- •Цивільне право України: поняття і система
- •Цивільне законодавство
- •Поняття цивільних правовідносин
- •Суб'єкти цивільних правовідносин
- •Об'єкти цивільних правовідносин
- •Правочини
- •Право власності та інші речові права
- •Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності
- •Зобов'язальне право
- •Загальні положення про договір
- •Недоговірні зобов'язання
- •Спадкове право
Поняття цивільних правовідносин
Цивільні правовідносини – це майнові або особисті не майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що ви никають між автономними і рівноправними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами та обов'язками.
Ознаки цивільних правовідносин:
майнові або особисті немайнові відносини,
регулюються нормами цивільного права,
ґрунтуються на засадах рівності учасників цих відносин і відсутності елементів влади і підкорення.
можуть бути захищені специфічними цивільно-правовими засобами захисту, які, в першу чергу, мають майновий характер (відшкодування шкоди, відновлення майнових прав тощо).
передбачають наявність необхідних елементів, без яких вони не можуть існувати. Вони скла даються між його певними учасниками – суб'єктами стосовно майнового або немайнового блага – його об'єкта. Крім цього, важливий елемент будь-яких цивільних правовідносин складає його зміст, що знаходить своє відображення в конкретних суб'єктивних правах і обов'язках учасників правовідносин.
Суб'єкти цивільних правовідносин
Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є:
- фізичні (громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства) та юридичні особи,
- держава Україна,
- АРК,
- територіальні громади.
В одних правовідносинах можуть брати участь фізичні особи (договір купівлі-продажу між громадянами), юридичні особи (договір поставки), а також фізичні та юридичні особи (договір перевезення пасажирів).
У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Українська Держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивільних правовідносин. У всіх цих випадках держава діє через відповідні державні органи – міністерства, відомства тощо.
АРК і територіальні громади можуть виступати суб’єктами цивільних правовідносин, коли є власниками майна і в межах, встановлених законом, мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном. При цьому вони не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями територіальних громад. Кожен з цих суб'єктів є самостійним учасником цивільних правовідносин.
У кожних цивільних правовідносинах діють дві сторони – управомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і боржником. Кредитор має певні права, в той час як боржник виступає носієм певних обов'язків. Але існує багато видів цивільних угод, за якими кожна сторона водночас має права і несе обов'язки. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю річ і має право вимагати передачі грошей, і навпаки, покупець зобов'язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі речі.
Фізична особа – людина, як учасник цивільних відносин.
Цивільна правоздатність – це здатність людини бути носієм цивільних прав і обов'язків, здатність мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Всі громадяни незалежно від віку і стану свого здоров'я наділені цивільною правоздатністю, виникає з моменту народження і припиняється зі смертю або визнанням громадянина померлим.
Цивільна дієздатність – здатність особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Залежить від віку і психічного стану особи та за своїм обсягом дієздатність поділяється: а) повну; б) часткову, в) неповну; г) обмежену; ґ) визнання громадянина недієздатним.
Повна дієздатність настає з досягненням 18 років. У випадках одруження до досягнення повноліття повна дієздатність настає з моменту одруження. Повна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана батьком чи матір'ю дитини. Надання такої повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою особи та письмовою згодою батьків. Повна цивільна дієздатність може бути також надана особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому разі, крім вищезазначеної згоди, вона повинна бути зареєстрована як підприємець.
Неповна дієздатність настає у віці від 14 до 18 років і має такий обсяг:
а) право розпоряджатися своєю заробітною платою, стипендією або іншими доходами;
б) самостійно здійснювати права на результати творчої, інтелектуальної діяльності, що охороняються законом;
в) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
г) право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними.
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника чи органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Часткова дієздатність надається малолітнім, які не досягли 14 років:
а) право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди;
б) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Обмежена дієздатність може бути визначена судом особам, які страждають на психічний розлад, що істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій і ( або) керувати ними; а також які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище. Обмежено дієздатний громадянин може укладати угоди щодо розпорядження майном лише за згодою піклувальника. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди.
Визнання громадянина недієздатним може мати місце лише за рішенням суду, якщо громадянин внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над ним встановлюється опіка, він не може учиняти будь-які правочини. їх укладає замість нього та в його інтересах опікун.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.
Ознаки юридичної особи:
- організаційна єдність. Юридична особа – це певним чином організований колектив трудящих, колективне утворення, тобто організоване об'єднання трудящих.
- наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи.
- у цивільному обороті юридичні особи виступають від свого власного імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я).
- здатність нести самостійну майнову відповідальність власним майном.
Юридична особа має такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правосуб’єктність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів.
Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Цивільне право розглядає правове регулювання лише юридичних осіб приватного права.
Юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи є її установчі документи. Це комплект документів установленої законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб'єкт цивільного права (рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи, якщо засновників двоє чи більше, рішенням про створення є засновницький договір; статут юридичної особи, локальні нормативні акти, зміст яких не повинен суперечити чинному законодавству).
Засновницький договір – це цивільно-правовий договір, який регулює відносини між засновниками в процесі створення і діяльності юридичної особи. Він повинен укладатися в письмовій формі і подається для здійснення державної реєстрації.
Статут, на відміну від установчого договору, не укладається засновниками, а затверджується ними. Але статут, так само як і установчий договір, визначає правове становище юридичної особи, найменування юридичної особи, її місцезнаходження, органи управління, їх компетенцію та регулює відносини між засновниками і юридичною особою. Статут набуває чинності лише з моменту реєстрації юридичної особи. В момент реєстрації юридична особа стає і дієздатною, тобто має можливість своїми діями набувати прав та обов'язків.
Юридичні особи за метою діяльності поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Перші переслідують основну мету – одержання прибутку і тому завжди фінансуються за свій рахунок, другі – безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення ними тих чи інших немайнових потреб і не переслідують мету одержання прибутку як основну.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Філії та представництва – це відокремлені підрозділи юридичних осіб, що розташовані поза місцем їх знаходження. Філія виконує таку саму діяльність (частину), що й юридична особа в цілому. Що ж стосується представництва, то воно не може виконувати виробничу, наукову та іншу діяльність, а здійснює лише представництво та захист інтересів юридичної особи (укладення договорів, прийняття товарів тощо). Філії та представництва не є юридичними особами.