Розділ 8 ензимодіагностика

8.1. Загальні положення ензимодіагностики

Головною причиною зміни активності будь-якого ензиму плазми крові є пошкодження клітин певного органа або тканини. Такі зміни можуть бути зумовлені зовнішнім (розчавлення тканини, опік) або внутрішнім (кровотеча) впливом, запальним процесом або процесами, викликаними дегенеративною чи некротичною дією чинників вірусної, бактерійної та хімічної природи. Найбільше значення для ензимодіагностики мають ензими, які характеризуються значним рівнем (активністю) у тканинах або мають чітко визначену тканинну специфічність.

Показником, який відрізняє органи з огляду на ензимну активність, може слугувати співвідношення активності окремих ензимів. Наприклад, активність ЛДГ не має тканинної специфічності, оскільки вона є дуже високою в усіх тканинах, тоді як амінотрансферази характеризуються більшими міжорганними відмінностями. Додатковим показником для характеристики органів є співвідношення активності АсАТ до активності АлАТ, яке є значно меншим у тканині печінки, ніж в інших тканинах, зокрема у серцевому м’язі. Велике диференційне значення має КК, яка володіє високою активність лише в скелетних м’язах, мозку та серці.

Визначення активності лише одного ензиму має обмежене діагностичне значення. Значно більшу цінність має одночасне визначення активності кількох ензимів. При пошкодженні тканини, наприклад, при інфаркті міокарда, кількісний та якісний склад ензимів плазми крові може бути близьким до того, який виявляють у тканині (табл. 7).

Таблиця 7. Співвідношення активності ензимів у міоцитах серця та сироватці крові

Ензим	Серцевий м’яз	Сироватка крові
	од./г тканини	міліодиниць/мл
ЛДГ	125	525
АсАТ	55	40
АлАТ	5	40
Альдолаза	7	45

Характерна локалізація певних ензимів у субклітинних органелах може бути використана для оцінки ступеня ураження клітин. Незначні пошкодження викликають вихід цитоплазматичних ензимів за межі клітин, тоді як значні призводять до руйнування клітин і появи в плазмі крові ензимів, характерних для субклітинних органел. Прикладом може бути вірусний гепатит. У плазмі крові здорових осіб співвідношення активності АсАТ до активності АлАТ становить 2:1, що відповідає співвідношенню активності цих ензимів у тканині печінки. При вірусному гепатиті зростання активності АлАТ значно перевищує зміну активності АсАТ, тому співвідношення АсАТ до АлАТ (так званий показник де Рітіса) зменшується приблизно до 1,0 і вказує на тяжку форму захворювання зі значним відмиранням тканини. Річ у тім, що існує відмінність у локалізації двох згаданих амінотрансфераз у клітинах печінки. АлАТ міститься переважно в цитоплазмі і тому достатньо пошкодження плазматичних мембран клітин, щоб відбулося „витікання” цього ензиму в позаклітинне середовище. АсАТ міститься як в цитоплазмі, так і в мітохондріях. Тому очевидно, що цілковите вивільнення цього ензиму з клітин відбувається лише у випадку пошкодження, яке захоплює і мітохондрії.