- •1 Наука хімія та її предмет
- •2 Фундаментальні закони хімії
- •2.1 Закони стехіометрії
- •Закон сталості складу
- •Закон еквівалентів
- •Закон кратних відношень
- •2.2 Закони газового стану
- •Закон об'ємних відношень
- •Закон авогадро
- •Кінетична теорія газів
- •Виведення законів ідеального газу
- •3 Види хімічних формул
- •4 Закономірності перебігу хімічних реакцій
- •Класифікація хімічних реакцій
- •5 Енергетика хімічних реакцій основні поняття термодинаміки
- •Перший закон термодинаміки
- •Закони термохімії
- •Напрямленість перебігу хімічних реакцій
- •2.3.1. Можливість перебігу хімічних реакцій
- •Другий закон термодинаміки
- •Третій закон термодинаміки
- •Визначення характеру і напрямку хімічних реакцій
- •6 Дисперсні системи
- •Характеристика розчинів
- •Способи вираження складу розчинів
- •Розчинність речовин
- •Колігативні властивості розчинів
- •. Тиск пари розчинів
- •Температури замерзання та кипіння розчинів
- •Явище осмотичного тиску
- •7 Властивості розчинів електролітів
- •Теорія електролітичної дисоціації
- •Електрохімічні процеси
- •Хімічні процеси на електродах
- •Електродний потенціал
- •Електроліз
- •2. Однакова кількість електрики виділяє на електродах під час електролізу еквівалентну кількість різних речовин.
- •Корозія металів
- •8 Основні класи неорганічних сполук
- •Принципи класифікації неорганічних сполук
2 Фундаментальні закони хімії
Закони хімії — це знання, що відображають об'єктивні закони природи з певною точністю, а тому їх розглядають в історичному розвитку. Закони не є абсолютно загальними, вони залежать від конкретних умов і рівня розвитку матерії. Якщо умови змінюються, то змінюються і характер законів, і межі їхньої дії. Отже, закони природи, як і окремі закономірності, треба застосовувати в межах явищ, для яких ці закони й закономірності виведені.
Фундаментальними вважають принцип незнищуваності матерії та руху, закони збереження маси й енергії, кількості руху та електричного заряду, періодичності розвитку. Ці закони є науково-теоретичною базою розкриття та кількісного відображення при-чинно-наслідкових зв'язків хімічної форми руху. Вони здійснюються в будь-яких умовах та межах і не можуть бути виведені з інших законів.
Вираженням принципу незнищуваності матерії та руху є закон збереження маси й енергії, суть якого зводиться до того, що сумарні маса та енергія речовин, які вступили в реакцію, завжди дорівнюють сумарним масі та енергії продуктів реакції. М. В. Ломоносов (1748), по суті, сформулював загальний, універсальний закон природи, проте в навчальній літературі кожну з двох частин закону часто розглядають окремо. Хімія здебільшого має справу з законом збереження маси речовини, а фізика — з законом збереження енергії.
Закон збереження маси виведено після експериментів А. Л. Лавуазьє (1789): маса речовин, що вступили в реакцію, дорівнює масі речовин, що утворилися внаслідок реакції. Сьогодні дехто вважає цей закон неточним, оскільки він не враховує залежності маси від енергетичних ефектів при хімічних реакціях. Дійсно, якщо реагуючу систему не ізолювати, то маса буде виноситися з енергією в навколишнє середовище. Для цих умов закон можна вважати приблизним. Але ця втрата маси настільки мала, що її не завжди можна визначити звичайними методами зважування. І тому для хімічних процесів (не ядерних!) маса реагуючих речовин залишається практично незмінною, тобто закон є точним, якщо врахувати межі його застосування. Для цього випадку запропоноване таке формулювання закону: загальна маса всіх матеріальних об'єктів певної ізольованої системи кількісно залишається сталою при будь-яких процесах, що відбуваються в цій системі.
Закон збереження та перетворення енергії (Майєр, 1842) формулюється так: енергія не створюється з нічого і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми в іншу в еквівалентних кількостях.
Лебедєв (1899) експериментально довів, що світло здатне чинити тиск і його можна розглядати як один з видів матерії. Подібні досліди наштовхнули Ейнштейна на думку, що між масою тіла та його енергією існує зв'язок.
Е = тс2.
Отже, рівняння Ейнштейна (1905) є математичним виразом закону збереження маси та енергії, згідно з яким кожне тіло, яке змінює енергію (ΔЕ), одночасно в еквівалентній кількості змінює свою масу (Δт) і, навпаки, бо
Δт = ΔЕ/с2.
Оскільки швидкість світла надзвичайно велика (с = 3 • 108 м/с), то незначні зміни маси повинні викликати значні енергетичні ефекти. Наприклад, при наданні тілу енергії в 1 Дж його маса збільшується всього на 1,11 • 10 -14 г (що перебуває за межами чутливості сучасних вимірювальних приладів). Якщо ж відбулося зменшення маси продуктів реакції на 1 г порівняно з масою вихідних речовин (в ядерних реакціях або в реакціях між елементарними частинками), то виділяється колосальна енергія в кількості 9*1013 Дж.
Зв'язок маси речовини з рухом виявляється не лише у пасивному опорі зміні швидкості, але й у прямій залежності від її швидкості, яку записують рівнянням Лоренца(1894):
де т — маса рухомого тіла; то — маса спокою; V —- швидкість руху тіла; с — швидкість світла у вакуумі.
Енергія, надана масі речовини, витрачається не лише на збільшення швидкості, але й на приріст маси.
Із фундаментального співвідношення Ейнштейна іноді роблять висновок про можливість перетворення маси в енергію. Але і маса, і енергія — невіддільні властивості матерії: маса — міра її інерції, енергія — міра її руху. Вони не можуть перетворюватися одна в одну. Закон розуміють так, що зміні енергії завжди відповідає зміна маси, та навпаки. Чим більша енергія тіла, тим більша і його маса. Рухоме або нагріте тіло має не тільки більшу енергію, але й більшу масу.
Енергетичні масштаби ядерних реакцій в мільйони разів перевищують масштаби звичайних хімічних реакцій. Зрозуміло, що в цих випадках можна чітко виявити зміну мас компонентів реакції. Для ядерних реакцій закон був підтверджений дослідженням взаємодії протонів з ядрами Літію. Зіткнення ядра Літію з протоном приводить до утворення двох ядер Гелію (α-частинок):
причому сума власних мас ядра Літію та протону (8,0263 а.о.м.) більша від власних мас двох α-частинок (8,0078 а.о.м.), що свідчить про дефект маси. Однак його не слід трактувати як порушення закону, оскільки не була врахована релятивістська маса. Маса кожної частинки, що рухається з величезною швидкістю (порядку 2*107 м/с),
що відповідає точному збереженню маси.
Були відкриті також закони збереження кількості руху, або імпульсу: р = тV (Ейлер, 1746), та заряду (Франклін, 1750). Вони є окремими випадками загального закону збереження матерії.
Алгебрична сума імпульсів (або зарядів) будь-якої ізольованої системи залишається сталою:Це твердження абсолютне без винятків і тому є фундаментальним законом.
Законам періодичності розвитку підлягають системи елементарних частинок, ядер атомів, електронних оболонок атомів, хімічних сполук тощо.