Те, що найбільше запам’яталося

Жили ми бідно, жили на квартірі; ми десь у селі такому жили, а батько робив вже тут поблизості, і тут були на квартірі, а тоді стали строїтись. Ну тут ні кирниці не було, ні води, ні свєта, коли ми строїлися, а ми таки пошті разом строїли. І діствітільно кирниці не було, свєта не було. Ну со времнєм, канєшно, всьо було, канєшно дуже зразу було тяжко, шо цего шо це так нігде так нічого не було. Тут тіки в Ївчуків хата була та стара і тоді вище, а тут в Ніни цеї Сіньковської, і туто хата ше була стара. Тут тако там десь аж далеко одна від другої. Так якось люди жили і без свєта, і без нічого, і тьотя Ліда – та шо напротів.

[ ^|жили ми ^|б’ідно | жили на квар^|т’ір’і | ми ^|дес’ у си^е|л’і такому ^|жили | а ^|бат’ко тут ро^|биў ўже поб^|лизост’і | і тут бу^|ли на квар^|т’ір’і | а то^|д’і с^|тали ст^|ройітис’ || ну тут н’і ки^ер^|ниц’і ні^{е |}було | н’і во^|ди | н’і с^|в’ета | коли ми ст^|ройілис’а | а ми таки пош^|т’і ^|разом стройі^|ли || і д’іст^|в’іт’іл’но кир^|ниц’і не ^|було | с^|в’ета не ^|було || ну со ў^|ремн’ем | кан’ешно | ўс’о бу^|ло | кан’ешно дуже з^|разу бу^|ло ^|т’ажко | шо цего шо це так ^|н’ігде так н’і^|чого не бу^|ло || тут ^|т’іки в Йіўчу^|к’іў хата була та с^|тара і то^|д’і ^|вишче | а ^|тут в ^|Н’іни цейі С’ін’^|коўс’койі | і ту^|то хата ше була ста^|ра || тут тако там ^|дес’ аж да^|леко одна в’ід д^|ругойі || так ^|йакос’ ^|л’уди ^|жили і бе^из с^|в’ета | і бе^из н’і^|чого | і т’от’а ^|Л’іда | та шо нап^|рот’іў || ]

На роботу йшла, спізнилася (тож йду на роботу по змінах); ну і думаю, це ше ж рано так, ше трошки полежу – прокидаюся (а тоді дуже було строго, дуже наказували, шо спізнишся на п’ять мінут вже й премії не було, нічого), я зриваюсь бігом і коли добігаю до проходної, а дивлюсь, в мене плаття навиворіть. Я вже забігаю там в друге мєсто, передіваю, хтіла, шоб хуче а воно цего… Це даже не подивилася, бо це ж треба бігом.

[ на ро^|боту ĭш^|ла | сп’із^|нилас’а | тож ĭду на ро^|боту по з^|м’інах | ну і ^|дума’йу | це ше ж ^|рано так | ше трошки по^|лежу | проки^е|дайус’а | а то^уд’і ^|дуже було ст^|рого | дуже на^|казували | шо с^|п’ізнис’а на п’йат’ м’і^|нут ўже ĭ п^|ремійі не було | н’і^|чого | йа зри^е|вайус’ б’і^|гом і коли доб’і^|гайу до проход^|нойі | а ^|диўл’ус’ | ў мене п^|лат’а на^|вивор’іт’|| йа вже заб’і^|гайу там в друге ^|м’есто | пери^ед’і^|вайу | х^|т’іла | шоб ^|хуче а воно цего || це даже не поди^|вилас’ | бо це ж треба б’і^|гом || ]

Це ж молоді роки, хочеш десь і піти, і на роботу вспіти на шість часов, а до роботи треба кілометра два ше пробігти в тому платті, шо навиворіть. Було, короче, весело дуже в наше времня. Ходили на танці, ходили в кіно. Десь якесь дуже було… Да, а ше нам було дуже інтєрєсно шо ж це за кіно, Боже, до шістнадцять років не допускают. Ну як же ж це піти? А тут ше ж тіки чтирнадціть, а хочеться ж то побачити, шо це там діти до шіснацяти років не допускають. Не дають білєта. Вже встаєш навшпіньки, шо, мол, я вже висока така. Ну, буває, й проходе. Але ж тут таке дуже інтєрєсне. Ну я знаю, шо там такого дуже. Але це ж було дуже інтєрєсно, бо там цего цюлуються, а зараз, то, канєшно, і не питають чи шо тобі там сємсят років, шо тобі десять років. Всі всьо дивляться попідрад.

[ це ж моло^у|д’і ро^|ки | хо^|чеш дес’ і п’і^|ти | і на ро^|боту ўс^|п’іти на ш’ісц’ ча^|соў | а до робо^|ти т^|реба к’і^|лометра два ше про^|б’ігти ў тому п^|лат’і | шо на^|вивор’іт’ || бу^|ло | короче | ^|весе^ило дуже ў наше ў^|ремн’а || хо^|дили на ^|танц’і | хо^|дили ў к’і^|но || дес’ йа^|кес’ дуже бу^|ло || да | а ше нам бу^|ло дуже інт’е^|р’есно ^|шо ж це за ^|к’іно | ^|Боже | до ш’іс^|нац’ат’ рок’іў не допус^|кайут || ну ^|йак же ж це п’і^|ти || а ^|тут ше ж т’іки ч^|тирнадц’іт’ | а ^|хочет’ц’а ж то по^|бачи^ети | шо це там ^|д’іти до ш’іс^|нац’ати рок’іў не допус^|кайут’ || не да^|йут б’і^|л’ета || ўже ўста^|йеш наўш^|п’ін’ки | шо | мол | ^|йа ўже ви^е|сока така || ну | бувайе | ĭ про^|ходе || але ж тут та^|ке дуже інт’е^|р’есне || ну йа з^|найу | ^|шо там та^|кого дуже || але це ж ^|було дуже інт’е^|р’есно | бо ^|там цего ц’у^|луйуц’а | а ^|зараз | то | кан’ешно | і не пи^|тайут’ чи шо то^|б’і там ^|с’емс’ат ^|рок’іў | шо тоб’і ^|дес’ат’ рок’іў || ў^|с’і ўс’о ^|диўл’ат’с’а поп’ід^|рад || ]

Ходили гуляти, у мами була дуже дісціпліна, у батька, шоб приходили в десть часов в полодінадцятого, ну ми трошки, канєшно, часи підкрутювали, шоб побути трошки більше. Ну так, як мама хтіла, шоб зав’язати таку хустку тернову, а я ж її не хтіла дуже тої хустки, бо хтіла більш трошки по-совремєнному, а в мене така хустинка була маленька, я її в карман заховала , а коли вийшла з дому – хай буде по-маминому, канєшно, – а потім її взяла, хустку заховала в листя, бо саме була осінь, а хустинку ту зав’язала. Ну і тут дивлюсь на часи, шоб шей прийти додому вовремя, а то мама ж буде сваритися, канєшно. Коли приходиш додому, вже коло хати там думаю, ше якби хоч десь хтось там її не забрав, якісь коти там не роздерли. Приходю тут хустку стріпала від листя, зав’язала, а мама всьо-таки думає, шо я таки в тій хустці була. Ну так, цего тай так воно було. Ше йшла на гуляння. Дуже платя в мене таке було славне: така матерія дуже була, видно… І коли я його намочу, коли під дощ– і воно дуже збігалося. Я з хлопцем стояла і думаю, зараз як намочеться платя добре, то в мене й коліна будуть зверхи. А колись же ш, це шоб коліна були зверхи чи десь грудь була відкрита – це такого не могло бути даже, всьо так скромно було дуже, а зараз, канєшно, вже не то времня, не ті времена були, шо колись воно було, але все одно було якось весело.

[ хо^|дили гу^|л’ати | у ^|мами бу^|ла |дуже д’ісц’іп^|л’іна | у ^|бат’ка | шоб при^е|ходили ў дест’ ча^|соў в поло^|д’інадц’атого | ну ми т^|рошки | ка^|н’ешно | часи п’ідк^|рут’ували | шоб по^у|бути трошки ^|б’іл’ше || ну так | йак мама х^|т’іла | шоб заўйа^|зати таку ^|хустку те^ир^|нову | а йа ж йі^|йі не х^|т’іла дуже тойі ^|хустки | бо х^|т’іла б’іл’ш т^|рошки по соўр’е^|м’ен:ому | а ў ^|мене^и така хус^|тинка бу^|ла ма^|лен’ка | йа йійі ў кар^|ман захо^|вала | а коли ^|виĭшла з ^|дому | хаĭ бу^|де по ^|мами^еному | ка^|н’ешно | а ^|пот’ім йі^|йі ў^|з’ала | ^|хустку захо^|вала ў ^|лист’а | бо саме бу^|ла ^|ос’ін’ | а хус^|тинку ту заўйа^|зала || ну і тут ^|диўл’ус’ на ча^|си | шоб ^|шеĭ при^еĭ^|ти додому ^|воўрем’а | а то мама ж буде сва^|ритис’ | ка^|н’ешно || коли при^е|ходиш до^|дому | ўже коло ^|хати там ^|думайу | ше йакби ^|хоч де^ис’ хтос’ там йі^|йі не заб^|раў | йа^|к’іс’ ко^|ти там не роз^|дерли || при^|ход’у тут | ^|хустку ст^|р’іпала в’ід ^|лист’а | заўйа^|зала | а ^|мама ўс’о таки ^|думайе | шо йа ^|таки ў т’і ^|хусц’і бу^|ла || ну так | цего таĭ так во^|но ^|було || ше^и ĭш^|ла на гу^|л’ан:’а || ду^|же п^|лат’а ў ^|мене ^|таке було с^|лаўне | така ма^|тер’ійа дуже ^|була | видно || і ^|коли йа йо^|го на^|мочу | ко^|ли п’ід ^|дошч | і во^|но дуже зб’і^|галос’а || йа з х^|лопце^им сто^|йала і ^|думайу | зараз йак на^|моче^итс’а п^|лат’а ^|добре^и | то ў ^|мене ĭ ко^|л’іна бу^|дут з^|верхи || а ^|колис’ же ш | це шоб ко^|л’іна були з^|верхи чи дес’ г^|руд’ була в’ідк^|рита | це та^|кого не могло ^|бути даже | ўс’о так ск^|ромно було ^|дуже | а зараз | ка^|н’ешно | ўже не^и то ў^|ремн’а | не т’і ўре^и|мина були | шо ко^|лис’ воно бу^|ло | але ўсе од^|но було йакос’ ^|весе^ило || ]

Ходили щедрувати, колядувати. Якось були празніки, так було весело, передівалися, хустки брали, такі замотувались, такі чолувіки тоже . Ну а ше тоді, ше так трошки тоже такі в чоловіка були штани такі альфе, такі вони тут розкльошонні трошки, вони надівали там якісь капелюхи, жінки в хустки замотувались і ходили на колядку. Так і на щедрівку ходили – щедрувати. Тоді в хату закликали, там ставлят уже вино чи водку, вобшем весело було на ці щедрівки. Брали палку: то лякали когось. Так було, вобшем дуже весело. А зараз уже цего нема, канєшно, то, шо було.

[ хо^|дили шче^идру^|вати, ко^ул’аду^|вати || йакос’ бу^|ли п^|разн’іки | так бу^|ло ^|весе^ило | пери^ед’і^|валис’а | хуст^|ки б^|рали | так’і за^|мотувалис’ | так’і чолу^|в’іки ^|тоже || ну а ше то^|д’і | ше так т^|рошки ^|тоже так’і ў чоло^у|в’іка були ш^|тани так’і ал’^|фе | так’і во^|ни тут розкл’о^|шон:’і т^|рошки | вони над’і^|вали там йак’іс’ капе^|л’ухи | ж’ін^|ки ў хуст^|ки за^|мотувалис’ і хо^|дили на ко^|л’адку || так і на шче^ид^|р’іўку хо^|дили | шче^идр^|увати || тод’і ў ^|хату закли^е|кали | там стаў^|л’ат уже ви^|но чи ^|водку | вобшем ^|весе^ило бу^|ло на ц’і шче^ид^|р’іўки || брали ^|палку | то л’а^|кали ко^|гос’ || так бу^|ло | вобшем ^|дуже бу^|ло ^|весело || а ^|зараз уже цего не^|ма | кан’ешно | то | шо ^|було || ]

Словник

Десть – десять;

Збігатись – зменшуватись у розмірі;

Зверхи – щоб було видно;

Зриватись – вставати з ліжка і дуже швидко починати щось робити.

Записано 2012 р. від Андрусенко Олени Іванівни 1933 р. н.,

освіта – 6 класів, у с. Нестерварка Тульчинського р-ну Вінницької обл.

студенткою ІІ курсу ІФЖ Зайцевою Валерією Станіславівною