дев'я­носта днів з дня припинення повноважень (частина 5 ст. 103).

Президент обирається на п'ять років. Одна і та сама особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд (частина З ст. 103).

Такі обмеження встановлюються в більшості країн світу, їх мета — запобігти тривалому перебуванню при владі однієї і тієї ж особи, оскільки це інколи може призвести до узурпації влади, пере­творення її на особисту диктатуру. Вперше такі обмеження були

запроваджені Конституцією США у 1787 р. і відтоді вважаються одним з найважливіших досягнень республіканізму.

Разом з тим буквальне тлумачення частини третьої статті 103 Конституції дає підстави стверджувати, що особа, яка була обрана Президентом України і двічі підряд обіймала цю посаду, може і в третє балотуватись на цей пост за умов, якщо між її попередньою легіслатурою і цими виборами хтось інший посідав пост Президента.

Конституція України встановлює ряд умов, яким має відпо­відати особа, що обирається Президентом. Таких умов п'ять. По-перше, вона має бути громадянином України. При цьому не має значення чи є вона громадянином за народженням, чи набула громадянства шляхом прийому до громадянства України за власною заявою. По-друге, вона має на день виборів досягти тридцяти п'яти років. Такий віковий ценз встановлюється для того, щоб особа, яку обирають Президентом, мала певний життєвий досвід і могла приймати продумані рішення. По-третє, вона повинна мати право голосу, тобто право брати участь у виборах. По-четверте, вона має проживати в Україні протягом десяти останніх років. Запровадження такого обмеження має найважливіше значення. Адже особа, що претендує на обіймання поста Президента, повинна бути добре ознайомлена з життям держави, орієнтуватись як в політичних, так і в економічних реаліях, мати чітке уявлення на що вона претендує. І, нарешті, по-п'яте, вона має володіти державною, тобто українською мовою. Ця остання вимога, мабуть, і не потребує коментарів, адже брати участь в управлінні державними справами не знаючи мови громадян України, мови якою ведеться діловодство в державі — неможливо. Конституція не обмежує перебування на посту Президента певним віком.

Існують спеціальні обмеження і щодо особи, яку обрано Прези­дентом України. Зокрема, Конституція в частині четвертій ст. 103 встановлює, що Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єд­наннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Оскільки Президента обирають на певний, п'ятирічний строк, передбачено чітке визначення моменту вступу його на посаду і моменту, коли його повноваження закінчуються.

Як правило, існує певний розрив в часі між офіційним оголо­шенням результатів виборів і днем, коли новообраний Президент вступає у відправлення своїх повноважень. В ряді країн цей розрив сягає кількох місяців. В Сполучених Штатах за 200 років сформу­вались і відшліфувались всі процедури перехідного періоду. При цьому новообраний Президент протягом трьох місяців співробіт­ничає з Президентом, який програв на виборах, але протягом цього періоду продовжує виконувати функції глави держави.

За Конституцією України новообраний Президент вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголо­шення результатів виборів. Це відбувається шляхом складання присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради. Саме з моменту складання присяги новообраний Президент і вступає на цей пост.

Встановлює Конституція також процедуру приведення Прези­дента до присяги і визначає сам текст присяги. Передбачається, зокрема, що приведення Президента до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. Сама присяга народу, її урочистість покладає на Президента велику відповідальність за проведення політики на благо народу, зміцнення держави. На це спрямований і текст присяги:

"Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи грома­дян, додержуватися Конституції України і законів України, вико­нувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі." (частина 3 ст. 104).

Дещо інакше щодо строків складання присяги вирішується питання, коли Президента обирають на позачергових виборах. В цьому випадку він має скласти присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів (частина 4 ст. 104).

Таким чином, Президент починає виконувати свої повно­важення з часу складання присяги народові України на урочистому засіданні Верховної Ради і виконує їх до вступу на пост ново­обраного Президента.

Передбачає Конституція і підстави дострокового припинення повноважень Президента. Ці повноваження припиняються достро­ково в разі відставки Президента, неможливості виконувати свої обов'язки за станом здоров'я, усунення Президента з поста в по­рядку імпічменту, а також у разі смерті Президента (ст. 108).

Конституція України визначає і певну процедуру щодо реаліза­ції зазначених підстав для дострокового припинення повноважень Президента. Так його відставка набуває чинності з моменту

проголошення ним заяви про відставку на засіданні Верховної Ради (ст. 109). Неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її консти­туційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради, і медичного висновку (ст. ПО). Особливу процедуру встановлено і для усунення Прези­дента з його поста в порядку імпічменту.

Інститут імпічменту в конституційній практиці нашої держави є новим. Він був запроваджений разом із заснуванням поста Президента. Зміни, що їх було внесено до Конституції Української РСР, передбачали можливість примусового усунення Президента з його поста (ст. 114), хоча термін "імпічмент" не застосовувався⁷.

Імпічмент — це виняткова і досить складна процедура. Засто­совуватись вона може лише у випадках, передбачених законом, і з додержанням певних процедурних правил.

За Конституцією підставою для порушення питання про ім­пічмент Президента і для його усунення з поста є вчинення ним державної зради або іншого злочину (частина 1 ст. 111).

Ініціюється це питання більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Якщо таку більшість голосів зібрано, Верховна Рада створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Завданням цієї слідчої комісії є ретельна і всебічна перевірка обставин, які стали приводом для порушення справи про імпічмент, і підготовка відповідних висновків і пропозицій. Ці висновки і пропозиції передаються Верховній Раді і розглядаються на її засіданні.

За результатами розгляду і за наявності для цього підстав Вер­ховна Рада не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента у вчиненні ним дій, що кваліфікуються відповідно до вимог Конституції як державна зрада або інший злочин.

Стосовно рішення про усунення Президента з поста в порядку імпічменту, то воно приймається Верховною Радою не менш як трьома четвертими від її конституційного складу. Розгляду цього питання на Верховній Раді має передувати перевірка справи про імпічмент Конституційним Судом і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, а також отримання висновку Верховного Суду про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Таким чином, Конституція передбачає шість обов'язкових стадій, які має пройти процедура імпічменту Президента України.

1. Ініціювання питання про усунення Президента в порядку імпічменту. Таке ініціювання здійснюється більшістю від консти­туційного складу Верховної Ради, тобто 226 депутатами.

2. Створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, яка має провести розслідування щодо висунутого проти Президента звину­вачення. Ця утворювана Верховною Радою комісія включає спеці­ального прокурора і спеціальних слідчих і має підготувати свої висновки і пропозиції щодо підставності висунутих проти Прези­дента звинувачень на розгляд Верховної Ради.

3. Розгляд висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії на засіданні Верховної Ради. Якщо Верховна Рада в ході обговорення дійде висновку про підставність висунутих проти Президента звинувачень, вона може не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш ніж 300 голосами депутатів прийняти рішення про звинувачення Прези­дента.

4. Перевірка Конституційним Судом додержання конституцій­ної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент і підготовка висновку з цього питання для Верховної Ради.

5. Підготовка Верховним Судом висновку про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину і передача цього висновку Верховній Раді.

6. Розгляд на Верховній Раді питання про усунення Президента з поста в порядку імпічменту і прийняття рішення з цього питання. Таке рішення за наявності названих вище висновків Конститу­ційного Суду і Верховного Суду Верховною Радою може бути прийняте не менш ніж трьома четвертими від її конституційного складу. Інакше кажучи за імпічмент Президента України має прого­лосувати щонайменше 338 депутатів.

Зрозуміло, що голосування по такому гострому питанню, як імпічмент глави держави, має бути поіменним, щоб уникнути будь-яких непорозумінь.

Така ускладнена процедура прийняття рішення про імпічмент Президента має захистити главу держави від необгрунтованих, надуманих звинувачень. Адже не секрет, що опозиційні сили можуть для досягнення своєї мети спекулювати на ініціюванні питання про імпічмент.

У більшості країн світу, де запроваджено інститут імпічменту, процедура його ускладнена саме з цією метою. Наприклад, в Сполучених Штатах Америки, де, власне, і виник цей інститут, питання про імпічмент президента ставилось лише двічі. У 1868 р. щодо президента Джонсона і у 1974 р. щодо президента Ніксона.

Обидві ці спроби закінчились безрезультатно. Щодо президента Джонсона — не вистачило для прийняття рішення одного голосу. Стосовно президента Ніксона, то після порушення справи про ім­пічмент, пов'язаної з уотергейтським скандалом, він не дочекавшись рішення, пішов у відставку.

Але наявність в конституціях багатьох країн інституту імпіч­менту, як зазначають дослідники цього питання, відіграє важливу попереджуючу роль, є засобом стримання, свідченням того, що за певних обставин і президент підлягає відповідальності.

Конституція України містить норму про перехід обов'язків Президента в разі дострокового припинення його повноважень до Прем'єр-міністра. Ці обов'язки Прем'єр-міністр має виконувати до дев'яноста днів, оскільки відповідно до частини 5 ст. 103 саме в цей строк мають бути проведені вибори нового Президента України.

Стаття 112 Конституції визначає ті повноваження Президента, яких Прем'єр-міністр виконувати не може.

Визначаючи статус Президента України як глави держави Кон­ституція встановлює, що на час виконання своїх повноважень Президент користується правом недоторканності.

Президент — обранець народу. Саме тому держава має дбати про забезпечення його високого престижу. Адже Президент уособ­лює державу, репрезентує її, виступає від її імені. Реалізуючи цю мету Конституція встановлює, що звання Президента охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

Такі загалом конституційні положення, що визначають статус Президента як глави держави, особи, з іменем якої пов'язуються певні етапи в державному житті. Саме Президент як глава держави має забезпечити злагоджене функціонування всього державного механізму, усувати ті протистояння, які трапляються у відносинах між законодавчою і виконавчою владою. Забезпечення миру і злагоди в суспільстві це обов'язок кожного, кому народ довірив вершити державні справи. І депутат, який представляє своїх вибор­ців, і Президент, який одержав мандат від народу, мають відчувати свою відповідальність перед тими, хто віддав їм свої голоси.

Нова Конституція України забезпечує ті правові рамки, в яких вони мають діяти. Вона визначає повноваження і обов'язки всіх ланок державної машини і реалізація її положень залежить саме від того, як ці повноваження і обов'язки втілюватимуться в життя.