2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою
Обтяжуючими обставинами при співучасті у злочині визнаються його вчинення за попередньою змовою групою осіб та організованою групою (ч.2,3 ст. 28 КК).
Вчинення злочину групою осіб означає, що його спільно вчинили декілька осіб (2 чи більше), які заздалегідь, до початку злочину, домовилися про його спільне вчинення.
Вчинення злочину організованою групою, означає, що в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (3 чи більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших злочинів, об'єднаних спільним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Вчинення злочину злочинною організацією чи бандою не є обтяжуючою обставиною, але утворює самостійний склад злочину, передбачений статтями 255 та 257 КК України відповідно. Від злочинної організації організована група відрізняється кількістю (не менше 5 та не менше 3 відповідно), відсутністю ієрархії та типами злочинів, для яких організація була утворена (тяжкі та особливо тяжкі та будь-які відповідно), а від банди — відсутністю озброєності.
3. Вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату
В основі расової та національної ворожнечі або розбрату лежать погляди про неповноцінність людей певної раси чи національності, а релігійної ворожнечі або розбрату — погляди про перевагу одного віросповідання над іншим чи однієї конфесії над іншою в межах одного віросповідання (наприклад, баптизм та п'ятидесятництво упротестантизмі). Якщо саме ці погляди та уявлення щодо представників певної раси, національності чи сповідувачів певної релігії або ненависть до них на цих підставах є мотивом вчинення злочину, це вважається як обставина, яка обтяжує покарання.
4. Вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим певного обов'язку
Вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим громадського або службового обов'язку означає вчинення його з метою перешкодити діяльності потерпілого у зв'язку з виконанням ним вказаних обов'язків чи помсти за таку діяльність. Якщо з тією ж метою злочин направлено проти близьких чи родичів потерпілого, це також визнається обтяжуючою обставиною.
Службовими обов'язками називаються дії, які входять до кола службових повноважень особи, а громадськими — здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи будь-яких інших дій в інтересах суспільства чи окремих громадян.
5. Тяжкі наслідки, завдані злочином
Визнання певних наслідків злочину тяжкими є поняттям оціночним і входить до компетенції суду, крім випадків, прямо вказаних у статтях (наприклад, певна сума «особливо великих розмірів» при крадіжці). Але загалом під тяжкими наслідками, як правило, розуміють смерть або тяжкі тілесні ушкодження; заподіяння значної майнової шкоди (наприклад, в злочинах проти власності, це означає на суму, більшу за 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян); масова загибель об'єктів рослинного чи тваринного світу чи забруднення довкілля; істотне порушення прав людини.
6. Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані
Малолітній — це особа віком до 14 років.
Особа похилого віку — це особа віком понад 60 (для чоловіків) та 55 (для жінок) років.
Але при визначенні покарання враховується можливість усвідомлення винним відповідного віку за зовнішнім виглядом, зростом, станом здоров'я тощо.
Безпорадний стан — це обумовлений суб'єктивними й об'єктивними факторами стан особи, при якому вона не може чинити опір злочинцю чи уникнути злочинного посягання. Такими факторами можуть бути інвалідність (фізичні вади), психічне захворювання, розлад душевної діяльності, малолітність тощо.
7. Вчинення злочину щодо вагітної жінки
Ця обставина має місце лише тоді, коли винний усвідомлював, що коїть злочин проти жінки, знаючи, що вона вагітна.
8. Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в залежності вид винного
Матеріальна залежність — це така залежність, при якій потерпілий перебуває на утриманні винного. Він може забезпечувати їх житлом, харчуванням, грошима.
Службова залежність — це залежність потерпілого від винного через підпорядкованість йому за посадою чи виконуваною роботою.
Інша залежність — це будь-яка залежність, крім зазначених вище, потерпілого від винного, що виникла через певні життєві обставини і внаслідок якої потерпілий відчуває себе зобов'язаним перед винним.
9. Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, яка страждає психічним захворюванням або недоумством
Це означає вчинення злочину, в якому безпосередньо беруть участь вказані особи, які через певні обставини не можуть повністю усвідомлювати те, що та навіщо роблять. В ряді випадків втягнення неповнолітніх (в тому числі малолітніх) утворює самостійний склад злочину (ст. 304)
10. Вчинення злочину з особливою жорстокістю
Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачає прояв під час вчинення злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що свідчить про підвищену небезпеку вчиненого та особи злочинця. Це також входить до числа оціночних понять. Діяння, які є проявом особливої жорстокості, вчиняються лише з прямим умислом, маючи на меті завдання потерпілому значних моральних і фізичних страждань.
11. Вчинення злочину з використанням умов надзвичайного стану
Однією з обставин, яка обтяжує покарання, є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, надзвичайного стану або інших надзвичайних подій:
Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні чи в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, що тимчасово вводиться в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру не нижче загальнодержавного рівня або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.
Під іншими надзвичайними подіями слід розуміти: повінь, землетрус, пожежу, зсув, обвал, інші події стихійного характеру, епідемію, епізоотію, епіфітотію, аварію, техногенну чи екологічну катастрофу, масові заворушення тощо.
12. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом
Під вчиненням злочину загальнонебезпечним способом розуміється його вчинення шляхом вибуху, підпалу, зараження чи отруєння водойм, затоплення, з використанням газу, струму тощо. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом підвищує суспільну небезпеку вчиненого та особи злочинця, оскільки створює умови для настання тяжких наслідків, зокрема, загибелі багатьох осіб, великої майнової шкоди тощо.
13. Вчинення злочину особою у стані сп'яніння
Ця обставина означає вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотиків чи інших одурманюючих засобів. Сп'яніння — це стан особи, викликаний вживанням алкогольних виробів (алкогольне сп'яніння), наркотичних засобів (наркотичне сп'яніння) чи інших одурманюючих засобів, що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних та неврологічних розладів.
Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх:
Суб'єктом злочину є особа, яка досягла на момент вчинення злочину певного віку - шістнадцяти або чотирнадцяти років. Вік суб'єкта злочину - це не тільки критерій нижчої межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, а й обставина, що визначає характер і ступінь кримінальної відповідальності неповнолітніх, тобто осіб, які не досягали вісімнадцяти років на час вчинення злочину. Поряд із загальними положеннями, що відносяться до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності для неповнолітніх. Ці особливості стосуються: 1)звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; 2)видів покарання, які застосовуються до неповнолітніх; 3)звільнення неповнолітніх від відбування покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру Особливістю відповідальності неповнолітніх є застосування до них примусових заходів виховного характеру. Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом заходи впливу, що застосовуються судом до неповнолітніх за вчинення злочину, але не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, запобігання вчиненню ними правопорушень. Обов'язковими ознаками цих заходів є: а)передбаченість їх кримінальним законом; б)застосування їх тільки судом (або спеціально уповноваженим суддею);
в)застосування їх тільки до неповнолітніх, які вчинили злочин; г)відсутність у цих заходах ознак кримінального покарання.
КК містить вичерпний перелік примусових заходів вихового характеру: 1)зобов'язання публічно або в іншій формі попросити виба- чення в потерпілого; 2)застереження; 3)передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окремим громадянам; 4)покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки; 5)направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Обов'язок публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого передбачає прохання вибачення в присутності не тільки потерпілого, а й інших осіб, на зборах колективу, де працює чи вчиться винний або потерпілий. Застереження полягає в оголошенні судом осуду соціально небезпечної поведінки, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосувати більш суворі заходи відповідальності. Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу по своїй суті передбачає посилення контролю і виховного впливу з боку тих осіб, які зобов'язані через сімейні, виробничі або інші відносини здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив мають можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього. Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов 'язку відшкодувати заподіяну шкоду. З урахуванням специфіки і суворості цього заходу закон обмежує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягали п'ятнадцятирічного віку і мають майно або заробіток. иди покарань, що застосовуються до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину Стаття 98 КК визначає такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Характерним для неповнолітніх є зменшення видів покарань, скорочення їх строків і розмірів. Так, неповнолітньому злочинцю не може бути призначене позбавлення волі, якщо він вчинив злочин невеликої тяжкості і вперше. Особам, які вчинили злочин у віці до 18 років, не може бути призначене покарання більше ніж 10 років. Лише за вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, та при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків, покарання може бути більшим, ніж 10 років, але не може перевищувати 15 років (для дорослої особи за аналогічні ситуації призначається 25 років). Штраф має майновий характер, позбавляє засудженого майнових коштів. Розмір штрафу, залежно від тяжкості вчиненого злочину та урахування майнового стану неповнолітнього, встановлюється в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Громадські та виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання цих робіт не може перевищувати двох годин (ч.1 ст. 100 КК). Арешт, відповідно до ст. 101 КК, полягає в триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока діб. Позбавлення волі на певний строк. Позбавлення волі може бути призначене неповнолітньому: за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше ніж два роки; за злочин середньої тяжкості - на строк не більше ніж чотири роки; за тяжкий злочин - на строк не більше років; за особливо тяжкий злочин - на строк не більше ніж десять років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років (ч. 3 ст. 102 КК). Особливості застосування покарання до неповнолітніх Особливості застосування щодо неповнолітніх кримінального покарання стосуються: 1) законодавчої заборони на застосування окремих видів покарання; 2)обмеження в застосуванні щодо неповнолітніх деяких ви- дів покарання; 3)особливостей призначення кримінального покарання. Відповідно до КК, покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітнім може бути призначено тільки у виховно-трудових колоніях двох видів: загального режиму, в яких призначається відбування позбавлення волі неповнолітнім чоловічої статі, засуджуваним уперше до позбавлення волі, а також неповнолітнім жіночої статі; посиленого режиму, в яких призначається відбування позбавлення волі неповнолітнім чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. У виховно-трудових колоніях неповнолітні відбувають покарання до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а потім переводяться до виправно-трудових колоній для дорослих. Однак для досягнення мети виправлення, закінчення навчання закон допускає залишення особи, яка досягла вісімнадцяти років, у виховно-трудовій колонії до досягнення двадцятирічного віку. Щодо таких видів покарань, як виправні роботи, штраф, кримінальний закон прямо не передбачає будь-яких обмежень при призначенні їх неповнолітнім, однак вони випливають із суті цих покарань. Так, виправні роботи можуть бути застосовані лише до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцятирічного віку, тому що саме з цього віку особа може бути прийнята на роботу. Особливості є і при призначенні кримінального покарання неповнолітнім. Вони визначаються насамперед тим, що щодо них на перше місце серед мети покарання висувається мета виправлення. Крім того, суд зобов'язаний ураховувати вікові особливості неповнолітніх і умови їх життя, виховання та навчання, вплив дорослих, наявність або відсутність батьків, стан здоров'я та ін. Особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання КК прямо передбачає деякі особливості умовно-дострокового звільнення осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, і заміни їм покарання на більш м'яке. Ці особливості стосуються підстави і правових умов умовно-дострокового звільнення цих осіб і заміни їм покарання більш м'яким. Відповідно до цієї статті підставою умовно-дострокового звільнення і заміни покарання більш м'яким щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, є наявність обставин, які свідчать про те, що засуджений довів своє виправлення зраз-ковою поведінкою, чесним ставленням до праці і навчання. Більш серйозні особливості стосуються правових умов умовно-дострокового звільнення і заміни покарання на більш м'яке: 1)ці види звільнення застосовуються до осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці, незалежно від віку, якого вони досягли на час їхнього звільнення; 2)умовно-дострокове звільнення можливе лише від двох видів покарання: позбавлення волі і виправних робіт, а заміна покарання на більш м'яке - тільки при відбуванні позбавлення волі. Це обумовлено тим, що саме ці покарання можуть бути застосовані до неповнолітніх; 3)за загальним правилом для умовно-дострокового звільнення і заміни покарання більш м'яким за вимагається відбуття не менше однієї третини призначеного строку покарання (щодо повнолітніх- не менше половини). Таким чином, аналіз КК дає змогу зробити висновок, що умовно-дострокове звільнення і заміна покарання більш м'яким щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, є більш пільговим, ніж для повнолітніх. Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру Звільнення неповнолітнього, згідно зі ст. 105 КК, можливе за наявності таких ознак: вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості; щире розкаяння неповнолітнього щодо вчинення ним злочину; бездоганна поведінка неповнолітнього після вчинення ним злочну; впевненість суду, що на момент винесення вироку неповнолітній не потребує застосування покарання. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 105 КК, суд може застосувати до неповнолітнього такі примусові заходи виховного зарактеру: 1)застереження; 2)обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3)передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання; 4)покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяння майнових збитків; 5)напрвлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Погашення та зняття судимості стосовно неповнолітньої особи Ст. 108 КК передбачає, що погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 КК з урахуванням положень ст. 108 КК. Такими, що не мають судимості, згідно зч. 2 ст. 108 КК, визнаються: засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання; засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; засуджені до позбавлення за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину; засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.