Реферат

на тему:

« Радянська модернізація »

Виконала:

студентка групи П - 310

Зеленько Ліза

Київ – 2012

Зміст

Вступ

1. Сталінська індустріалізація: завдання, наслідки.

2. Колективізація сільського господарства. Голод 1932- 1933 рр.

3. Культурна революція в Україні.

Висновки

Використана література

Вступ

Поняття "модернізація" означає оновлення, зміну у відповідності з новітніми, сучасними вимо­гами. Радянський уряд і більшовицька партія вважали, що необхідно модернізувати СРСР (і Україну) Засади, напрямки, принципи І засоби здійснення політики модернізації країни були визначені і розроблені партійними з'їздами, конференціями і пленумами ЦК ВКП(б)^*.

Радянська модернізація складалася з трьох реформ:

1. індустріалізації (створення передової промисловості);

2. колективізації (створення колгоспів, радгоспів);

3. культурної революції (підвищення культурного рівня, освіченості населення; поширення соціалістичної ідеології).

1. Індустріалізація України

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот

насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на

"прискорене соціалістичне будівництво", і саме політика "соціалістичної

індустріалізації" мала принести успіх сталінському курсу "великого

перелому". Ставилося за мету забезпечити переважний і першочерговий

розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної,

машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню

індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом.

Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для

України. Зокрема, завдання з видобутку вугілля підвищили з 27 до 80 млн

тонн (фактично було піднято на-гора 45 млн), а план виплавки чавуну в

Україні — з 2400 до 6600 тис. тонн (фактично — 4330 тис.).

Поряд з цим «пролетарська» держава безсоромно експлуатувала робітничий

клас, насамперед методами примусу та залякування. Експлуатувалися й

щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у «світле

майбутнє». Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої

переваги в період НЕП, були замінені моральними, політико-ідеологічними.

В ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» О.

Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників, імена яких для

історії так і залишилися невідомими, видобув 102 тонни вугілля при нормі

7 Тонн, розрахованої тільки на вибійника. Держава використала це для

того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35—45%.

Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й

мільйони репресованих «ворогів народу». Нещадно експлуатувалося і село.

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні

підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих

регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані «Запоріжсталь»,

«Азов-сталь», Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський

тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п'ятирічки в Україні

підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8% продукції,

республіканського — 20,3%, місцевого — 9,9%. З середини 30-х років

дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства,

створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося

співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній

структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного

підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова

адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років

вичерпає себе і зазнає краху.

Так проходила форсована соціалістична індустріалізація — складова

частина сталінської політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Чим

цей наступ закінчився, сьогодні знає весь світ. Щодо України, то її

трудящі, які добровільно чи примусово несли на собі тягар

індустріалізації, то вони просто не відчули її результатів. Та й не

дивно: майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.