- •1. Концепції етносу
- •2. Форми етнічних спільнот людей та їх сутність
- •3. Класифікація етносів.
- •4. Етнічний склад населення України.
- •5. Загальна характеристика мов світу
- •6. Генетична класифікація мов. Мовні сім’ї
- •7. Етно-національні конфлікти
- •8. Релігійні конфлікти
- •9. Лінгвістичні (мовні) конфлікти
Етнічний, мовний та релігійний склад населення світу та України
1. Концепція етносу.
2. Форми етнічних спільнот людей та їх сутність (категорії: рід, плем'я, народність, нація).
3. Класифікація етносів.
4. Етнічний склад населення України.
5. Загальна характеристика мов світу
6. Генетична класифікація мов. Мовні сім’ї.
7. Етнонаціональні конфлікти
8. Релігійні конфлікти
9. Лінгвістичні (мовні) конфлікти
1. Концепції етносу
Cлово „етнос" вживають здавна: ще в античні часи греки називали етносом інші, негрецькі народи. Наукові формулювання означення цієї категорії з'являються лише у XX ст. Існує кілька підходів до розуміння сутності етносу.
Біологічна концепція етносу ґрунтується на ототожненні етносів з популяціями як біологічними спільнотами. Такі погляди відстоювали німецький вчений А. Бастіан, американець Л. Морган, російський етнолог М.С. Широкогоров, українець (працював у Німеччині) А. Білинський. Етнос асоціюється з біологічним явищем, а етногенез - це процес пристосування етносів до географічного середовища та пристосування навколишніх ландшафтів до своїх потреб.
Примордіалістські концепції етносу кінцево сформулював у середині XX ст. американський вчений Е. Шілз, хоча сам підхід виник у німецькій етнології в XIX ст. Ргіmordiаl - в англійській мові означає первісний, початковий, вихідний. Сутність примордіалізму полягає в тому, що етнос, етнічність розглядається як вроджена властивість людської ідентичності, яка ґрунтується на природній чи суспільній основі. Примордіалістські концепції поділяють на природничі та еволюційно-історичні.
Природничий напрям примордіалізму відстоював П'єр Ван де Берг: “етнос - це розширена споріднена (кровна) ендогамна родинна група, виникнення якої прямо пов'язане з генетичними і географічними чинниками”. Сучасні етноси є результатом природного об'єднання людей у боротьбі за виживання.
В еволюційно-історичному напрямі примордіалізму використано ідеї визначального впливу на етногенез спільності мови і спільності території. Тобто, етноси є історично сформованими соціальними групами, а їхня єдність ґрунтується на усвідомленні своєї окремішності, протиставленні себе усім іншим подібним утворенням, або на етнічній самосвідомості. Етнічна самосвідомість утверджується на підставі наявності етнічної території, що визначає спосіб життя людей - їхню господарську діяльність, культуру і побут. Ментальність етносу, як відомо, також формується під впливом природних ландшафтів етнічної території. Еволюційно-історичний напрям примордіалізму розвивали Й. Гердер і Ю. Бромлєй, прихильниками примордіалізму є Я. Дашкевич та Я. Ісаєвич.
Інструменталістська концепція етносу була сформована у 70-их роках у США (Д. Горовітц, Дж. Ротшильд, С. Олзан, Дж. Нейджел, А. Коен, Е. Сміт, Дж. Окамура та ін.). Етнічність розглядають передусім як інструмент, що використовується у боротьбі за статус, матеріальний добробут, владу. Автори інструменталістської концепції не заглиблювались на питаннях етногенези, а лише аналізували функції етносів, окремих етнічних груп у суспільстві. Етнічність є тим чинником, який визначає формування етнічної ідентичності кожної групи, а звідси - відбувається формування міжгрупових зв'язків, взаємовідносин, які спонукають етнічні спільноти до політичної діяльності. Взагалі етнічність, етноси існують для того, щоб досягти певних цілей, зокрема полегшувати життя індивіда, реалізовувати певні потреби та інтереси. Культурні особливості етносів, діяльність етносів використовує еліта для досягнення поставлених цілей, а етнічні спільноти функціонують так, щоб підтримати власну еліту у визначених прагненнях і змаганнях. Згідно з інструменталістською концепцією етнічність - це “міф, який створюється і використовується елітами для досягнення поставленої матеріальної чи політичної мети, вдоволення власних амбіцій”.
Конструктивістська концепція етносу ґрунтується на ідеї американських вчених (70-80-ті роки XX ст.) про те, що етнічність - це інтелектуальний вимисел (конструкт), який свідомо створюють політики, учені чи письменники для формування певних етнічних почуттів. Конструктивістську концепцію переважно використовували для вивчення етнічних явищ у поліетнічному середовищі, в іммігрантських країнах, де більшість етнічних груп існують поза межами своєї етнічної території. В таких умовах вибір етнічності (рішення про входження в певну спільноту) залежить від психологічних рис людини та від конкретної соціально-економічної ситуації. Отже, етнос - спільність людей, що виникає на підставі культурної самоідентифікації, протиставляючи себе іншим спільнотам, і перебуває з ними у тісних взаємовідносинах. Ознаками етнічності у такому випадку є спільне походження, спільна історична доля, етнонім, етнічна само-ідентифікація, віра у специфічність своєї культури. Усі ці ознаки мають суб'єктивний характер, тому етнічна приналежність - це акт свідомого вибору. Якщо людина бажає бути американцем (чи частинкою будь-якого іншого етносу), то вона і є американцем.
Пасіонарну теорію етносу запропонував російський вчений Л. Гумільов. Цю концепцію побудовано на вченні В. Вернадського про біосферу, що є тією оболонкою Землі, яка сформована живими організмами та продуктами їхньої життєдіяльності. Складовою частиною біосфери є людина, яка поєднана енергетичними процесами з усіма іншими компонентами біосфери. Тому людство підпорядковується природним законам буття, а його існування у природі відбувається у формі етносів, що є складовими біосфери. Звідси - виокремлення ще однієї сфери в географічній оболонці - етносфери. Джерелом життєдіяльності етносів (етносфери загалом) енергія Сонця. Періодично (кілька разів протягом тисячоліття) етносфера підпадає під вплив космічного випромінювання, що провокує появу мутацій в окремих людей, у яких з'являється потяг до активної діяльності. Таких осіб, які володіють надлишковою енергією та спрямовують цю енергію у позитивну діяльність, ставлять цілі, гуртують навколо себе людей для реалізації таких цілей, виробляють, формують стереотипи поведінки, називають пасіонаріями (від лат. раззіо - пристрасть). Якщо кілька пасіонаріїв діють гармонійно, в унісон, то їхні біополя пульсують синхронно і здатні поширювати свою дію на інших членів спільноти. Так відбувається плідна етнічна діяльність, яка ґрунтується на тісних контактах людей, які перебувають під впливом єдиного пасіонарного поля. Л. Гумільов вважав, що люди об'єднуються в етноси за принципами компліментарності - відчуття симпатії до собі подібних («своїх») та антипатії до „чужих". У результаті формуються нові стереотипи поведінки, які передаються спадково. Етноси є біофізіологічними спільнотами, існування яких забезпечується традиціями ендогамії, тобто укладання шлюбів всередині етносу. Ендогамність етносів зумовлює практично повне кровне змішування: у першому поколінні кожна людина має двох предків, у другому - чотирьох, у десятому – 1.024, у двадцять п'ятому – 33.554.432 (зміна генерацій відбувається кожні двадцять п'ять років, а двадцять п'ять генерацій змінюються протягом 625 років). Отже, етноси формуються як людські популяції на підставі кровної єдності. Проте життєдіяльність етносів відбувається під впливом соціально-економічних і культурних чинників. Оскільки етноси формуються у географічному середовищі, то функціонування етносів великою мірою визначається природними ландшафтами, які накладають відбиток і на свідомість, і на ментальність, і на поведінкові та культурні стереотипи.
Теоретичні проблеми етносу розглядали багато українських вчених - М. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Я. Пастернак, М. Драгоманов, С. Рудницький („До основ українського націоналізму". Відень, 1923), В. Старосольський, Ю. Липа („Призначення України". Нью-Йорк, 1953), С. Дністрянський, М. Шаповал, Г. Лозко, А. Пономарьов, Ю. Римаренко, С. Макарчук, О. Нельга, М. Тиводар, Я. Дашкевич. Більшість із них прихильники біосоціальної концепції етносу, згідно з якою при розкритті сутності етносу треба одночасно враховувати біологічні аспекти (антропологічні особливості населення, природно-географічні умови етнічних територій, характер природного відтворення населення) та соціальні аспекти (шляхи історичного розвитку, соціальний устрій, специфіку господарської діяльності, побут, традиції, культуру).
Ґрунтуючись на таких засадах, означення етносу можна сформулювати так: „це такі стійкі міжпоколінні природно та історично сформовані на певних територіях людські спільноти, які характеризуються стійкими ознаками (ендогамією, внутрішньою компліментарністю, етнічною свідомістю і етнонімами) та вирізняються відносно усталеними особливостями культури і поведінковими стереотипами".
Етноси є складними біосоціальними спільнотами, які характеризуються такими ознаками: мова, етнічна територія, культура і побут, само-ідентифікація, ментальність, стереотипи.
Мова - головна етнодиференціююча ознака етносів, оскільки найбільш стійка та найліпше зовнішньо виражена. Якщо зникає мова - то зникає етнос. Історики наводять лише один приклад реанімації мертвої давньоєврейської мови і створення на її основі сучасної мови євреїв - івриту. Знак рівності між кількістю мов і кількістю етносів ставити не можна. Існують випадки, коли однією мовою спілкуються кілька етносів, і навпаки - один етнос послуговується кількома мовами. Англійською мовою розмовляють англійці, американці, шотландці, іспанською - іспанці та більшість етносів Латинської Америки, кілька етносів використовує французьку, німецьку, португальську, арабську мови. Водночас ірландці послуговуються англійською та ірландською, чеченці - чеченською та інгуською мовами, шотландці - шотландською та англійською тощо.
За даними ЮНЕСКО у світі налічується близько 5 тис. мов та понад 4 тис. етносів.
Спільність території формування є чи не найголовнішою ознакою етносів. Етнічна територія - це простір формування, компактного розселення певного етносу та його змішування з іншими етносами. В етногеографії прийнято розрізняти етноплаценту (простір, де зароджувався етнос) і етноойкумену (територія, заселена цим етносом). В українців етноплацента та етноойкумена збігаються, однак їхні площі відрізняються. Угорський етнос формувався на території між Волгою і Об'ю, а етноойкумена є на Середньодунайській низовині. Часто етнічні території можуть змінювати конфігурацію: деякі етноси (араби, німці, росіяни) розширили етнічну територію, деякі звузили (українці), інші на тривалий період втратили етнічну територію (євреї, кримські татари), а циганам і до нині не вдалося повернутися на свою етноплаценту).
Природні ландшафти етнічної території великою мірою впливають на господарську діяльність людей, на їхній побут, на спосіб життя, визначають особливі риси духовної культури, відображаються у ментальності людей, етнічних стереотипах. Навколишня природа віддзеркалена у специфіці мовного складу: лексичний багаж ескімосів містить значну кількість слів, які означають відтінки снігового покриву, етноси тайгової зони користуються словами-назвами десяти видів боліт, й інші етноси мають своєрідний „річковий", „степовий", „морський", „гірський" лексикон.
Важливою ознакою є самоідентифікація етносів, що охоплює індивідуальну етнічну свідомість і свідомість етнічної спільноти. Індивідуальна етнічна свідомість означає знання індивіда про своє коріння, походження, про історичну долю свого етносу, тобто це усвідомлення належності до конкретної спільноти. Етнічна самосвідомість спричинена міжпоколінними зв'язками, адже людина зараховує себе до того етносу, до якого належали її батьки. Проте під впливом політичних, ідеологічних або культурних чинників етнічна самосвідомість змінюється: таких людей, які перебувають на межі різних етнічних спільнот, називають маргіналами. Маргінали реально не належать до жодного етносу, не мають духовного зв'язку зі своїм чи чужим етносом, тому дезорієнтовані у суспільстві, не почуваються комфортно у будь-якій спільноті.
Свідомість етнічної спільноти ґрунтується на протиставленні „своїх" і „чужих" і виражається у масових формах суспільної свідомості: в народній творчості, мові, нормах моралі та права, які концентрують усю етнічну пам'ять. Етнічна самоідентифікація неможлива без наявності етноніма - самоназви. Певна людська спільнота обирає для себе ім'я, протиставляючи себе іншим подібним людським групам. Етнонім є символом, який виникає разом із появою етносу. Екзоетнонім - ім'я, назва, яку дають певному етносу представники інших етносів. Наприклад, етносу з етнонімом дойче українці надали екзоетнонім німці, росіяни - нємци, серби - шваби, англійці - джемен, французи - аллєман, італійці - тедеско, фіни - сакса-лейнен.
Добре вираженою ознакою етносу є етнічна ментальність - „це сформовані у процесі етногенези особливості психічного складу, традиційного світогляду, світовідчуття і світосприйняття представниками етносу".
Вагомою ознакою, за якою розрізняють етноси, є культурно-побутова специфіки. Культурні риси виражаються в матеріальній і духовній сфері життя людей. Усі елементи матеріальної культури - житла, знаряддя праці, засоби пересування, предмети побуту (меблі, одяг, прикраси, начиння), їжа, зброя мають етнічну своєрідність. Результати духовної діяльності також чітко диференціюються за етнічними ознаками, адже вони створені з урахуванням традиційних норм, виражають знання, досягнення, навички, тобто усю сукупність інформації, що існує у колективній пам'яті і передається з покоління в покоління на підсвідомому рівні. В сучасних умовах, особливо в урбанізованому середовищі, внаслідок модернізації усіх сфер людського життя етнічна специфіка поступово зникає. Втрачання етнічної ідентичності гостро сприймають окремі високоосвічені, інтелектуальні групи, та й багато звичайних громадян країн світу, спонукаючи таких свідомих людей організовуватися у різні рухи, громадські організації, щоб зберегти свою етнічність і передати традиції молодшим поколінням.
Унаслідок усталеної культурно-побутовової специфіки під впливом природно-географічних, соціально-економічних і релігійних чинників у середовищі етносів виробляються стереотипи поведінки, яких дотримуються усі члени етнічних спільнот практично автоматично. Перелік етнічних стереотипів надзвичайно довгий: існують стереотипи харчування, сімейної і громадської поведінки, стереотипи ведення домашнього господарства і економічної діяльності тощо. Етнічні стереотипи властиві усім сферам людського життя: особи, які належать до різних етносів по-різному одягаються, відпочивають, готують їжу, харчуються, сплять, відпочивають, знайомляться, товаришують, лаються, вітаються і т. д. Наприклад, мусульмани та юдеї не їдять свинини, індійці - волового м'яса, кхмери не п'ють молока, багато азійських етносів харчуються зміями, полінезійці - собачиною, французи їдять жаб. Болгари у знак незгоди, коли хочуть сказати „ні", кивають головою зверху вниз, а „так" виражають поворотом голови справа наліво. Самі етноси сприймають свої стереотипи нормально, вважають їх прийнятними і не сумніваються у правильності своєї поведінки. Інші етноси часто цього не розуміють, чужі етнічні стереотипи здаються смішними, дивними, а інколи і жорстокими.
Усі етноси мають етногенетичну й етнотериторіальну структуру. Ет-ногенетична структура етносів охоплює такі елементи: сім'я як найменша етнічна спільність, що забезпечує відтворення етносу; субетнос (чи територіально-популяційні групи різного рівня); етнос. Етнотериторіальна структура етносів відображає генезис етносів, що відбувається під впливом багатьох чинників. Формами територіальної структури етносів, за М. Тиводаром, є етнографічні зони, субетноси, етнографічні групи, етнографічні райони, етнографічні окружності.
Етнографічні зони виділяють на підставі особливостей історичного, політичного, господарсько-культурного розвитку та фізико-географічних відмінностей етнічної території. Етнографічні зони відрізняються за мовним діалектом, побутом, деякими культурними рисами та традиціями, особливістю господарства та етнічною (земляцькою) солідарністю.
Субетноси мають самоназву, виокремлюються на основі самосвідомості та культурно-побутових ознак. Формування субетносів відбувається по-різному: від етносу до субетносу внаслідок втрати політичної організації та культурно-побутової специфіки й асиміляції з державотворчим етносом; від окремих племен до субетносів у процесі інтеграції племен і формування єдиного етносу; від частинки етносу до субетносу внаслідок переселення в іншу країну з відмінним природно-географічним середовищем та соціальним і політичним устроєм; від етносу до субетносу шляхом політичної ізоляції та особливого формування мовної і релігійної ситуації (в окремих випадках такі субетноси поступово формуються як самостійні етноси).
Етнографічні групи є такими територіальними складовими етносів, які не мають самосвідомості та самоназви. Інколи назву таким утворенням дають сусідні етнографічні групи. Етнографічні групи відрізняються говірками, побутовими рисами та деякими місцевими традиціями, обрядами.
Етнографічні райони (або локально-територіальні групи) ВХОДЯТЬ до складу етнографічних зон, етнографічних груп і мають культурно-побутові особливості. Формування етнографічних районів зумовлено своєрідним історичним, політичним чи релігійним розвитком та відносною географічною ізольованістю таких ареалів.
В усіх етнографічних районах, субетносах чи групах виділяють етнографічні окружності (чи територіально-популяційні групи). Підставою для їх виділення є особливі антропологічні типи, що складаються серед людей, які переважно укладають шлюб між собою. Для етнографічних окружностей, властиві своєрідні культурно-побутові і господарські риси, говірки, проте самосвідомості, самоідентифікації не простежується.