Тема 6: театр другої половини XIX – початку хх ст. Німецький театр

Театрально-естетична концепція Ріхарда Вагнера. Розвиток сценічного мистецтва в Німеччині та Австрії. «Живописна» режисура Людвіга Кронека. Режисура Ф. Дінгельштедта. "Вільна сцена" Отто Брама. Драматургія і театральна діяльність Герхарта Гауптмана. Режисерська діяльність Макса Рейнгардта. Драматургія Гуго фон Гофмансталя.

До кінця XIX ст. зміни заторкнули і технічне обладнання театральних підмостків: усередині 1890-х років широке застосування знайшла сцена, яка обертається, вперше застосована у 1896 році під час постановки К.Лаутеншлегером опери Моцарта «Дон Жуан».

Провідні театри

Мейнінгенський театр – театр у Мейнінгені, столиці Саксен-Мейнінгенського герцогства. Придворний театр в містечку Мейнінген існував ще у XVIII ст. Але з 1831 р., відбудований, він існував на кошти місцевих бюргерів, отримуючи від герцогського двору невелику субсидію. Первісно тут працювали оперні й драматичні трупи, з 1861 р. — лише драматична. У 1860 р. театр став придворним, з 1871 р. — після створення Німецької імперії — міським. Отримав світову славу в 60-90-х рр. ХІХ ст. Період найбільшого підйому творчого життя театру пов’язаний з діяльністю герцога Георга ІІ й режисера Л.Кронека.

З 1866 р. герцог Георг II почав активну театральну діяльність. Його найближчим помічником була актриса Е.Франц (згодом дружина герцога). Франц займалася репертуаром театру і працювала з акторами. Георга II приваблювала переважно художньо-оформительська справа: йому належали ескізи багатьох костюмів і декорацій. Георг II був живописцем і в мистецтві сцени вбачав великі можливості для здійснення своїх творчих уподобань, пов’язаних із батальними і пейзажними композиціями. Уже в 1867 р. починається робота над спектаклем «Юлій Цезар», яким 1 травня 1874 р. мейнінгенці почнуть у Берліні свої гастролі по Європі. У 1871 р. Георг II втратив трон, адже його герцогство влилося в об’єднану Бісмарком Німеччину, але це не заважало йому і далі займатися театром.

З приходом у театр Кронека почалася реформа театрального мистецтва в трупі мейнінгенців. Спираючись на традиції режисури Ф.Дінгельштедта, Е.Деврієнта, Ч.Кіна, Кронек здійснив низку сценічних реформ. Репертуар театру становила класична драматургія. Під час багаторічних гастролей мейнінгенці дали майже три тисячі спектаклів. З них: Шиллера 1250 разів (9 п’єс), Шекспіра — 820 спектаклів (6 п’єс), Клейста — 222 спектаклі (3 п’єси), Грильпарцера — 153 спектаклі (2 п’єси), Мольєра — 112 спектаклів (2 п’єси), Байрона — 70 спектаклів (3 п’єси), Б’єрнсона — 21 спектакль (1 п’єса), Гете — 14 спектаклів (1 п’єса), Ібсена — 9 спектаклів (2 п’єси), Лессінга — 7 спектаклів (1 п’єса). Наприклад, «Орлеанська діва», «Марія Стюарт», «Табір Валленштейна» Шиллера; «Юлій Цезар», «Гамлет», «Макбет», «Венеціанський купець» Шекспіра. Ставилися також п’єси Г.Клейста, Г.Е.Лесіинга, Ф.Грильпарцера, Мольєра, Дж.Байрона, Г.Ібсена.

У 1874-90 рр. театр гастролював у Великобританії, Бельгії, Нідерландах, Австро-Угорщині, Польщі, скандинавських країнах, Єгипті, в Росії (1885, 1890). Мейнингенский театр розвивав традиції т.зв. «живописної режисури» Ф.Дінгельштедта й Е.Деврієнта. Його керівники надавали перворядне значення видовищно-постановочній культурі спектаклю, досягаючи історичної, етнографічної і побутової достовірності. Заслугою театру було утвердження принципу акторського ансамблю, підпорядкування всіх компонентів єдиному задуму, виразна розробка масових сцен.

Байрейтський театр («Festspielhaus» — букв. «Дім урочистих вистав») — німецький оперний театр в м. Байрейті (північна Баварія), створений за задумом знаменитого композитора Ріхарда Вагнера для постановки його творів. Проект театру і його побудова виконані за участі архітекторів К.Брадта, Г.Земпера й О.Брюквальда. Закладка приміщення відбулася 22 травня 1872 року в день народження композитора. Урочисте відкриття театру відбулося 13 серпня 1876 року. Глядацький зал театру – 2000 місць, розташованих амфітеатром, який закінчується галереєю (лож і ярусів у театрі немає). Оркестр захований від глядачів. На сцені цього театру повинні були ставиться «синтетичні» твори мистецтва, які би включали поезію, драму, музику, танок, живопис. У дні відкриття театру тричі виконали оперу Вагнера «Кільце Нібелунга» під керівництвом Г.Ріхтера. Скоро через фінансові труднощі театр закрили. Знову він відкрився лише в 1882 році постановкою «Парсифаля» Вагнера. З цього часу в Байрейтському театрі регулярно проводяться вагнерівські фестивалі, керівництво якими після смерті Вагнера перейшло до його вдови, а з 1906 року — до сина, а потім і внуків композитора.

Німецький театр у Берліні. Приміщення побудоване в 1848 році для літнього театру, у 1850 р. перебудоване для постійного міського театру «Фрідріх-Вільгельм-штедтишестеатер», який успішно конкурував із придворним Королівським театром. Театр включав у репертуар т.зв. зінгшпілі, драми й комедії. Зінгшпіль (зінг — спів, шпіль — грати) — поширений музично-драматичний жанр XVIII — початку XIX ст. Зінгшпілі були пов’язані з народною музичною культурою, тут були побутові сюжети, які включали елементи казки, ідилії, іронії. На сцені театру виступали знамені в Європі артисти й театральні колективи — Мейнінгенський театр, Е. Россі, Т. Сальвіні, А. Зонненталь. У 1883 р. приміщення купив драматург Л.Арронж, який став його директором з 1883 по 1894 р. разом з акторами Е. Поссартом, Л. Барнаєм, А. Ферстером, Ф. Гаазе Арронж відкрив у цьому приміщенні Німецький театр — товариство акторів-пайщиків. Вони прагнули до створення національного театру з єдиним художнім ансамблем переважно з класичним репертуаром. Відкриття театру відбулося 29 вересня 1883 р. трагедією Шиллера «Підступність і любов» у постановці Ферстера. У перший сезон були поставлені «Дон Карлос» і «Розбійники» Шиллера, «Іфігенія в Тавриді» Гете, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра. У другому сезоні театр продовжував ставити класику — п’єси Гете й Шиллера, Лессінга, Клейста і Шекспіра. Але протриматися лише на серйозному класичному репертуарі театру у всі часи було важко, у керівництві виникли суперечки з цього приводу, тому в його репертуарі з’явилися фарси й сентиментальні п’єси Л. Арронжа. Провідні актори покинули театр.

Актори

Лю́двіг Барна́й (11 листопада 1842 — 1 листопада 1924) – німецький актор і режисер. Сценічну діяльність почав 1860. Брав участь у виставах Мейнінгенської трупи, один з організаторів Німецького театру в Берліні (1883). Барнай — трагедійний актор. Створив образи Отелло, Короля Ліра, Гамлета (в однойменних трагедіях Шекспіра), Телля («Вільгельм Телль» Шіллера) та ін. Для творчості Барная характерні ефектні зовнішні сценічні рішення та віртуозна виконавська техніка.