3.2. Правове становище кредиторів

Серед учасників справи про банкрутство кредитори відіграють головну роль. Від їх уміння залежить подальша доля боржника як господарюючого суб'єкта. У зв'язку з цим законодавець повинен чітко встановити правовий статус кредитора.

Закон тільки частково класифікує кредиторів, причому тільки на конкурсних та поточних. Конкурсні — це кредитори, грошові вимоги яких, у тому числі щодо сплати податків і зборів, за­робітної плати, виникли до порушення справи про банкрутство, незалежно від строку їх виконання (ч. 6 ст. 1 Закону). Поточні кре­дитори мають місце у зобов'язаннях, які виникли після порушен­ня провадження у справі про банкрутство.

Однак така класифікація не є повною, що призводить до поми­лок у правозастосуванні та правової плутанини у відносинах, які регулюються.

Системно-логічний аналіз Закону приводить до такої кла­сифікації кредиторів. Залежно від участі у справі про банкрутство кредиторів поділяють на конкурсних та не конкурсних. Конкурсні кредитори безпосередньо виступають стороною у справі про бан­крутство з усіма процесуальними Правами. Вони самі формують представницькі органи (збори і комітет кредиторів) і беруть участь у них із правом голосу. Саме вони шляхом різного роду клопотань пропонують суду кандидатуру арбітражного керуючого і вплива­ють на хід процедури банкрутства.

Неконкурсні кредитори, навпаки, ніби знаходяться у «тіні», з'являючись у процедурі банкрутства епізодично і тільки опосе­редковано впливаючи на хід процедури банкрутства. їх вимоги стосуються виключно власних прав як грошового, так і негрошо-вого характеру. Вони не є сторонами у справі про банкрутство.

Неконкурсні — це кредитори, вимоги яких хоча і мають грошо­ву оцінку, але не входять до предмета грошового зобов'язання як об'єкт конкурсу.

Конкурсні кредитори у свою чергу поділяються на ініціюючих, змушених та привілейованих.

Ініціюючий — це кредитор (кредитори), за ініціативою якого порушена справа про банкрутство. Право на подання заяви про порушення справи про банкрутство мають особи, в яких безспірні вимоги до боржника становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не задоволені протя­гом трьох місяців шляхом примусового виконання. Після пору­шення справи про банкрутство інші кредитори, які мають право ініціювання процедури банкрутства, вже не можуть його реалізу­вати. Справа про банкрутство порушується тільки один раз. Як­що ініціюючі кредитори не мають необхідної суми вимог, вони можуть об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду із однією заявою.

Ініціюючими кредиторами не можуть бути особи, перед якими боржник несе відповідальність внаслідок заподіяння шкоди жит­тю або здоров'ю; по виплаті авторської винагороди; засновникам (учасникам) боржника — юридичної особи за зобов'язаннями, які випливають з такої участі; особи, права яких забезпечені заставою, а також кредитори, вимоги яких складаються з неустойки (штрафу, пені).

Змушені — це конкурсні кредитори, які звертаються до суду після опублікування в офіційному друкованому органі оголошен­ня про порушення справи про банкрутство або про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Після опублікування у процедурі розпорядження майном оголошення про порушення справи про банкрутство до суду звертаються кон­курсні кредитори, заборгованість яких виникла до порушення справи про банкрутство. До такої заборгованості закон прирівнює вимоги за зобов'язаннями, строк виконання яких ще не настав (ч. 15 ст. 11 Закону). Опублікування в газеті оголошення означає, що виконанню підлягають усі грошові вимоги боржника, у тому числі ті, за якими строк виконання ще не настав. Однак таке вико­нання має умовний характер, тому що стосується зобов'язання кредиторів звернутися до суду із метою включення їх грошових ви­мог до реєстру. На такі вимоги поширюється дія мораторію і вони погашаються у порядку, встановленому Законом.

У разі незвернення змушених кредиторів до господарського су­ду в установлений строк вони втрачають право на оплату боргу в силу закону.

Привілейовані — це такі конкурсні кредитори, на вимоги яких не поширюється мораторій (абз. 24 ст. 1 Закону) і наслідки гранич­ного строку (ч. 2 ст. 14 Закону). Такі кредитори можуть бути як конкурсними, так і неконкурсними. У першому випадку вони по­винні виконати всі необхідні вимоги: подати заяву в установлений строк із підтвердженням заборгованості й узяти участь у засіданні суду. Інакше їх вимоги включаються до реєстру вимог кредиторів розпорядником майна і вони вже стають неконкурсними кредито­рами, їх вимоги знаходяться у реєстрі окремо. Привілейованими є конкурсні кредитори по заробітній платі,

Неконкурсних кредиторів поділяють на поточних, заставних, речових та інших.

Поточні — це кредитори, вимоги яких виникли з зобов'язань у процедурі розпорядження майном та (або) санації. Вимоги таких кредиторів погашаються у процедурах банкрутства (за винятком ліквідації) без визнання судом і без обмежень. У разі визнання банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури поточна заборго­ваність переходить у розряд конкурсної, тому кредитори зо­бов'язані заявити свої вимоги до суду і тоді їх погашення здійснюється нарівні з іншими конкурсними кредиторами. Не­обхідно розмежовувати поточну заборгованість і конкурсні вимо­ги зі строком виконання зобов'язання, який не настав. Якщо за поточної заборгованості зобов'язання виникає після порушення справи про банкрутство, то за конкурсної — до порушення.

Наприклад, кредитором за договором поставлено дві партії продукції: одну — в січні, другу — в березні. За договором строк оплати — три місяці після отримання продукції. У лютому пору­шується справа про банкрутство боржника. Виходить, що січнева поставка продукції є конкурсною заборгованістю, а березнева — поточною.

Заставні кредитори — це кредитори, вимоги яких повністю за­безпечені заставою. При цьому боржник може бути заставним по­ручителем іншої особи. Однак у будь-якому разі боржник виступає стосовно кредитора заставодавцем. Водночас не є заставним кре­дитором щодо боржника особа, борг якої забезпечений майном третьої особи (заставним поручителем). У цій ситуації такий кре­дитор є конкурсним. У законі заставний кредитор не належить до розряду конкурсних, однак його вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів окремо: або за заявою самого кредитора, або безпосередньо розпорядником майна за даними обліку борж­ника. Заставний кредитор має ряд прав та обов'язків. Так, він має право вето на укладення мирової угоди, може брати участь із пра­вом дорадчого голосу у представницьких органах конкурсних кре­диторів, і нарешті, має пріоритетність порівняно із іншими креди­торами при оплаті боргу за рахунок реалізації заставного майна.

Речові — це такі кредитори, основою вимоги яких є річ, яка на­лежить їм на праві власності або на титулі. Наприклад, боржник орендує у кредитора споруду, будівлю, транспортні засоби та інше, іншими словами, майно, яке належить орендатору, знаходиться у боржника у результаті різних обставин (оренда, підряд, поставка, спільна діяльність та інше).

Такі кредитори не є конкурсними. Однак за певних обставин їх вимоги можуть трансформуватись у конкурсні. Таке можливе у разі знищення, втрати речі тощо. У такій ситуації залежно від часу вибуття речі (до або після порушення справи про банкрутство) та­кий кредитор може стати конкурсним або поточним. Свої права речовий кредитор захищає, як правило, в позовному провадженні. Водночас законодавство про банкрутство надає право речовому кредитору оскаржити дії ліквідатора у процедурі банкрутства. У Цій ситуації суд розглядає скаргу речового кредитора і приймає за результатами розгляду ухвалу, яка не оскаржується. Якщо вимоги у речового кредитора не потребують глибокого судового вивчення із залученням інших осіб, то суд у справі про банкрутство може своєю владою вирішити конфлікт, зобов'язавши ліквідатора не включати майно речового кредитора у ліквідаційну масу. Однак незалежно від такого адміністративного рішення суду спір може бути переданий у позовне провадження.

Інші — це такі кредитори, вимоги яких хоча і мають грошову оцінку, однак не включаються до складу грошових зобов'язань. Це кредитори за вимогами щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю громадян (регресні вимоги), авторська винагорода, із зобов'язань учасників юридичної особи та інші. Правовий статус таких кредиторів різний. Так, кредитори за регресними вимогами, по авторській ви­нагороді, аліментах мають пріоритет перед конкурсними кредито­рами щодо оплати боргу до затвердження реєстру вимог креди­торів. На їх вимоги не поширюється мораторій. Вимоги інших кредиторів (за винятком учасників юридичної особи) враховують­ся окремо в реєстрі.

Основне завдання першого етапу процедури банкрутства — формування пасиву боржника. До того ж такий пасив має бути максимально точним, щоб можна було прогнозувати подальший рух справи: на санацію, ліквідацію або мирову угоду. Тому в реєстрі вимог кредиторів відображений практично весь зовнішній пасив, за винятком поточної заборгованості. Що ж до внутрішнього па­сиву, то тут не включаються зобов'язання перед учасниками юри­дичної особи і поточна заробітна плата.

Реєстр вимог кредиторів складається не тільки з черг самих кре­диторів. Тут має місце поділ кредиторів на конкурсних і неконкурсних. Якщо конкурсні кредитори прямо зазначені у реєстрі в одній з черг, то неконкурсні виділяються окремо. Вони не обов'яз­ково повинні бути персоніфіковані в реєстрі, оскільки їх включен­ня має суто обліковий характер.

Одним із наріжних каменів конкурсного процесу є представ­ницькі органи конкурсних кредиторів. Такими органами є збори і комітет кредиторів. їх завдання полягає у формуванні єдиної дум­ки, інтересу всіх кредиторів. Справа у тому, що конкурсний креди­тор має на меті свої цілі, які, звичайно ж, не збігаються із іншими. Досягти повної згоди з усіма кредиторами, врахувати думку кож­ного у процедурі банкрутства практично неможливо. Ті держави, які пішли шляхом консенсусу кредиторів у конкурсному процесі зазнали «фіаско» в економіці, що стало однією з причин втрати їх суверенітету. Це передусім стосується німецьких держав, коли їх «поглинула» економічно розвинена Пруссія у другий половині XIX ст., де конкурсний процес якраз використовував класичну мо­дель прийняття рішень представницьких органів конкурсних кре­диторів — більшістю майнових голосів. Сучасне законодавство про неспроможність (банкрутство) України саме й використовує зазначену формулу прийняття рішень представницькими органа­ми конкурсних кредиторів. Інакше конфлікту інтересів між креди­торами не уникнути. Якщо вони і виникають, то «погасити» їх бу­де нічим. І тоді вся процедура банкрутства «забуксує». Завдання зазначених органів якраз і полягає у полагодженні суперечностей між кредиторами, врахуванні думки кожного кредитора в єдиному інтересі всього їх співтовариства та представленні інтересів усіх кредиторів.

Представницькими органами конкурсних кредиторів згідно з національним законодавством про неспроможність (банкрутство) є збори і комітет кредиторів.

До компетенції загальних зборів кредиторів належать виключ­но організаційні питання: вибори комітету кредиторів, визначен­ня його повноважень, умови дострокового припинення повнова­жень комітету кредиторів або окремих його членів. Найважливіші ключові, стратегічні питання належать до компетенції комітету кредиторів. Це, зокрема, підготовка і укладення мирової угоди, внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або припинення строку дії процедур розпорядження майном або са­нації боржника; звернення до господарського суду із клопотанням про відкриття процедури санації; визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; питання припинення по­вноважень арбітражного керуючого та призначення нового; узгод­ження здійснення арбітражним керуючим значних угод та угод, щодо яких є заінтересованість, та інше.

Першим кроком до формування представницьких органів кре­диторів є проведення перших загальних зборів кредиторів. Саме перші збори кредиторів вирішують перше завдання — формують чисельний і персональний склад комітету кредиторів.

Враховуючи велику кількість кредиторів, їх територіальну розд­робленість, низьку активність, Закон встановив дуже жорсткий порядок проведення таких зборів. Загальні збори вважаються Уповноваженими незалежно від кількості голосів кредиторів, які взяли участь, за умови, що розпорядник майна письмово повідо­мив всім кредиторам про час та місце проведення зборів. Збори кредиторів проводяться за місцем знаходження боржника. Рішен­ня зборів кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів з числа присутніх на зборах кредиторів. Голоси кредиторів вирахо­вуються з розрахунку 1000 грн. прирівняно до 1 голосу. При цьому до уваги беруться тільки грошові зобов'язання. Грошові вимоги кредиторів, які враховуються у реєстрі окремо, не враховуються при підрахунку голосів. Це неустойка (штраф, пеня), регресні ви­моги, вимоги, забезпечені заставою, та інше.

Якщо перші загальні збори кредиторів проведено із порушен­ням встановленого Законом порядку, вони не можуть мати право­вих наслідків.

На практиці трапляються випадки, коли боржник перешкоджає проведенню зборів кредиторів за його місцем перебування. У цій ситуації арбітражний керуючий зобов'язаний повідомити про це господарський суд і за його вказівкою провести збори у місці, вка­заному судом. Про цю зміну місця проведення зборів суд вказує в ухвалі суду. Такі перешкоди у проведенні зборів кредиторів з боку боржника можуть зумовити відсторонення від посади керівника боржника (ч. 2 ст. 12 Закону).

Розглянуті питання не вичерпують всіх проблем, що пов'язані із діяльністю кредиторів. Однак їх виявлення потрібне для того, щоб у подальшому можна було вдосконалювати законодавство про банкрутство.