Рухові функції базальних ядер.
В цілому базальні ядра мають двосторонні зв’язки з корою великого мозку, таламусом, ядрами стовбура мозку, приймають участь у створенні програми цілеспрямованих рухів з врахуванням домінуючої мотивації. При цьому нейрони стріатуму виявляють гальмівний вплив (медіатор - ГАМК) на нейрони чорної речовини. У свою чергу, нейрони чорної речовини (медіатор ДА) виявляють модулюючвий вплив (гальмівний і збуджувальний) на фонову активність нейронів стріатуму. При порушенні дофамінергічних впливів на базальні ядра спострігаються рухові розлади типу паркінсонізму, при яких різко знижується концентрація дофаміну в обох ядрах стріатуму. Найважливіші функції базальних ядер виконують стріатум та бліда куля.
Функції стріатуму. Приймає участь у здійсненні повороту голови і тулубу, ходи по колу, які входять у структуру орієнтувальної поведінки. Ураження хвостатого ядра при захворюваннях і при руйнуванні в експерименті ведуть до насильних, надмірних рухів (гіперкінези - хорея і атетоз), суттєві розлади ВНД, утруднення орієнтації у просторі, порушення пам’яті, сповільнення росту організму. Специфічним для подразнення хвостатого ядра є переважно гальмування кори великих півкуль, підкіркових структур, гальмування безумовно та умовнорефлекторної поведінки.
Гіперкінези – автоматичні надмірні рухи, у яких приймають учать окремі частини тіла, кінцівки. Вони виникають мимовільно, зникають у сні та посилюються при довільних рухах та хвилюванні. Окремі види гіперкінезів пов’язують з ураженням окремих структур стріарної системи(відповідно, при ураженні оральної частини смугастого тіла – примусові рухи у мускулатурі лиця та шиї, при ураженні середньої частини – у мускулатурі тулубу та рук, ураження каудальної частини – гіперкінези в ногах). Конкретні симптоми ураження смугастого тіла досить різноманітні.
Атетоз – дрібні червоподібні , незвичайні рухи у дистальних відділах кінцівок (кисті, стопи). Можуть спостерігатися у мускулатурі лиця - випинання губ, перекошування рота, прицмокування язиком.
Гемібалізм – широкі , з розмахом, рухи у кінцівках ( у вигляді помаху крил). Рухи проходять з великою силою, їх важко припинити Пов’язане з ураженням підгорбклового ядра (тіло Льюїса).
Хореїчні гіперкінези – швидкі скорочення різних груп м’язів лиця, тулубу та кінківок. Гіперкінез не ритмічний, не скоординований, поширюється на великі групи м’язів дистальних та проксимальних відділів. Відмічаються насуплювання брів, лоба, висування язика, поривчасті, невпорядковані рухи кінцівок.
Міоклонії – короткі моментальні клонічні посмикування м’язів або групи м’язевих волокон, частіше ритмічного характеру. Міоклонії можуть бути генералізованими та локальними (язика, мякого піднебіння). Найчастіше – у проксимальних відділах кінцівок, тулубу, лиця. Міоклонії зберігаються у спокої та при русі, посилюються при хвилюванні.
Тіки, тремтіння, торсійна дистонія, спастична кривошия, професійні судоми, лицевий геміспазм, судоми , ікота (клонічні судоми діафрагми).
Функції блідої кулі. Виявляє модулюючий вплив на рухову кору, мозочок, РФ, червоне ядро. При стимуляції блідої кулі у тварин переважають елементарні рухові реакції у вигляді скорочення м’язів кінцівок, шиї і лиця, активація харчової поведінки. Руйнування блідої кулі супроводжується зниженням рухової активності – виникає адинамія (бідність рухових реакцій) та їх маловиразність(олігокінезія), їх сповільнення (брадикінезія), а також руйнування сприяє розвитку сонливості, “емоційної тупості”, що утруднює здійснення існуючих умовних рефлексів і погіршує вироблення нових (погіршує короткочасну пам’ять). Паркінсонізм (синдром утруднення початку рухового акту – топтання на місці).
Структури стріопалідарної системи приймають активну участь в механізмах відбору, порівняння та інтеграції сенсорної інформації на стадії аферентного синтезу та прийняття рішення.
Цикл шкаралупи – забезпечує складні рухи, що потребують навчання та тренування (письмо, праця хірурга, піаніста).
Цикл хвостатого ядра – регулює не окремі рухи, а їх моделі, що потребують певної мотивації (зустріч з небезпекою) і регулюється швидкість та величина виконуваних рухів. Функція цих структур зводиться до кореляції та інтеграції процесів оперативної пам’яті.
Таким чином, базальні ганглії – це, насамперед, центри організації різних видів моторної активності організму, пов’язаних з навчанням. Базальні ганглії контролюють такі параметри руху як сила, амплітуда, швидкість і напрям.
Лімбічна система - комплекс тісно анатомічно та функціонально взаємозв’язаних структур головного мозку, що приймають основну участь в регуляції емоційно-мотиваційної поведінки (сприйняття та збереження емоційно значимої інформації), вибір та реалізація певних адаптативних форм мотиваційної поведінки, сон-неспання. Регулюючий вплив на харчовий, захисний, статевий інстинкти. Структурами є деякі підкіркові ядра та певні зони кори: гіпокамп, мамілярні тіла, передні ядра таламуса, поясна звивина. Особливістю лімбічної ситеми є наявність між її структурами простих ддосторонніх зв’язків та складних шляхів, які утворюють багато замкнутих кіл. Це забезпечує умови для тривалого циркулювання збудження у системі (реверберація), збереження у ній єдиного стану та нав’язування його іншим структурам мозку (основа запам’ятовування та навчання – коло Пейпеца). Запропонована модель пам’яті у вигляді кортико-лімбіко-таламо-кортикального ланцюга.
ЦНС. Роль кори головного мозку у формуванні системної діяльності організму .”
Кора великих півкуль
Асоціативні ядра (ділянки) кори – у них народжується замисел майбутнього руху, а далі цей замисел реалізується за участю базальних гангліїв (стріопалідарна система), мозочка, червоного ядра, вестибулярного ядра, ретикулярної формації (за участю екстрапірамідної системи), а також – і це саме суттєве, за участю пірамідної системи – аксонів гігантських клітин Беца, що безпосередньо йдуть до а-мотонейронів спинного мозку або до вставних нейронів, а через них – до а-мотонейронів. Екстрапіраміднийй і пірамідний шляхи – це єдиний механізм, завдяки якому викорується складний цілеспрямований рух при збереженні рівноваги і орієнтації в просторі. Нейрони асоціативної кори є полісенсорними(полімодальними), що забезпечується кортикокортикальними зв’язками з різними проекційними зонами, зв’язками з асоціативними ядрами таламуса. Внаслідок цього асоціативна кора – колектор різних сенсорних збуджень і приймає участь у інтеграції сенсорної інформації та у забезпеченні взаємодії сенсорних та моторних ділянок кори (2 основні асоціативні системи –таламотім’яна та таламолобна).
Соматосенсорна кора об”єднує передцентральну та постцентральну ділянки. До них належить структурно-функціональна організація моторного та шкірного аналізаторів. Вони обидва утворюють єдину структурно-функціональну систему, за допомогою якої регулюється рухова активність.
Рухова кора займає ділянки передцентральної звилини(закрутки) (поле 4 по Бродману) , а також сусідні з ним ділянки – поле 6. 6-шарова будова рухової кори, як і інших ділянок кори, перемежовується вертикальними колонками. Вважають, що кожна колонка керує суглобом (від неї йдуть команди до різних м”язів, які мають відношення до даного суглоба).
Порушення кори приводять до порушення праксису, артикуляції, письма та інших тонких рухів, що потребують участі вищих відділів мозку.
Первинна рухова кора відповідає за скорочення окремих м’язів, вторинна – за складні рухи голови, шиї, тулуба(рухи язика та рота при словотворенні, координовані пухи очей і голови, рухи рук та пальців).
Функції
-Контролюють діяльність рухової кори, червоного ядра
-Регулюють тонус і формування пози
-Узгодження функцій м”язів-антагоністів та синергістів
-Діяльність а- та -мотонейронів.
Необхідно враховувати інтегративну роль моторних структур ЦНС у організації рухів. Важлива роль у цьому процесі має зворотна аферентація, за допомогою якої у центри, де відбувається планування , надходить інформація про характер реакції на виконану дію і, за потреби, вносяться корективи
Зорова ділянка кори (поле 17) – острогова звилина та латеральна борозна по її краях(потилична). У кожну півкулю надходить інформація від рецепторів обох очей – у ліву – від правих половин, у праву – від лівих.
На зовнішній поверхні скроневої частки знаходиться первинна проекційна слухова зона (поля 41 і 42), яка забезпечує механізми безпосереднього сприйняття та диференціювання звуків. Скронева кора взаємодіє із вестибулярним апаратом. Вторинна слухова зона знаходиться на зовнішній поверхні скроневої частки і знизу прилягає до зони первинної проєкції (поля 22 та частково 21 - в них переважають 2-й і 3-й асоціативні шари нейронів). Основною функцією вторинної слухової зони домінантної півкулі є сприйняття мови. Пошкодження цієї частки викликає розлади фонематичного слуху (синдром сенсорної афазії - Лурія, 1962) –не впізнаються слова без ураження слуху – сенсорний цент мови Верніке
Амнестична афазія – поле 37 – відповідає за запам’ятовування слів (краватка).
У задньому відділі нижньої лобної звивини знаходиться область Брока(поле 40), яка пов”язана із моторною функцією мови(скорочення м’язів губ, язика, піднебіння,глотки, причетних до артикуляції м’язів). Моторна афазія – неможливість вимовляти слова, однак паралічу відповідних м’язів немає.
Ознаки лобного синдрому: відсутність ініціативи, апатія у поєднанні із ейфоричним настроєм, порушення, переважно абстрактного мислення, нездатність засвоювати нове, стереотипність у поведінці та висловлюваннях, захоплень, розгальмованість, роздратованість, безпечність, відсутність критики. При ураженні лобної ділянки – зліва виникають розлади мови та мислення із порушенням сприйняття суті; при ураженні орбітальної лобної кори - виникають глибокі розлади особистості.
Корою головного мозку називають тонкий шар сірої речовини, який містить нервові клітини та покриває поверхню великих півкуль. На поверхні великих півкуль знаходяться борозди, що поділяють її на звивини. Кожна півкуля ділиться глибокими бороздами на долі: лобну, тім”яну, вискову, потиличну, лімбічну, а також острівець - особлива доля, яка знаходиться на дні Сильвієвої борозди і закрита покришкою.
Роландова борозда розташована на боковій поверхні півкуль, відділяє лобну долю від тім”яної. На медіальній поверхні півкулі розташовані дві концентричні борозди, які обмежовують кругову ділянку – лімбічну звивину (оточують мозолисте тіло, переходятьу у гіпокампову борозду, яка закінчується Аммоновим рогом).
На нижній поверхні великих півкуль знаходиться нюхова цибулина (розглядається як комплекс нейронних пулів, від яких відходять гілки в порожнину носа і де починаються вторинні нюхові нейрони).
На основі особливостей будови кори та із врахуванням даних цитомієло-, гліо- та ангіоархітектоніки виділяють основні території: зони, ділянки, підобласті, поля та підполя. Велике значення має виділення цитоархітектонічних структурних одиниць кори. За класифікацією Бродмана (1909) вся кора головного мозку поділяється на дві основні території: гомогенетичну кору, що відповідає неокорексу та гетерогенетичну, що відповідає формаціям древньої, старої та проміжної кори. Кожна із основних територій поділяється на ділянки, а ділянки – на поля. Виділяють 11 ділянок та 52 поля.
За І.Н.Філімоновим вся кора поділена на п”ять основних зон: нову кору (неокортекс), стару кору (архікортекс), древню кору (периархікортикальну і перипалеокортикальну). Найбільш обширна зона кори – неокортекс займає майже всю поверхню великих півкуль. До неокортексу входять наступні ділянки: потилична (12%), нижня тім”яна (7,7%), верхня тім”яна (8,4%), постцентральна (5,4%), прецентральна (9,3%), лобна (23,5%), лімбічна (4%) та острівцева (1,8%).
Неокортекс займає дорсальну і латеральні поверхні півкуль; палеокортекс знаходиться на базальній та медіальній поверхнях і має відношення до вісцеральних функцій.
Мозкова кора є скупченням значної кількості нейронів і має пошарову будову(сіра речовина). В цих скупченнях – значна кількість аферентних та еферентних нейронів. У функціональному відношенні кора складається з вертикальних нейронних ланок, в яких значну роль відіграють нейрони “входу”, оскільки до них підходять специфічні аферентні волокна та аксони.
Різні типи кіркових нейронів розподілені у корі нерівномірно. Неокортекс у ссавців ще в ембріональному періоді розділяється на 6 шарів, що зберігаються і в дорослому віці, хоча в окремих ділянках число шарів може збільшуватися чи зменшуватися.
Великоклітинні шари кори (V та VI) – переважно еферентні, а дрібноклітинні (ІІ і ІV) – аферентні. Завдяки багаточисленним зв”язкам між нейронами одного шару та нейронами різних шарів, особливо, завдяки наявності зворотніх колатералей у аксонів клітин IV шару, що піднімаються до зовнішніх шарів кори, створюються інтракортикальні нейронні системи із зворотнім зв”язком або замкнуті кільцеві шляхи різної складності. Можливо, що кожний такий шлях має свою групу аферентних та еферентних волокон та може розглядяатися як самостійна фізіологічна одиниця, в якій збудження поширюється у всіх напрямках.
Суттєві зміни у розвитку кіркових формацій спостерігаються у 2-х річному віці, особливості структури кори, що наближаються за будовою до структури дорослої людини, з”являються у віці 7 років – тобто тоді, коли відбувається формування механізмів вищої нервової діяльності (Саркісов, 1980). Важливість взаємозв”язків окремих структурних утворів та їх роль у загальній діяльності мозку зростає із розвитком мозку та ускладненням зовнішнього середовища. У відповідності із цим вирішується проблема локалізації функцій. Особливої складності локалізація функцій досягає в корі великих півкуль мозку людини.
У даний час вважають, що архітектонічні поля лобної (44 і 45), верхньої скроневої (22 і 21) та тім”яно-потиличної (37, 39, 40) ділянок – структури, що філогенетично найбільше зв”язані з кірковими кінцями відповідних аналізаторів.
У діяльності кори суттєву роль відіграє ретикулярна формація та її зв”язки в регуляції гормональних та вегетативних функцій, регуляції роботи мозку та механізмів поведінки.
Нервові клітини різних кіркових шарів мають свої особливості будови тіла, дендритів та аксона, а також особливості шпитчастих утворів на дендритах, що є рецепторним апаратом клітини і сприяють розширенню контактів між нейронами.
Встановлено варіабельність архітектонічних полів, їх форми, площі та структури. Характер цієї варіабельності більш виражений у філогенетично нових ділянках у порівнянні із старими.
До лобної частки (частина великих півкуль мозку, яка розташована спереду від центральної борозди) входять прецентральна (моторна та передмоторна) та власне лобна (передфронтальна) області. У процесі онтогенезу кора лобної частки дозріває пізніше, ніж передцентральна кора, а в її межах найпізніше закінчують свій розвиток поля 44 і 45, які забезпечують специфічно-людську - мовну функцію. У задньому відділі нижньої лобної звивини знаходиться область Брока, яка пов”язана із моторною функцією мови. Тонотонічно представлений завиток внутрішнього вуха, сюди проектуються вестибулярні шляхи.
Ознаки лобного синдрому: відсутність ініціативи, апатія у поєднанні із ейфоричним настроєм, порушення, переважно абстрактного мислення, нездатність засвоювати нове, стереотипність у поведінці та висловлюваннях, захоплень, розгальмованість, роздратованість, безпечність, відсутність критики. При ураженні лобної ділянки – зліва виникають розлади мови та мислення із порушенням сприйняття суті; при ураженні орбітальної лобної кори - виникають глибокі розлади особистості.
Соматосенсорна кора об”єднує передцентральну та постцентральну ділянки. До них належить структурно-функціональна організація моторного та шкірного аналізаторів. Вони обидва утворюють єдину структурно-функціональну систему, за допомогою якої регулюється рухова активність.
При локалізації патологічного вогнища в межах передньої центральної звивини (поле 4) на протилежному боці тіла розвивається геміплегія за атонічним типом. Ураження поля 6 викликає спастичну геміплегію із глобальними синкінезіями за згинальним типом. Ураження задньої центральної звивини зумовлює розлади всіх видів чутливості
На зовнішній поверхні скроневої частки знаходиться первинна проекційна слухова зона (поля 41 і 42), яка забезпечує механізми безпосереднього сприйняття та диференціювання звуків. Скронева кора взаємодіє із вестибулярним апаратом. Вторинна слухова зона знаходиться на зовнішній поверхні вискової частки і знизу прилягає до зони первинної проєкції (поля 22 та частково 21 - в них переважають 2-й і 3-й асоціативні шари нейронів). Основною функцією вторинної слухової зони домінантної півкулі є сприйняття мови. Пошкодження цієї частки викликає розлади фонематичного слуху (синдром сенсорної афазії - Лурія, 1962).
У людини поля 21 і 37 належать до третинних асоціативних комплексів кори, в яких відбувається «перекриття» зон кіркових закінчень різних аналізаторів. Ці відділи вискової кори в домінуючій півкулі зв`язані із функцією мови. Ураження цих зон викликає мовні розлади. Асоціативні зони вискової кори особливо тісно зв`язані із утворами лімбіко-ретикулярної системи.
Двохстороння деструкція вискових часток у людини викликає розвиток амнестичного синдрому, синдромів дереалізації та деперсоналізації, виражені емоційнй розлади, порушення захоплень, пам`яті та вищих всихічних функцій.
Тім`яна частка розташована у задніх відділах великих півкуль, належить до числа асоціативних кіркових зон. Інтерпарієтальна борозда ділить тім`яну кору на дві області - верхню та нижню (поля 5 і 7 за Бродманом). ЇЇ складають 2 поля - надкраєве (поле 40) та кутове (поле 39). До нижньої тім`яної частки примикає висково-тім`яно-потилична область (поле 37).
Цитоархітектонічна структура характеризується значною шириною кори, тонкими обрисами клітинних тіл та дендритів, а також переважним розташуванням нервових клітин перпендикулярно до поверхні мозку. Типовою особливістю будови є переважання полісенсорних нейронів, що приймають участь у процесах конвергенції та інтеграції аферентних імпульсів різної модальності. Тім`яна кора не має прямого зв`язку із периферичними рецепторами, а отримує аферентні сигнали із первинних сенсорних зон, які контролюють її функціональний стан та забезпечують модально-специфічний характер реакцій. Верхні тім`яні поля 5 і 7 (прилягають позаду до постцентральної звивини) забезпечують сприйняття шкірної і пропріоцептивної чутливості. Нижні тім`яні поля забезпечують організацію тонко-диференційованих цілеспрямованих предметних дій (праксис), реалізація яких можлива лише на основі зорового контролю та правильного орієнтування у просторі.
Тім`яна кора - апарат вищої інтегративної діяльності головного мозку, який регулює процеси біологічної і соціальної адаптації (Смирнов, 1972). При ушкодженні тім`яної кори виникають розлади найбільш складних аналітико-синтетичних процесів вищої нервової діяльності.
Таламопарієтальний комплекс забезпечує процеси міжаналізаторного синтезу сенсорної інформації, яка необхідна для забезпечення діяльності механізмів вищих гностичних функцій, а також для формування системи «схеми тіла» (трьохмірна модель тіла - узагальнена уява людини про своє тіло). Основу мозкової організації системи «схеми тіла» складають два структурно-функціональних блоки, які здійснюють формування інформаційних («динамічних», «статичних», «оперативних» ) образів тіла. Мозок їх «використовує» у механізмах просторово-часової організації рухів, відображенні власного «Я», просторовому орієнтуванні , символічному формуванні просторово-часових відносин. Соматогностичні розлади виникають у зв`язку із відносно ізольованою дисфункцією блоку, який формує динамічний «образ тіла».
Агностичні розлади визначаються поєднанням низки розладів: дисфункцією субдомінантного блоку, який формує динамічний «образ тіла», вираженими розладами інтрацентральної регуляції, випадінням моторних і сенсорних функцій. Сукупність цих порушень викликає розлади самосвідомості та аназогнозію.
У потиличній ділянці розташований зоровий аналізатор. Його центральна частина (первинна проекційна зона) лежить в області шпорної борозди із частинами клиновидної звивини та язичкової часточки (поле 17).
Ес. потиличної ділянки мозку людини дає відчуття світла, темряви, різних плям. Вторинні зорові зони (поля 18,19) охоплюють первинну зону. Особливостями будови первинної зорової кори є сильний розвиток IY шару кори та його розшарування на 3 підшари. У первинній проекційній зоні знаходяться закінчення зорових волокон, які перериваються в зовнішньому колінчастому тілі. У вторинних зонах закінчуються зорові волокна, які перериваються в ядрах подушки. Ці дві системи зорових проекційних волокон у значній мірі незалежні одна від одної. Із вторинною зоровою зоною (поле 18) через фронтоокципітальний асоціативний пучок зв`язано лобне зорове (адверсивне) поле. Первинні зорові зони (поле 17) забезпечують чітке сприйняття зорових об`єктів у деталях; вторинні - здійснюють розпізнавання зорових образів. Існує третя зорова система, яка передає зорову інформацію із латеральної частини подушки в кіркові поля потиличної, нижньої тім`яної та вискової областей. Її функція - в розпізнаванні символічних зорових образів (букви, цифри, міміка і т.д.). Зорова кора має спеціальні нейронні механізми, які забезпечують розрізнення особливостей зорового об`єкту. Центральне закінчення зорового аналізатора зв`язане із його периферичним відділом сітківкою.
Кора головного мозку - вищий відділ ЦНС, здійснює процеси переробки різних видів інформації, прийняття рішень та реалізацію складних форм поведінки (особливо різні форми соціальної поведінки). Її суттєва особливість полягає в тому, що великі півкулі при їх майже повній асиметричній ідентичності - функціонально нерівноцінні. Функціональна асиметрія кори є одним із проявів парної роботи в діяльності мозку.
Морфологічні та функціональні асиметрії широко поширені у тваринному світі (для тварин характерна видова функціональна міжпівкульна асиметрія; є докази існування латеральної спеціалізації великих півкуль головного мозку для деяких функцій). Латеральна спеціалізація великих півкуль головного мозку - одна із психофізіологічних характеристик людини.
Ліва півкуля спеціалізується на вербально-символічних функціях, права - на просторово-синтетичних. В.Біанкі (1985) запропонував гіпотезу латеральної спеціалізації мозку: в процесі навчання права півкуля працює за принципом дедукції (спочатку синтез, а потім аналіз), ліва - за принципом індукції (спочатку аналіз інформації, а потім її синтез). В основі функціональної асиметрії лежить механізм домінанти.
Права півкуля приймає переважну участь на ранніх етапах оволодіння навиками, а ліва - після їх закріплення. Права - активує емоції, ліва - гальмує; позитивні емоції пов`язані із лівою півкулею, негативні - із правою. Пошкодження правої та лівої півкуль викликає різні емоційні реакції: ураження більшості ділянок лівої півкулі супроводжується відчуттям «втрати» (безпорадність, пригнічений настрій); при пошкодженні правої півкулі розвивається анозогнозія, виникають неадекватні емоційні реакції, порушується здатність до впізнання емоцій співрозмовника.
У правій (німій) півкулі закладені характерні людські властивості: сприйняття та обробка інформації на рівні мислення та пов`язаних із ним процесів навчання та пам`яті; вона в більшій мірі здатна до абстрактного мислення; має власну логіку та мотивацію, генерує ідеї, думки і асоціації, проте робить це не на рівні розуміння. Обидві півкулі приймають участь у сприйнятті музики: права запам`ятовує та впізнає мелодію в цілому, ліва - аналізує мелодію, сприяє засвоєнню і запам`ятовуванні нових мелодій.
Hamory (1985) вважає, що права півкуля більш «щира», а ліва - більш «насторожена», права - більш гармонійна, ліва - «неврівноважена»; права має велику здатність до геометрії та до орієнтування в просторі, ліва - до лічби; ліва здатна до мовного вираження, права - до музичного; ліва аналізує нову інформацію, права - розрізняє образи та мелодії.
Розлади мислення та вербальні галюцинації (с-ми шизофренії) відповідають уяві про ліву півкулю як аналітичну та мовну; розлади в емоційній сфері та пригнічений стан характерні для аферентних психозів та узгоджуються із уявою про праву півкулю як таку, що контролює невербальні функції.
Кожна півкуля здатна справлятися із багатьма видами завдань, проте стиль і характер виконання, а також ефективність прийняття рішень у них суттєво відрізняються.
Дослідження міжпівкульних функціональних взаємодій (Е.Костаидов, 1983) в процесі сприйняття усвідомлювальних вербальних та невербальних подразників виявили певну асиметрію в часі та в процесі обробки сенсорної інформації: права півкуля обробляє інформацію швидше, ніж ліва; права, головним чином здійснює зорово-просторовий аналіз стимулів, результати якого передаються до лівої півкулі, де і відбувається кінцевий вищий семантичний аналіз та усвідомлення подразника.
Таким чином, психічні функції мозку можуть здійснюватися лише при взаємодії обох півкуль, яка контролюється системою інтрацентральної регуляції мозку.