Основні етапи колективізації

Етап	Зміст етапу.
1928р.	Уряд СРСР ухвалив рішення в стислі строки провести суцільну колективізацію.
1929р.	Пленум ЦК ВКП(б), який відбувся у листопаді, визначив, що колективізацію в Україні слід завершити восени 1931 — навесні 1932 pp.
1930р. (січень — березень)	Партійно-державний апарат України почав застосовувати примусові заходи ко­лективізації. В колгоспи було зараховано 75% селянських господарств з рема­нентом, худобою, кіньми та ін.
1930р. (березень)	Прийнята постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" (куркулями називали тоді заможних селян). Й.Сталін виступив в газеті "Правда" з критикою примусових методів колективі­зації (вони були названі "перегинами"), переклав відповідальність за них на мі­сцеве керівництво
1930р. (квітень)	Селянам повернули присадибні ділянки, корів (одну), дрібну худобу, реманент. До кінця 1930 р. всім бажаючим не заважали виходити з колгоспів.
1931 р.	Відновилися примусові методи колективізації. 200 000 селянських господарств було знищено як куркульські, майно було передане колгоспам (це набуло назву "розкуркулювання").
1932 — 1933 рр.	Колективізацію було завершено. Індивідуальних селянських господарств зали­шилося не більше 1%.

Голодомор 1932-1933 pp. В Україні

Рішення комісії

Підсумки виконання рішень комісії

• Провести додатковий збір хліба з селянських гос­подарств в листопаді 1932 р. — грудні 1933 р. • Накласти на ті колгоспи, що не мали зерна, штрафи — м'ясом та іншими продуктами. • Ввести блокадний стан в Україні забороня­лось ввозити і вивозити продовольство. • Позбавити селян деяких областей права виї­хати з села. • Не надавати допомоги голодуючим, не залу­чати міжнародні організації до сприяння в по­доланні голодомору.

• У селян було вилучено все зерно (на­віть посівне), що прирекло їх на голод­ну смерть. • Колгоспи сплачували штрафи за раху­нок селян, відбираючи у них всі проду­кти харчування. • Не маючи права привезти продукти з інших районів, виїхати з села, позбав­лені запасів продовольства, селяни вмирали від голоду. • Через відсутність допомоги кількість жертв голодомору збільшилась в бага­то разів.

У 1932—1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі,

мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації — голодомор.

Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці

радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були

економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру.

В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору

зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи

власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для

достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив .У 1932 р. площа посівів в

Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий

на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної

власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з

колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки

держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам

ані зернини. В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з