- •1.1. Сучасний стан дослідження шкільної правової освіти України
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
- •Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
і розвитку шкільної правової освіти в Україні українськими та зарубіжними вченими до цього часу не вивчалася.
Завдяки проведеному аналізу стану наукової розробки проблеми, можна зазначити, що представники різних галузей науки досліджували лише окремі аспекти цієї проблеми, зокрема:
> правничу освіту в Україні та підготовку викладачів правознавства для освітньої галузі;
> концептуальне визначення шкільної правової освіти; >формування правової культури студентів, готовності
педагога до морально-правової відповідальності;
формування правосвідомості у закладах професійної освіти;
питання соціально-педагогічної профілактики правопорушень важковиховуваних учнів;
формування уявлень у підлітків про права й обов'язки;
методика викладання правознавства у школі.
У наш час з'явилися наукові праці українських учених, які присвячені проблемам історії освіти та загальноосвітньої школи, філософії неперервної освіти. Однак навіть у цих наукових дослідженнях проблеми становлення та розвитку правової освіти у загальноосвітніх закладах повною мірою не розкриті [75, с 172-178].
1.2. Характеристика джерельної та методологічної бази дослідження
Джерельну базу дослідження проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти склали комплекс архівних та опублікованих документів офіційного характеру, матеріали офіційних періодичних видань, що дозволило комплексно, об'єктивно і неупереджено розглянути окреслену проблему. Основою джерельної бази є неопублі-ковані матеріали поточних архівів МОН України, Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Всеукраїнської міжвідомчої коорди-
42
Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
надійної ради з правової освіти населення при Міністерстві юстиції України, Асоціації українських правників, Української асоціації викладачів права, Української правничої фундації, Спілки юристів України. У них містяться важливі матеріали про становлення та розвиток шкільної правової освіти в Україні.
Джерельну базу дослідження проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні можна розділити на кілька груп. Першу групу джерел склали архівні матеріали, які висвітлюють діяльність міністерств у сфері шкільної правової освіти: МОН України (Ф. 166) та Міністерства юстиції України (Ф. 8), Ради Міністрів (Р-2). До цієї групи джерел належать також програми зі шкільного курсу правознавства та навчальні плани підготовки фахівців для викладання шкільного курсу правознавства, річні звіти і навчально-програмна документація вищих педагогічних закладів, які здійснювали підготовку викладачів правознавства, протоколи засідань колегії МОН України із зазначених проблем тощо.
Особливо слід виділити звіти про роботу Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Міністерстві юстиції України. Адже саме на цей орган у досліджуваний період було покладено функцію координації та аналізу стану правової навчально-виховної роботи, стану підготовки викладачів правових дисциплін та видання підручників і посібників з правознавства [266, 288].
В архівних звітах Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України [407; 408; 409; 410; 411; 412; 413] розкрито картину стану шкільної правової освіти в Україні, підготовки юридичних педагогічних кадрів для шкіл України по роках, є переліки програм і навчально-методичних посібників, рекомендованих МОН України для використання в навчальних закладах, зокрема й із правознавства [425; 377-406].
Ще одну групу архівних джерел склали звіти ВНЗ про стан підготовки педагогічних кадрів для шкіл, зокрема і викладачів правознавства [414-424].
43
Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)
Важливу групу архівних джерел монографічного дослідження склали програми зі шкільного курсу правознавства. Саме у них міститься зміст підготовки учня із зазначеного курсу в школі, перелік необхідних навичок й умінь, які формувалися у процесі вивчення курсу. Це, зокрема, перші у незалежній Україні два проекти програми зі шкільного курсу правознавства, підготовлені фахівцями Інституту держави і права АН України та Української Асоціації викладачів права у 1991 р. [294, с 60-61]. Вони були впроваджені у шкільний навчальний процес у 1992 р. Відповідно до них і здійснювалося викладання курсу у 1992-1993 навчальному році [295, с. 33]. На основі зазначених джерел здійснювався організований, систематичний, цілеспрямований вплив на учнівську молодь, який формував основи її правового світогляду, систему правових уявлень, правові переконання, настанови, почуття й емоції, навички і потреби активної правомірної поведінки у повсякденному житті [194, с 37-49]. Крім того, одержання учнівською молоддю, а саме школярами, правових знань стало не лише однією з важливих умов формування правової держави, профілактики всіляких правопорушень серед них, а й важливою основою захисту їх прав та інтересів [233, с 21-30]. Необхідно зазначити, що і в наступні роки нові рекомендовані МОН України програми були важливим джерелом при вивченні зазначеної проблеми [82, с 2-25]. Крім програм зі шкільного курсу правознавства варто згадати програми до навчального курсу "Правознавство" для юридичних ліцеїв і спеціалізованих юридичних класів [146, с 50-55; 370, с. 8-17]. Адже невпинне зростання кількості середніх навчальних закладів, де поглиблено вивчалися юридичні дисципліни, характерна риса тогочасного шкільного будівництва, вагоме свідчення підвищення ролі правових цінностей у житті українського суспільства. Такі навчальні осередки нового типу переважно вирізнялися високим рівнем викладання, професіоналізмом й ентузіазмом викладачів, глибокою зацікавленістю учнів. Водночас для них були характерні відсутність єдиних підходів до структури й обсягу знань, якими мали оволодіти учні, аматорство у розв'язанні
44
Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження
низки складних педагогічних і юридичних питань, незба-ланажаність навчальних планів з очевидним ухилом у бік окремих юридичних дисциплін.
Для усунення цих вад і надання практичної допомоги вчителям загальноосвітніх навчальних закладів науковці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за участю фахівців Асоціації учителів права м. Києва розробили у 1999 р. орієнтовну рекомендаційну програму, яка зовсім не мала на меті формалізувати навчальний процес у закладах з поглибленим вивченням юридичних дисциплін або поставити під сумнів можливість наявності у ліцеях, гімназіях, спеціалізованих класах загальноосвітніх шкіл своїх авторських програм і навчальних планів. Право на власну позицію, вважали автори програми, мали начальні заклади, які діяли під керівництвом провідних юридичних установ, ВНЗ і наукових інститутів країни та залучали до викладання висококваліфікованих фахівців - кандидатів і докторів юридичних наук. Водночас програма мала стати надійним путівником для тих навчальних закладів, які не мали належної методичної підтримки правознавців.
Програма охоплювала найважливіші юридичні дисципліни, що вивчалися майбутніми правознавцями, і за обсягом передбачених у ній теоретичних знань наближалася до вимог, що висувалися до студентів ВНЗ першого рівня акредитації. На думку її авторів, у перспективі вона мала сприяти тому, щоб випускники юридичних ліцеїв (класів) після нетривалого, протягом одного року, навчання з метою оволодіння, насамперед, професійними практичними навичками могли у спрощеному порядку дістати вищу освіту за освітнім рівнем "молодший спеціаліст" [370].
Ще одним джерелом для вивчення змісту шкільного правознавства у 10-11 класах стали програми курсу "Основи правознавства" для 9-11 класів з поглибленим вивченням права і вищих професійних училищ [355, с 16-32; 356, с. 23-37].
Оскільки викладання правознавства у кінці 90-х pp. XX ст. не обмежувалося викладанням лише курсу право-
45