2. 2. Учбова та предметно-маніпулятівная діяльність

Учбову діяльність постійно змішують з предметно-маніпулятівною діяльністю, що є провідною в розвитку дітей перших трьох років життя. Ще в ранньому дитинстві дитина починає вчитися у дорослого різноманітним діям із знаряддями і знаками, основна особливість яких полягає в тому, що "на предметі не написана ні його суспільна функція, ні спосіб його раціонального використання". Відкрити спосіб дії з будь-яким людським знаряддям і знаком дитина не в змозі без зразків дії, якими вона опановує лише в спільній дії з дорослим носієм цих зразків. Способом предметно-маніпулятівного співробітництва дитини та дорослого є імітація, або дія за зразком. Формула цього типу співробітництва: "Роби разом зі мною, а зараз роби сам, але так само, як я". На відміну від однорічної дитини, першокласник вже здатний до відстроченої імітації з опорою на мовну інструкцію. Шести-семирічна дитина імітатор віртуозний, здатний відтворювати якнайтонші особливості зразка, але ще не здатний виділяти в зразку істотне, то що треба імітувати, і неістотне, те, що можна і повинне робитися по-своєму.

Таке глобальне, нерозчленоване, контекстуальне відтворення вчительських зразків дії, а головне, сама схильність до наслідування, породжують особливий тип школярів, які надзвичайно старанні та виконавчі, добре діють за інструкцією, але губляться в ситуації власне учбовій, коли вчитель не дає ніяких зразків рішення нової задачі, але спонукає дітей до пошуку самостійних рішень, до висловлення припущень. Замість того, щоб діяти по-своєму, діти з гіпертрофованою схильністю до наслідування починають ініціювати ту допомогу дорослого, якої потребують. Вони кличуть вчителя і зворушливо, по-дитячому скаржаться на свою безпорадність: "У мене не виходить... Я не знаю, що треба робити... Покажіть, як вирішувати..." Іншими словами, ці діти добровільно відмовляються від самостійного пошуку і просять дорослого дати готовий зразок або інструкцію, яку вони охоче виконають. Уміння і навчики у таких дітей формуються успішно, але кожна нова задача знову і знову ставить їх в безвихідь. Якщо ця тенденція до наслідування не подолана в ході шкільного навчання, то в учня не сформується уміння вчитися самостійно, ставити та вирішувати нові задачі.

Основним засобом подолання репродуктивних тенденцій і переведення в учбову діяльність дітей, орієнтованих перш за все на виконання правил, на слухняність та наслідування, є систематична організація спільної роботи учнів, що проходить у відносній незалежності від дорослого носія зразків. При цьому оптимальним змістом спільної учбової роботи дітей є нерозв'язні або недовизначені задачі. "Напишіть відповідь там, де це можливо. Якщо ви не можете вирішити задачу, запитайте мене про те, що допоможе вам її вирішити. Але кожна група має право поставити мені лише одне питання",- говорить вчитель першокласникам і пропонує їм завдання такого типу:

А=Б А=Б

С<Б С<Б

------ ------

А?С А?С

"Як вирішити другий приклад? " - запитає у вчителя дитина, орієнтована на репродуктивну дію і яка робить запит на зразок для наслідування. В спільній дії дітей набагато частіше, ніж в індивідуальній, виникає іншого роду звернення до вчителя: "Б більше за С чи менше? " - заради цього питання і затівалася вся робота. Коли учень уміє запитати у вчителя бракуючі дані, він зробив перший крок до уміння відділяти відоме від невідомого і формулювати питання щодо невідомого. Такий запит невистачаючого знання разюче відрізняється від скарги дитини-наслідувача, яка вказує дорослому на межу своїх можливостей: "Я сам(а) не можу. Покажіть, що треба робити!" Тепер дитина повідомляє вчителю набагато більш оптимістичну і самостійну думку, в якій міститься не тільки вказівка на межу можливостей дитини, але і припущення про те, що знаходиться за цією межею, гіпотеза про невідоме: "У мене вийде, якщо я взнаю тето і тето".