Практичне заняття № 4.

ТЕМА: Розвиток професійно-творчих здібностей педагога у процесі психофізичного тренінгу.

МЕТА: Усвідомлення ролі пізнавальних психічних процесів у творчому акті; значення мислення в творчій діяльності вчителя - при побудові уроку та організації навчальної діяльності учнів. Оволодіння прийомами керування мислительними операціями.

Обладнання: дидактичні картки з навчальними завданнями.

Опорні поняття: професійно-педагогічна творчість, творчі здібності, педагогічне прогнозування, творча активність, вихідні дані, проблема та завдання (задум), мислення, пам’ять, життєвий досвід, операції мислення.

П Л А Н .

1. Теоретична частина.

   1. Педагогічна творчість учителя та стадії розвитку творчої особистості.

   2. Характеристика професійно-творчих здібностей педагога.

   3. Роль пізнавальних психічних процесів у творчості людини.

   4. Структура творчого процесу.

   5. Процес мислення як основа творчої діяльності вчителя.

2. Практична частина.

   1. Диспут на тему: “Фрази – “вбивці” творчої думки.

   2. За схемою розв’язання практичної педагогічної задачі проаналізувати підготовлені студентами педагогічні ситуації.

Завдання для студентів:

Самостійно підготувати і записати в зошит педагогічну ситуацію, з якою зустрічалися на практиці та дії вчителя в цій ситуації для подальшого аналізу.

Основна література :

• Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество. – М., 1990.

• Лазарев М.О. Основи педагогічної творчості: Навчальний посібник для педінститутів. – Суми: Мрія - ЛТД,, 1995.

• Мышление учителя /Под ред. Кулюткина Ю.Н., Сухобоковой Г.С. – М., 1990. – С. 7-13, 14-16, 16-20.

• Основы педагогического мастерства /Под ред. Зязюна И.А. – К.: Радянська школа, 1987. – С. 16-18.

• Педагогічна майстерність /За ред. Зязюна І.А. – К.: Вища школа, 1997.

• Познавательные процессы и способности в обучении /Под ред. Шадрикова В.Д. – М., 1990. –С. 101-106.

Додаткова література :

• Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка. – К.: Лібра, 1996. –С. 36-40.

• Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. –М., 1987.

• Матюша І.К. Творча спрямованість навчального процесу в школі //Педагогіка і психологія. – 1996. -№ 1.

• Дроб’язко П.П. Творчі групи вчителів // Педагогіка і психологія. – 1996. -№1.

• Тихомиров О.К. Психология мышления: Учебное пособие. – М.: МГУ, 1984.

Методичні рекомендації.

Творчу діяльність вивчають як діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Творчу діяльність по Н.В.Кузьміній визначають не як урок розповідь або лекцію, а як психічні новоутворення в особистості вчителя, а далі й учнів.

Творчість має два аспекти:

а) особистий - це наявність у особистості нахилів, мотивів, знань, умінь, навичок, що допомагають створити продукт, який відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю;

б) процесуальний – коли в центрі інтуїція, натхнення.

Продукт, який створюється в процесі творчості поділяють на проміжний і кінцевий. По стану проміжного і кінцевого продукту визначають продуктивність творчої діяльності – головні для педагога способи підготовки учнів до самостійної творчої роботи, способи навчання, самоосвіті, самоорганізації, самоконтролю.

Малопродуктивна діяльність – формальне дотримання інструкцій, правил.

Непродуктивна діяльність – головне в діяльності самовираження, кар’єра самого вчителя.

Творчість педагога проявляється, коли за допомогою мікрозасобів досягається мікрорезультат. Але в праці педагога багато типового, стійкого, що виражене в законах, правилах, принципах. В ході міркувань студенти приходять до поняття стандартності способів, узагальнення, відбору найбільш характерного або в педагогічній творчості. Це алгоритми у вигляді суворо фіксованого порядку дій, тобто педагогічна творчість базується на накопичених знаннях, уміннях, звичках. Стандарт є основою подальшого розвитку цих знань, умінь та навичок.

Педагогічна творчість має свої специфічні риси, а саме:

а) Педагогічна творчість спрямована за часом ( вчитель не може чекати, поки його осяє думка, він повинен дати оптимальне вирішення в лічені

секунди);

б) Педагогічна творчість повинна давати лише позитивні результати;

в) Співтворчість педагогічного колективу та учнів;

г) Здійснюється у публічних умовах (управління своїм станом, емоціями);

д) Специфічними є :

• предмет - людина, яка розвивається;

• процес – як співтворчість партнерів;

• “інструмент” – творча особистість учителя;

• результат – (продукт) – знання, вміння, почуття, які стали надбанням учнів.

У педагогічній творчості виділяються такі рівні :

1. Відкриття – найбільш масштабні новаторські педагогічні рішення, нові педагогічні ідеї та їх втілення в життя.

2. Винахід – перетворення конструювання окремих елементів педагогічної системи, засобів, методів, умов навчання і виховання.

3. Удосконалення – модернізація і адаптація до конкретних умов навчання.

На основі узагальнення існуючих джерел М.О. Лазарєв пропонує виділити, принаймні, чотири ступені розвитку творчої особистості – творча активність, творча майстерність, творчий талант, геніальність.

Перша стадія характеризується мотиваційною спрямованістю, стійкою творчою активністю, прагненням творчо оволодіти професійними методами, прийомами, засобами відповідного виду діяльності.

Друга стадія розвитку відрізняється високою і стійкою творчою продуктивністю особистості. Для цієї стадії характерне формування професійної майстерності і творчого стилю діяльності.

Третя стадія може бути охарактеризована як стадія розквіту таланту. Талантом називають таку сукупність здібностей, яка дозволяє одержувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільним значенням.

Четверта стадія розвитку творчої особистості характеризується як геніальність. Геніальність – вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснювати принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості, “створювати епоху”.

Психолог О.М. Лук виділяє такі якості творчої особистості:

• готовність ризикувати;

• імпульсивність, поривчастість і незалежність міркувань;

• нерівномірність успіхів у навчальних предметах ( І.П. Павлов відзначав, якщо семінарист блискуче встигає з одного чи двох предметів і не встигає з інших, то це примушувало звернути увагу: чи не талант це?);

• почуття гумору і схильність до жарту;

• пізнавальна допитливість;

• небажання прийняти на віру будь-яку критичну думку;

• сміливість уяви і думки.

Вивчення багатьох джерел літератури з питань професійної творчості і творчих здібностей як основи творення нового, спостереження досвіду вчителів, самоаналіз власної роботи привели нас до твердого переконання, що цілий ряд базових здібностей і вмінь учителя неможливо сформувати тільки в межах професійної діяльності, тобто безпосередньо в практиці навчально-виховної роботи. Виникає, так би мовити, зачароване коло: якість роботи залежить від якості здібностей та вмінь, а якість останніх не в повній мірі залежить від кількісних і якісних характеристик самої професійної праці.

Треба визначити, що театральні педагоги першими переконались у слушності цього парадоксу (акторська діяльність сама по собі вельми недостатня для розвитку акторського таланту) і необхідності системи “позавиставної” роботи. Найбільш розповсюдженою й ефективною формою такої роботи стали спеціальні тренінги психофізичного апарату актора.

Вивчення методології і методик театральної педагогіки, психологічних теорій свідомості й підсвідомості дають підстави по-новому розглядати природу найважливішої творчої здібності – інтуїції.

Інтуїція – це здібність підсвідомості до миттєвого рішення без втручання логічних операцій за допомогою того запасу вражень, які ще не оформлені свідомістю, не втілені в думку чи образ. Інтуїцію доцільно розглядати як вирішальну складову творчого потенціалу людини, а продуктивність творчої діяльності напряму зв’язуємо з інтенсивністю “викидів” інформації з глибин підсвідомості. “Викиди”, “спалахи”, що надходять із зони неусвідомленого, їх кількість і якість залежать і від притягальної сили мотивів творця, і від його досвіду, теоретичних знань, і від ступеня розвитку таких здібностей, як уява, фантазія, увага, образна та логічна пам’ять, емпатії.

Якщо інтуїцію не можна формувати безпосередньо (надто глибоко залягають її пласти), то є реальна можливість формувати й розвивати такі здібності, які зумовлюють безперечний розвиток інтуїції. Мова йде, перш за все, про тренінг таких здібностей, як уява, увага, спостережливість, смілива незгода з трафаретом, шаблоном, фантазія тощо.

Розглянемо повну модель творчих здібностей учителя (структурно- бінарний підхід) :

Види творчих: Інтелектуально-логічні : Емоційно-евристичні

здібностей : : ______________________________________________________________

Мотиваційна :Потреба в професійних :Глибока задоволеність

та енергетич- :знаннях, зацікавленість :професією, роботою з дітьми;

на активність.: в них, прагнення до про- : здатність до емоційно

:фесійної самоосвіти, само- : творчого підйому, створення

:ствердження, здатність до : творчого самопочуття.

:свідомого регулювання і :

:нарощування працездатно:

: сті. :

Комунікативно :Здібність до адекватної : Прийнятність до партнера по

творчі здібності :позиції в діяльності і :спілкуванню; здатність навію-

:спілкуванні; здатність пе- :вати; розвинена перцепція,

:реконувати, моделювати :емпатія, емоційна стійкість.

:спілкування; педагогічний:

:гуманізм та оптимізм. :

Дослідницькі :Здатність до аналізу, син- :Інтуїтивне відчуття проблеми,

здібності. :тезу, узагальнення, “згор- :творча уява, асоціативність

:тання”, формалізації, вияв:мислення, його гнучкість та

:лення і формулювання : оригінальність.

:проблеми, задачі; здібність

:до прогнозування, моде- :

:лювання ситуації. :

Дидактичні :Розвинене логічне мис- :Розвинена уява, образнемислен-

здібності :лення; логічна, грамати- :ня, емоційність мови, захопле-

:чна, стилістична доскона- :ність роботою, імпровізація.

:лість мови, професійна :

: оперативність. :

Рефлексивні :Цілеспрямованість, висока : Емоційна чутливість,

здібності. :самоорганізація і самокон- : професійна інтуїція.

:троль; самокритичність , :

:оперативна корекція пове- :

:дінки.

Роль психічних процесів у творчості людини.

Природа творчих процесів у психіці людини пов’язана з функціями вищої нервової діяльності, пізнавальними процесами, перш за все ,з уявою. За своєю психологічною сутністю уява та фантазія виступають своєрідною, часто дуже оригінальною, формою нових комбінацій образів, ідей, інтеграції елементів набутого досвіду. Матеріальним субстратом уяви є система нейронів довготривалої пам’яті, решта яких активізується робочою пам’яттю за принципом домінанти (Ухтомський), визначаючи стійкість творчих прагнень людини, спрямованість творчих процесів. Людині, за думкою Виготського, притаманні два види дій. Якщо перша – репродуктивна, пов’язана в основному з процесами пам’яті, повторенням та зберіганням існуючого досвіду, за допомогою якого виробляються звички та вміння, полегшується пристосування до оточуючого середовища, то друга за видом діяльність – творча, має іншу природу. Вона ґрунтується саме на комбінуючих функціях мозку, процесах уяви та фантазії і полягає в творенні нових образів досвіду. Уява і фантазія, на перший погляд, може вважатися чимось нереальним, унікальним і більше пов’язуватися з творчістю геніальних та обдарованих науковців, митців, винахідників, політиків. З цієї точки зору творчість часто здається якимось елітарним явищем, далеким від буденного життя звичайних людей. Проте таке “життєве” уявлення про творчість і фантазію не зовсім відповідає науковому тлумаченню і може навіть шкодити в педагогічній практиці. Творча діяльність супроводжує життя кожної людини, виступає умовою існування і розвитку суспільства. Весь світ людської культури порівняно до світу природи побудований на плодах людської уяви, фантазії та мислення. З цих суджень випливає важливе положення про те, що творчість є родовою рисою людини, нормою життєдіяльності, і не тільки видатних осіб. Разом з тим якісні рівні творчості дитини і дорослого, ремісника та винахідника, учня та митця, звичайно, різняться між собою.

Л. Виготський виділяє такі формі зв’язків фантазії та реальності:

1. Фантастичні образи будуються на елементах дійсності, їх комбінаціях, наприклад, образ казкового світу О.С.Пушкіна “ У лукоморья дуб зелёный…».

2. Реальні події, події минулого відтворюються в свідомості людини за допомогою уяви, наприклад, вивчення історії першої світової війни чи африканської пустелі.

3. Існує емоційний зв’язок між уявою та реальністю за законом подвійного висловлення почуттів, наприклад, чорний колір асоціюється з горем, трауром, і навпаки.

4. Продукти “чистої” уяви – науково-технічні, архітектурні проекти, художні задуми згодом матеріалізуються в реальну дійсність.

Функції уяви в творчій діяльності тісно взаємопов’язані і з іншими психічними процесами – мисленням, сприйманням, емоціями, а також з увагою, пам’яттю, здібностями. Так, творча задача актуалізує роботу довготривалої пам’яті, яка зберігає набутий людиною досвід, виникає комбінація елементів робочої пам’яті. Вирішення задачі потребує переведення накопиченої в пам’яті інформації з потенційної форми в актуальну, включення нових елементів довготривалої пам’яті у вихідну конфігурацію. Створена комбінація стає новим елементом пам’яті і матеріалом для наступних творчих задач. Це означає, що творча задача виступає первинною клітиною творчості, а творча діяльність людини може розглядатися як вирішення безлічі виникаючих творчих задач. В творенні нових образів беруть безпосередню участь і операції мислення, такі форми синтезу як аглютинація , гіперболізація, загострення та підкреслювання, схематизація та асоціації. Саме тому, визначаючи творчі риси особистості, характеризують не тільки її уяву, а й інші якості – пам’ять, увагу, мислення, сприймання, емоційно-вольову сферу.

Досвід особи виступає тим “будівельним” матеріалом, що накопичується і стає основою роботи фантазії, механізмом творчої уяви. Цей механізм (за Л.Виготським) діє так, що накопичений досвід складним чином переробляється. Найважливішими складовими цього процесу виступають дисоціації та асоціації. Дисоціація полягає в тому, що ціла одиниця досвіду розпадається на частини, серед яких одні виділяються, зберігаються, а інші забуваються. За процесом дисоціації слідує зміна цих елементів, їх перекомбінування в новий образ або систему і створення асоціацій.

Будь-яка творчість, незважаючи на її суто індивідуальний характер, завжди містить в собі і соціальний коефіцієнт. Науковцями Рибо, Вейсманом було встановлено психологічний закон, згідно якому прагнення до творчості завжди буває зворотно пропорційне простоті середовища. При однаковій кількості населення в розвиненому суспільстві кількість новаторів та винахідників значно більша, ніж у нецивілізованому. Геній – завжди рослина не тільки свого часу, але й свого середовища, його творчість спирається на потреби та можливості, що існують поза ним.

Історія суспільства, його культура доводять, що справді цінні продукти творчої уяви в різних галузях людської діяльності створюються в зрілому віці, коли накопичується достатній досвід, формуються більш свідомі інтереси, вдосконалюється розумова діяльність, розвивається воля.

Структура творчого процесу.

Інтерес багатьох дослідників творчості викликає питання про структуру творчого процесу, його основні етапи. Здобутки вітчизняної (П.Енгельмейєр, І.Лапшин, А.Лук, В.Пушкін, Я.Пономарьов, В.Теплов, В.Біблер, В.Шубинський та інші) та зарубіжної (Ж.Адамар, Дж. Гілфорд, Е.Гетчисон, Д.Дьюї, Т.Лезер, А.Кроллі, Г.Уоллерс) теорії творчості висвітлюють, хоча й не до кінця, окремі етапи творчої діяльності та вимоги до їх організації. Логічне відокремлення таких стадій безумовно досить схематичне, але це дозволяє усвідомити суть та особливості кожного з етапів. Не існує також короткого їх чергування, наступний не обов’язково починається після попереднього. Разом з тим кожен з етапів – необхідний компонент цілісного творчого процесу.

Одним з перших спробував визначити ступені творчого процесу російський інженер П. Енгельмейєр. Першою дією виступає зародження задуму, в якому головну роль відіграє інтуїтивне мислення, пов’язане з бажанням, стимулом. Другий етап становить дискусійне мислення, логіка, міркування та практичне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі винахідник прагне втілити свій план в реальність. Свого часу набула популярності і чотирьохстадійна теорія творчості Г.Уоллерса, де виділялися підготовка, визрівання (“інкубація” – incubation), натхнення (осяяння) і перевірка істинності.

Цю теорію в цілому підтримував французький математик Ж.Адамар. Американський філософ Д. Дьюї розрізняв такі етапи науково-технічної творчості як усвідомлення проблеми, її аналіз, висування ідеї, її перевірка, вибір. Пізніше дослідники більше деталізують етапи творчого процесу. А.Н.Лук виділяє такі:

Перший – накопичення знань та навичок для чіткого усвідомлення і формулювання завдання.

Другий – зосередження зусиль і пошуки додаткової інформації для вирішення задачі.

Третій – відхід від проблеми (інкубація), перенесення на іншу діяльність, якщо задача не вирішується.

Четвертий – осяяння (інсайт) – несподіване знаходження рішення, це логічний розрив, стрибок у мисленні, який є у будь-якому акті творчості.

Чим сильніший творчий потенціал людини, тим більший такий стрибок. Завершальним етапом творчого процесу є перевірка знайденого рішення, його верифікація.

В.С.Шубинський визначає три етапи творчості в контексті необхідних для них творчих рис особистості. Це – виникнення ситуації, евристичний етап та етап завершення. Вони розкриваються в шести його ланках. За думкою автора творчість розпочинається зіткненням з проблемою, що сприймається як творче ускладнення. Далі йде творча невизначеність, внутрішня підготовка особистості до рішення задачі. Потім включається неусвідомлена робота психіки, людина постійно концентрується на проблемі. Четверта – визначна ланка – “еврика”, коли усвідомлюється вихід з проблемної ситуації, знаходиться рішення. Далі воно розробляється і на підсумковому етапі критикується або підтверджується.

Узагальнюючи зазначені підходи до виділення основних етапів творчого процесу, можна визначити загальну психологічну структуру будь-якої творчої діяльності. Стартовим початком творчого акту є виникнення неодмінного стану, зацікавленість, прагнення до вирішення проблеми. Потреба в творчості стимулює формування творчого задуму, при цьому може виникати необхідність у пошуку додаткової інформації, накопиченні знань, думок, вражень, що потребує зосередження зусиль. Якщо задача не розв’язується, то часто наступає “інкубація”, “виношування” задуму чи ідеї, зовнішній відхід від проблеми, переключення на іншу діяльність. Підсвідомо сформований новий інтегральний образ усвідомлюється, або водночас (інсайт), або створюється низка творчих актів. Обов’язковий при цьому логічний розрив , стрибок у мисленні може бути різної якості та інтенсивності. Етап перевірки знайденого рішення потребує високого рівня особистісної сформованості людини – добре розвиненої рефлексії, вольових якостей, що дозволяє порівнювати творчий продукт з внутрішнім зразком-еталоном, відчувати задоволення або незадоволення своєю творчістю. У певних випадках одержаний творчий продукт може віддалятися від свого створювача та розпочинати самостійне існування, оцінюватися іншими. До речі, часто автор визначає кращою роботу, яка не визнається критиками.

Таким чином, творчий процес поєднує в собі нормативні та евристичні компоненти. Він розпочинається тоді, коли неможливо знайти рішення логічними засобами, і воно здобувається через використання гіпотез, припущень, інтуїції, здогадок. Продукт творчості не суперечить логіці, оскільки інтуїтивне осяяння, “інсайт”(кульмінація творчого акту) трактується багатьма вченими як “згорнута логіка”.

Педагогічне мислення не слід ототожнювати з філософським або логічним. Інтелект у людини єдиний і єдині механізми, але відмінні форми мислительної діяльності, оскільки відмінні завдання, які постають у тому чи іншому разі перед розумом людини.

• Професійне мислення вчителя – явище багаторівневе і варіативне, поза як у ньому відображаються етичні установки, психолого-педагогічні й професійні знання педагога, його професійно-особистісні якості, способи розумових і практичних дій.

• Найважливішим аспектом педагогічного мислення є осмислення вчителем кожної навчально-виховної ситуації, оперативний вибір і реалізація оптимального варіанту її розв’язування.

• Слід зазначити, що поняття “педагогічне мислення” відображає не тільки особливості мислительної діяльності вчителя, але й професійну специфіку його сприймання, уваги, уяви, фантазії, особливості його емоційно-вольової царини.

• Необхідною умовою розвитку мислення є знання законів і форм логіки. Мислительні операції є найважливішим механізмом. До них належать: аналіз і синтез, абстрагування та узагальнення, порівняння, класифікація, конкретизація, кодування, перекодування, декодування (переведення мовних знаків в образи), підсумок, розгортання, інтерпретація, критика (виявлення переваг та недоліків, особливий різновид порівняння).

Найважливішою формою гностичної діяльності педагога є поняття. Поняття акумулює загальні та істотні ознаки предметів і виражається в слові. Традиційний шлях формування поняття може бути репрезентований у такій схемі:

чуттєві значення – розуміння змісту – засвоєння – опанування.

Проте, залежно від цілей навчання, віку тих, хто навчається, рівня їхнього розвитку, підготовленості до навчання тощо, зазначена схема може зазнавати змін.

Оволодіння мислительними операціями і сумою поняттєвих знань створює умови для розвитку творчого мислення. У творчому мисленні набір правил допомагає у пошуках правильного розв’язування. Без здогадування, передбачення (аналізу) відносин, які не дані ні в постановці проблеми, ні в досвіді, творче мислення здійснюватися не може. Оволодіння великою кількістю алгоритмів розв’язування завдань є передумовою для розвитку творчого мислення.

Низький рівень гностичних здібностей виявляється в тому, що, не зважаючи на стаж роботи, педагог не вміє аналізувати педагогічну ситуацію й, як наслідок, не вміє її спеціально вибудувати. Здібні педагоги осмислюють мету власної діяльності, творчо оцінюють навчальну інформацію й виходячи з мети можуть змінювати творче завдання. Цей момент є вихідним пунктом педагогічної творчості. Особлива роль належить гностичним здібностям, які зумовлюють усвідомлення цілей тих, хто навчається. Коли навчально-пізнавальна діяльність стає творчістю самих учнів, тоді можна говорити про наступний етап, який відповідає тому рівневі, який заведено називати педагогічною майстерністю, яка, у свою чергу, є базовою для педагогічної творчості.

Таким чином, найбільш істотним показником професійної спрямованості та творчості вчителя постає усвідомлення ним своєї діяльності як неперервного процесу розв’язання педагогічних завдань з метою розвитку особистості учня. Інакше кажучи, це міра сформованості педагогічного мислення.

Технічною основою розвитку творчого мислення педагога виявляється отримання ним принципів тотальної діалектики:

• будь-що шукати протиставлення, контроверзу;

• будь-що сприймати всі явища як єдність протилежностей.

Практична частина.

1. Фрази-“вбивці” творчої думки:

• Чудова ідея, але...

• Ми ніколи так не робили.

• Це не буде працювати.

• У нас не вистачить часу на...

• Якось ми вже пробували...

• Ми до цього поки що не готові...

• Ідея чудова, але в нас у класі...

• В теорії все прекрасно, а...

• Це не саме краще...

• Можна придумати що-небудь ще.

• Що ви про себе думаєте.

• Ви не врахували, що...

• Не смішіть людей...

• Це застаріло.

• Давайте обговоримо це пізніше.

• Ми ж не діти, щоб...

• Дозвольте мені додати...

• Будемо практичні.

• Повернімося до реальності.

• Подивіться правді в очі.

2. Схема розв’язання практичної педагогічної задачі:

1/ Орієнтація в ситуації ( шок ).

2/ Осмислення вихідних даних (осмислення мотивів).

3/ Осмислення ступеня її проблемності (миттєвість).

4/ Етап моделювання (висування ідеї, гіпотези, способів розв’язання ).

5/ Етап прийняття рішення.

6/ Здійснення прийнятого рішення, організація дій учителя та учнів.

7/ Аналіз, оцінка результатів.

8/ Визначення напрямку подальшої роботи.

На цьому етапі роботи студенти використовують підготовлені педагогічні ситуації:

а) зачитується педагогічна ситуація;

б) пропонується теоретичне розв’язування ;

в) розв’язування проблеми на практиці;

г) порівняння практичного та теоретичного розв’язування.

Схема аналізу проблемної ситуації:

	В чому проблема?	Як розв’язати проблему?
Теорія	II. Аналіз ( на базі будь-якої педагогічної парадигми встановити причини виникнення проблемної педагогічної ситуації).	III. Можливі підходи, ідеї (Критерієм продуктивності можливих підходів є виховний ідеал).
Практика	I. Діагноз ( зовнішні ознаки прояву проблемної ситуації).	IV. Реалізація педагогічно доцільних підходів (продуктивні методи, прийоми, засоби).

6