Правочини

Правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків.

Ознаки правочину – завжди волевиявлення, вольовий акт (воля і волевиявлення повинні відповідати одне одному), дія, спрямо­вана на досягнення певного юридичного результату, дія, яка вчи­няється громадянами та організаціями як суб'єктами цивільно­го права; це завжди правомірна дія, тобто вона відповідає вимогам закону щодо форми, суб'єктного складу, змісту тощо.

Види правочинів:

- можуть бути односторонніми та дво- чи багато­сторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома осо­бами. Односторонній правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

- Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони в правочині вчинити відповідну дію зустрічний обов'язок іншої сторони надати матеріальне або інше благо, правочини поділя­ються на оплатні та безоплатні.

- Залежно від моменту, з яким пов'язується виникнення правочинів, останні поділяються на консенсуальні та реальні.

- Відповідно до ступеня залежності дійсності правочинів від її підстави вони можуть бути каузальними та абстрактними. Кожний правочин має свою правову підставу - правову мету, досягнення якої прагнуть сторони.

- Правочини можуть бути строковими та безстроковими У безстрокових правочинах не визначається момент їх припи­нення.

Дійсність правочину означає визнання за ним якості юри­дичного факту. Правочин завжди є дією, спрямованою на до­сягнення певної правової мети. Особи, які вчиняють правочи­ни, бажають зв'язати себе правовідносинами, взяти на себе певні права та обов'язки. Проте для того, щоб ці права та обов'язки виникли, правочин повинен відповідати певним вимогам. Ці вимоги називаються загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину:

а) зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також мо­ральним засадам суспільства;

б) учасники правочину повинні мати необхідний обсяг ци­вільної дієздатності;

в) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

г) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

ґ) правочин має бути спрямований на реальне настання пра­вових наслідків, що обумовлені ним;

д) правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непра­цездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсні правочини, залежно від того, який елемент їх фактич­ного складу є дефектним, можна поділити на певні групи, а саме на правочини з вадами суб'єктного складу; правочини з вадами волі; правочини з вадами форми; правочини з вадами змісту.

Фіктивний правочин – це правочин, вчинений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Такий пра­вочин визнається недійсним незалежно від мети його укладення.

Удаваний правочин – це правочин, укладений з метою прихован­ня іншого правочину. В такому правочині також відсутня основа - учасники прагнуть досягти зовсім іншої мети, ніж це випливає з правочину Встановивши це, суд визнає удаваний правочин не­дійсним, а дійсним буде визнано той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. У разі, коли такий правочин суперечить за­кону, суд постановляє рішення про визнання його недійсним.

Нікчемними (абсолютно недійсними) правочинами визнають­ся такі правочини, недійсність яких прямо встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не випливає із закону, але один із учасників або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність, то такий правочин може бути визнаний судом недій­сним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності право­чину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у на­турі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати його вартість, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком визнання недійсними інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.