Поміщена до пр особа підлягає звільненню, якщо закінчився визначений постановою термін тримання, встановлено особу та місце її постійного проживання.

Підставою для звільнення є постанова службової особи ПР, яка проводила перевірку затриманого, затверджена начальником приймальника, начальником органу внутрішніх справ або заступником. В постанові зазначаються результати перевірки та заходи, які вжиті до затриманого з метою запобігання подальшого його зайняття бродяжництвом. При звільненні особи з ПР повинні бути вжиті заходи:

• з її працевлаштування;

• направленню до місця постійного проживання (якщо особа таке має) або передачі родичам, опікунам чи піклувальникам при їх наявності;

• госпіталізації до лікувального закладу (при наявності важких соматичних та хронічних захворювань (як то туберкульоз, хронічний алкоголізм, наркоманія тощо);

• влаштуванню до інтернатних закладів сфери соціального захисту населення (при наявності групи інвалідності, пенсійного віку, відсутності родичів та близьких і місця постійного проживання);

• передачі відповідним правоохоронним органам в разі перебування особи у розшуку за відсутності постанови про обрання цій особі запобіжного заходу у виді взяття під варту тощо.

Якщо у звільненої особи немає власних грошових коштів, її самостійне слідування до місця постійного чи обраного проживання здійснюється за кошти приймальника. Такій особі також видається сухий пайок за встановленою нормою харчування, а також: довідка про мету та маршрут слідування. Якщо інвалід чи престаріла особа направлені до інтернатного закладу, то доцільно доставити її до нього у супроводі працівника ПР. Поміщення до лікувального закладу має підтверджуватись його довідкою. Якщо звільнену особу передано родичам, вони мають це посвідчити розпискою чи іншим документом.

При звільненні особі, що — перебувала у ПР, видаються вилучені у неї документи, особисті речі, грошові кошти. Начальник ПР чи заступник повинен провести з особою бесіду, про результати якої скласти довідку за встановленою формою.

При здійсненні нагляду за додержанням законів при триманні осіб, підданих адміністративному арешту, у спеціальних приймальниках (в ізоляторах тимчасового тримання - при відсутності таких установ у регіоні) прокурор повинен знати, що відповідно до ст. 32 КУпАП „Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним,районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).” Відповідно до ст.ст. 326, 327 КУпАП постанова суду про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення, відбуття арешту провадиться за правилами, встановленими законами України.

Обмеження у застосуванні такого виду стягнення передбачені статтею З КУпАП. Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

При проведенні перевірок необхідно враховувати, що порядок виконання адміністративного арешту визначений Кодексом України про адміністративні правопорушення (глава 32), Законом України „Про міліцію” та деталізований наказом МВС України від 18 вересня 1992 року№552, яким затверджено Положення про спеціальний приймальник, а також наказом МВС України від 20.01.2005 №60, яким затверджено Інструкцію „Про роботу ізоляторів тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб”.

Відповідно до цих нормативних актів особи, піддані адміністративному стягненню у виді арешту, тримаються під вартою у місцях, визначених органами внутрішніх справ, в спеціальних приймальниках, а при їх відсутності - у спеціально відведених камерах ізоляторів тимчасового тримання ( ІТТ). Водночас мають місце окремі факти, коли особи, піддані адміністративному арешту, тримаються у кімнатах для доставлених чергових частин міськрайвідділів міліції, що е грубим порушенням закону та прав громадян (ст. 263 КУпАП).

Під час перевірки прокурор з’ясовує:

- наявність законних підстав тримання осіб, обґрунтованість застосування до них адміністративного арешту та звільнення;

- додержання процесуальних норм закону при виконанні постанов про застосування арешту;

- додержання правил відбування адміністративного арешту та забезпечення адміністрацією спецприймальника (ІТТ) належних умов тримання арештованих;

- відповідність умов залучення арештованих до праці вимогам нормативно-правових актів.

Слід мати на увазі, що підставою поміщення і тримання особи у спеціальному приймальнику (камерах ІТТ) є постанова суду про застосування адміністративного арешту, тому, насамперед, перевіряється наявність у справі особи копії постанови про застосування до неї адміністративного арешту, завіреної печаткою суду, який її виніс.

Для встановлення фактів незаконного застосування адміністративного арешту, як засобу тримання в умовах ізоляції осіб, що перевіряються на причетність до вчинення злочину, необхідно при обході камер опитати арештованих та з’ясувати, чи мало місце адмінправопорушення, чи відповідають обставини, за яких воно вчинено, наведеним у постанові, фактичній події. Факти неврахування строку з дати затримання у строк відбуття адмінарешту можливо встановити з копій постанови суду, протоколу про адміністративне затримання, записів у журналі обліку осіб, які тримаються в установі.

Перевіряючи особові справи слід мати на увазі, що така справа заводиться на кожного адмінарештованого, до якої долучаються завірена печаткою суду копію постанови суду про застосування адміністративного арешту, підписану адмінарештованим, документ, що посвідчує особу арештованого, протокол особистого огляду та вилучення речей і документів. Як правило, до справи залучаються копії протоколів про адміністративне затримання, тримання, у яких містяться дані щодо проведення особистого огляду, вилучення речей і цінностей. Якщо особу направлялось до медичного закладу матеріалах особової справи повинні знаходиться медичний висновок з копією такого направлення.

Оригінал протоколу про адміністративне затримання не повинен знаходиться у цій справі, оскільки підшивається до справи про адміністративне правопорушення стосовно цієї особи, яка знаходиться у суді.

Слід звертати увагу на додержання порядку та підстав звільнення осіб, підданих адміністративному арешту, із спецпрймальника, чи додержуються вимоги закону про те, що єдиною підставою звільнення є лише відбуття строку адміністративного арешту, встановленого постановою суду. Відповідно до ст. 327 КУпАП до строку адміністративного арешту зараховується строк адміністративного затримання. Перевіряти, чи повертаються у повному обсязі під розписку особам всі вилучені у них при поміщенні в спецприймальник цінності, речи і документи, за винятком тих, які вони зберігали незаконно.

На практиці виявляються порушення вимог ст. 298 КУпАП, коли за запитами працівників міліції адмінарештовані переводяться із спецприймальника до закінчення визначеного постановою суду строку для подальшого відбування адміністративного арешту в райвідділі міліції. У таких випадках нерідко арештовані не відбувають стягнення, оскільки з їх участю фактично проводять оперативно-розшукові заходи або слідчі дії, а окремі особи взагалі до райвідділу не доставляються.

Тому необхідно звіряти дані про звільнення (переведення) адмінарештованих за особовими справами, із записами у журналах обліку про переведення адміністративно-арештованих з спецприймальника в ІТТ, та книгами обліку доставлених відповідного райвідділу міліції. У першу чергу, слід опитати усіх осіб про наявність скарг на безпідставне поміщення до спецприймальника (ІТТ), у випадку розбіжностей - свідків, що були присутні при затриманні, інших осіб, на яких посилаються арештовані, працівників міліції, які їх затримали. За необхідності - оглянути документи (журнали обліку доставлених, затриманих, матеріали кримінальних справ, якщо з арештованим проводились слідчі дії чи відбирались пояснення тощо).

Мають місце факти коли особу направляють для лікування у стаціонар медичного закладу, але прокурора і суддю, а також близьких родичів негайно про це не повідомляють. Цьому сприяє те, що Мають місце факти коли ці особи залишаються без контролю і після одужання або з інших підстав самовільно залишають медичний заклад. Адміністрація повинна вжиті заходів до поміщення цих осіб у приймальник, якщо не поступить рішення суду щодо скасування постанови про застосування адміністративного арешту, але часто обмежується направленням листів до райвідділлів за місцем проживання таких громадян з проханням затримати їх для подальшого відбування адмінарешту.