§2. Світовий ринок закономірності формування, суть і структура. Ціни світового ринку.

Міжнародний поділ праці та його міжнародна кооперація створили передумови для виникнення світового ринку, що розвивався на грунті внутрішніх ринків, які поступово виходили за національні межі.

Становлення найпростішої форми внутрішнього ринку, де все, що призначене для збуту, продається безпосередньо самим виробником покупцеві, а все, що купується, відразу оплачується і привласнюється покупцем, відноситься до ранньої стадії становлення товарного господарства, яке засноване на поділі праці. Такий тип “спілкування”, про що свідчать історичні факти, практикувався у Помпеї, Остії чи Тімгаді Римському (Північна Африка). Свої ринки мали Стародавня Греція, Китай класичної епохи, Єгипет, Вавилон, Ефіопія. З появою грошей між продавцем і покупцем з’являються посередники (торгівці), які надають послуги з продажу товарів і особи, котрі позичають на це гроші. Практично відразу після своєї появи ринки почали спеціалізуватися. З’явились національні ринки товарів, в межах яких роздрібні ринки відділились від гуртових, ринки праці, ринки капіталу, і, найголовніше, частина ринку, яка орієнтувалась на іноземних покупців. Однією з різновидів ринку праці була торгівля рабами. Відомими ринками, куди прямували за “живим товаром” не лише місцеві, а й чужоземні рабовласники, були Афіни (V ст. до н.е.), острів Делос (І–ІІІ ст. до н.е.), в епоху Середньовіччя – Рим, Ліон, Венеція, в ХVІІ– ХVІІІ ст. – Північна Гвінея, Ліверпуль, Нант, інші західноєвропейські міста.

З ХVІ до середини ХVІІІ ст. розвиток мануфактури, заснованої на поділі праці, створив умови для масштабнішого виробництва товарів. Міські ринки та ярмарки розширювались до регіональних, державних, міждержавних і, врешті-решт, світових масштабів. Міжнародні ринки, як частина національних ринків, яка була безпосередньо пов’язана із закордонними ринками, виникли в Європі, на Близькому і Далекому Сході. Промисловість виявилась тісно пов’язаною з національними ринками, а товари для вивозу за кордон були готовими продуктами, виробленими з місцевої сировини. Торгівля мала двосторонній характер. Однак, великі географічні відкриття сприяли активному розвитку вивозу товарів у нові землі.

Вузька ремісничо-мануфактурна база перестала відповідати потребам ринку і під тиском попиту в першій половині ХІХ ст. виникла потужна фабрично-заводська індустрія, продукт якої не міг збуватись лише на внутрішньому ринку, а вимагав всесвітнього ринку збуту. Так, в епоху первісного нагромадження капіталу відбулось зближення, переростання локальних центрів міждержавної торгівлі в єдиний світовий ринок. Його формування завершилось на межі ХІХ–ХХ ст., коли товарне виробництво в провідних країнах світу досягло високого рівня розвитку. Еволюція ринку за схемою “внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок –світовий ринок” представлена на рис. 21.1.

Внутрішній ринок – форма господарського спілкування, за якої все, що призначене для продажу, збувається самим виробником всередині країни

Міжнародний ринок – частина національних ринків, яка безпосередньо пов’язана з закордонними ринками

Національний ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців

Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному поділі праці та інших факторах виробництва

Рис. 21.1. Еволюція форм ринку

Отже, світовий ринок – це сфера стійких товарно-грошових відносин між економічними суб’єктами різних країн, тобто взаємозалежна сукупність національних ринків, пов’язаних між собою міжнародними економічними зв’язками.

В основі світових товарно-грошових відносин знаходиться міжнародний поділ праці, який є головною причиною і умовою поступового виходу внутрішніх ринків за національні межі окремих країн. Світовий ринок характеризується наступними основними рисами:

• він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках ринків збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

• проявляється у міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не лише внутрішніх, а й зовнішніх чинників попиту і пропозиції;

• оптимізує використання факторів виробництва, “підказуючи” виробникові, в яких галузях і регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;

• виконує сануючу роль, виштовхуючи з міжнародного обміну ті товари і, власне, їх виробників, які не в змозі забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у сфері обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту і сукупної пропозиції, через які кожен з учасників ринку може оцінювати і адаптувати параметри свого виробництва. Світовий ринок, як сфера міжнародної торгівлі здійснює зворотній вплив на виробництво, демонструючи йому що, в якій кількості і для кого потрібно виробляти. У цьому сенсі світовий ринок виявляється первинним стосовно виробника і є ключовою категорією теорії міжнародної економіки.

Загалом структура світового ринку включає такі основні складові:

• світовий ринок товарів і послуг (найвагоміша частина світового ринку);

• світовий ринок капіталів;

• світовий ринок праці (робочої сили);

• світовий валютний і кредитно-фінансовий ринок.

У структурі світового ринку віддзеркалюється структура національного ринку.

Сучасний етап функціонування світового ринку пов’язаний із формуванням нової економіки, яка приходить на зміну постіндустріального суспільства. У наш час стає зрозумілим, що світ вступає в нову еру, основним чинником якої є глобалізація. Якщо в перші роки після Другої світової війни про глобальний характер можна було вести мову лише стосовно сфери військової техніки (зокрема, про наслідки застосування ядерної та водневої зброї), то останні десятиліття позначені втратою самостійності національних економік, які стають залежними від світових економічних процесів. На межі ХІХ–ХХ ст. на основі інтенсивної концентрації виробництва виникли великі національні монополії, що переросли в транснаціональні компанії (ТНК), які визначали і продовжують визначати економічні відносини сучасного глобалізованого світу. Розвиток міжнародних мереж транспорту й зв’язку, Інтернету, глобальних ринків – це природний об’єктивний результат сучасного науково-технічного прогресу, що створює матеріально-технічну базу економічної глобалізації. Характерною ознакою глобалізації є збільшення частки міжнародних потоків капіталу та інформації, які в умовах лібералізації майже або зовсім не контролюються національними законодавствами.

Поглибленню та розширенню глобалізаційних процесів сприяє також налагодження механізму інтернаціоналізації світового економічного життя на основі виробничо-технологічного зближення національних економік, що об’єктивно створює передумови для прискореного розвитку технологічних новацій та гарантує ступінь індивідуальної свободи, яку не в змозі забезпечити в повному обсязі жодна окрема держава. Однак, чітко відстежується і суттєва негативна ознака: глобалізація неспроможна задовольняти колективні потреби, зокрема такі, як закон і порядок, підтримка ринкового механізму, гарантування соціальної справедливості.

Таким чином, на динаміку і структуру сучасного світового ринку посилюється вплив кон’юнктурних чинників, які відбуваються в системі світової економіки, а саме: поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації виробництва, розгортання економічної глобалізації. Дія останніх виявляється, перш за все, у стійкій динаміці світової торгівлі. За даними Світової організації торгівлі, зокрема у 2004 р. частка ЄС-25 у загальному обсязі світового товарного експорту становила 41,8% (із врахуванням внутрішнього обороту всередині ЄС); США – 9,2%; Китаю – 6,7%; Японії – 6,4%. Характерно, що країни ЄС і США залишаються провідними імпортерами на світовому ринку. Відтак, зовнішній та внутрішній імпорт товарів і комерційних послуг ЄС становив у 2004 р. 45,6% від їх загальносвітової величини, а частка США у світовому обсязі товарного імпорту у цьому ж році досягла 12,4%.

Експорт товарів і послуг США і країн ЄС у 2004 році становив відповідно 1 117 900 млн. дол. і 4 395 169 млн. дол. (табл. 21.2).

Таблиця 21.2. Експорт товарів і послуг країн-лідерів міжнародної торгівлі,

у млн. дол. США у цінах і паритетах купівельної спроможності 2000 р.

Країни	Рік
	1980	1995	2004	2004/1980	2004/1995
ЄС-15	1 128 567	2 326 124	3 824 077	206,1 %	338,8 %
ЄС-25	–	2 565 845	4 395 169	–	–
Країни Єврозони-12	901 921	1 897 712	3 152 989	210,4 %	349,5 %
Нові члени ЄС-10	–	239 721	571 092	–	–
США	321 324	778 200	1 117 900	242,2 %	347,9 %

Розраховано за даними мережі Інтернет: www.unstats.un.org.; www.unece.org.

Дані таблиці свідчать, що експорт товарів і послуг країн ЄС-25 і США у 1995 р. у порівнянні з 1980 р. подвоївся, а в 2004 р. збільшився майже у 3,5 рази. Імпорт товарів і послуг у 2004 році становив у США 1 719 200 млн. дол., ЄС – 4 396 866 млн. дол. (табл. 21.3)

Таблиця 21.3. Імпорт товарів і послуг країн-лідерів міжнародної торгівлі,

у млн. дол. США у цінах і паритетах купівельної спроможності 2000 р.

Країни	Рік
	1980	1995	2004	2004/1980	2004/1995
ЄС-15	1 151 539	2 233 974	3 788 050	194,0 %	320,9 %
ЄС-25	–	2 477 374	4 396 866	–	–
Країни Єврозони-12	944 448	1 833 780	3 074 008	194,0 %	325,5 %
Нові члени ЄС-10	–	243 400	608 816	–	–
США	311 901	849 100	1 719 200	272,2 %	551,2 %

Розраховано за даними мережі Інтернет: www.unstats.un.org.; www.unece.org.

Дещо парадоксальною у світовому експорті виглядає ситуація із трансформаційними (перехідними) економіками, в яких за умов господарської рецесії у 90-х рр. ХХ ст. спостерігались доволі високі темпи зростання експорту. Це була чи не єдина сфера, яка адекватно реагувала на світову економічну кон’юнктуру. За оцінками фахівців, загальний обсяг світового експорту товарів і послуг у 2005 р. становив 9 трлн. 634 млрд. дол. США. Усталена тенденція зростання частки товарного експорту в світовому ВВП (7,9% у 1913 р., 9,0 % у 1929 р., 5,5% у 1950 р., 10,5% у 1973 р., 19,0%у 2000 р.) свідчить про зростання глобальних чинників економічного розвитку і посилення відкритості національних економік.

Однією із важливих макроекономічних пропорцій є співвідношення у міжнародній торгівлі готових виробів та сировини. Якщо в 50-х рр. ХХ ст. це співвідношення становило 50:50, то нині частка готових виробів становить 80%, а сировини – 20%.

Зміни в структурі світової торгівлі зумовлені низкою чинників, серед яких варто виділити:

• процеси дематеріалізації виробництва за умов технологічного прогресу, запровадження ресурсо-, матеріало-, енергозберігаючих технологій;

• поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці, що зумовило збільшення обміну між суб’єктами світового ринку напівфабрикатами, вузлами, комплектуючими та іншою проміжною продукцією, яка пройшла відповідну стадію обробки.

В аспекті змін структури світового ринку необхідно враховувати прискорений розвиток за останні 20–30 років світового ринку послуг (транспортних, фінансових, інформаційно-комунікаційних). Світовий експорт послуг лише за період з 2001 до 2004 р. збільшився на 25%, а динаміка змін у технології, попиті та структурі економіки дозволяє зробити висновок, що вони й надалі сприятимуть активізації міжнародного обміну послугами у ХХІ ст. За оцінками І. Дюмулена, 75% від вартісного обсягу послуг експортують розвинуті країни, 24% – країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою, 1% – міжнародні організації. На світовому ринку послуг домінуюче становище займають 8 провідних країн світу, на які припадає 2/3 від світового експорту послуг (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Іспанія).

Сьогодні у міжнародній торгівлі послугами визначилися нові тенденції, які необхідно враховувати при оцінці перспектив зовнішньої торгівлі, а саме:

• виникнення нових видів послуг (послуги логістики, глобальних транспортних, інформаційних мереж, комп’ютерні послуги, електронна торгівля);

• активне виокремлення в самостійні галузі тих видів послуг, які до цього мали внутрішньофірмовий допоміжний характер (маркетингові послуги, послуги аудиту, реклами, бухгалтерські, юридичні тощо);

• утворення мегаінтегрованих компаній, які постачають споживачеві “пакет послуг”, що дає змогу використовувати одного постачальника послуг;

• розвиток різнопланового багатофункціонального світового ринку послуг.

На світовому ринку формується і функціонує особлива система цін – світові ціни, рівень яких визначається дією таких економічних законів, як закон вартості, закони попиту і пропозиції, закон конкуренції.

В науковій літературі найвагомішими є два підходи щодо визначення рівня світових цін:

• з точки зору трудової теорії вартості;

• з позиції маржиналістської концепції.

Згідно з трудовою теорією вартості¹, на світовому ринку суспільне визнання отримує національна праця з виробництва певних товарів в окремих країнах, стаючи частиною сукупної праці світового господарства. За цих умов, витрати національної праці з виробництва товарів виступають як індивідуальні витрати, що визначаються рівнем її продуктивної сили (продуктивності праці) та інтенсивності (напруги праці) у кожній окремій країні. Це означає, що витрати праці з виготовлення одиниці аналогічного продукту мають національні відмінності. У кожній країні складається свій рівень суспільно необхідних витрат з виробництва товарів, який визначає їх внутрішню національну вартість.

З розвитком міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, яка виступає проявом усуспільнення виробництва у міжнародному масштабі, вартість стає інтернаціональною категорією. Однак, потрібно зважати на те, що товарний обмін на світовому ринку відбувається не на основі індивідуальних – у даному випадку національних – витрат, а на грунті суспільно необхідних витрат праці, які визначаються середньосвітовими суспільно нормальними умовами виробництва і які складають зміст такого поняття, як інтернаціональна вартість товару.

Варто зважати на те, що національні рівні вартості окремого товару суттєво відрізняються, а міжнародне вирівнювання умов виробництва відбувається надто повільно, наштовхуючись на національні кордони. З цієї причини країни, що забезпечують вищу продуктивність праці, а тому мають меншу внутрішню вартість товарів, отримують додаткові доходи від світової торгівлі, а країни з низькою продуктивністю в цілому зазнають відчутних втрат. Тому країни з неефективним, з точки зору світового ринку, виробництвом вдаються до протекціоністських² заходів захисту національного виробництва і ринку (детально про це йтиметься у §3 цієї глави).

Певний вплив на інтернаціональну вартість має співвідношення попиту і пропозиції товарів на світовому ринку. Оскільки у світовому господарстві можливості вільного переливу капіталів і робочої сили між країнами ще достатньо обмежені, на світовому ринку періоди перевищення попиту на певні товари над їх пропозицією чи пропозиції над попитом бувають значно тривалішими, ніж у національній економіці.

На поверхні явищ світового ринку інтернаціональна вартість, за аргументацією прихильників трудової теорії вартості, отримує форму світової ціни.

Світова ціна – грошовий вираз інтернаціональної вартості товару.

Основою маржиналістської концепції світової ціни стала теорія граничної корисності, яка визначає цінність (вартість) товару його корисністю.

Згідно з цією теорією, ціна взагалі і світова ціна визначається не вартістю (певною кількістю суспільно необхідної праці), а величиною корисності¹, яка властива даному товару. При цьому йдеться про граничну корисність, тобто найменшу (гранично насичену) корисність останнього екземпляру з числа запропонованих на світовому ринку даного виду продукту.

Таким чином, з точки зору маржиналізму, світова ціна, визначається, насамперед, корисністю товару на світовому ринку і вимірюється величиною граничної корисності.

У процесі розвитку світової торгівлі, зростання пропозиції певного товару і, відповідно, поступового насичення потреб його корисність починає зменшуватись. Чим більше товару даного виду на світовому ринку (чим більший його запас), тим вища ступінь насичення потреби в ньому і тим менші його конкретна корисність і ціна. І, навпаки, чим менший запас даного товару на світовому ринку, тим вищі його корисність і ціна. Ця економічна залежність визначається першим законом Госсена².

У світовій економічній літературі описуються і інші теорії, що пояснюють природу світових цін. Зокрема, теорія попиту і пропозиції визначає їх умовами вільної і монополізованої торгівлі. Вважається, що за умов вільної торгівлі товари на світовому ринку будуть обмінюватись за такого співвідношення цін, яке встановлюється у проміжку між внутрішніми цінами кожної із країн і відносними цінами на товари, якими вони між собою торгують. Кінцевий рівень цін обопільної торгівлі залежатиме від взаємодії світового попиту і пропозиції на кожний із цих товарів.

У міжнародному економічному і статистичному аналізі прийнято виділяти дві основні групи світових цін, що відображають як експортну, так і імпортну діяльність країни:

• ціни на продукцію обробної промисловості;

• ціни на сировинні товари.

Такий поділ світових цін пов’язується із відмінностями у їх формуванні.

За умов монополізму світові ціни на продукцію обробної промисловості зазвичай визначають експортні ціни угод величезних корпорацій – виробників і експортерів (як правило, – це ТНК) чи монопольних світових покупців цього продукту. В основі розрахунку таких цін знаходяться витрати і ціни внутрішнього ринку.

При обчисленні експортної ціни великі компанії застосовують методи врахування повних або прямих витрат. При цьому перевага надається першому із них, як простішому і більш зручному.

За методом повних витрат великі корпорації підсумовують усі витрати, пов’язані із виробництвом продукту, і додають до них величину запланованого (передбачуваного) прибутку, визначають дохід, очікуваний від реалізації усієї продукції. Ціна одиниці товару визначається як частка від поділу величини очікуваного доходу на кількість випущених товарів.

Наприклад, якщо прямі місячні витрати ТНК на виробництво 1,8 тис. одиниць товару складуть 20 тис. дол., непрямі витрати – 8 тис. дол., то повні витрати корпорації на виробництво досягнуть 28 тис. дол. (20 тис. + 8 тис.); коли ж передбачуваний прибуток від реалізації продукту на світовому ринку буде 8,9 тис. дол., тоді загальний очікуваний дохід від реалізації складе 36,9 тис. дол., (повні витрати плюс передбачуваний прибуток), а ціна одиниці товару буде встановлена на рівні 20,5 дол. (36 тис. дол. поділити на 1,8 тис. одиниць місячного обсягу випуску продукту).

До цієї ціни згодом, як правило, додається надбавка на прибуток, що робиться з метою його максимізації із врахуванням як короткострокових, так і довгострокових інтересів корпорації. Величина надбавки залежить від оцінки ТНК свого теперішнього і майбутнього становища на світовому ринку. Якщо корпорація відчуває себе достатньо захищеною від конкурентів, то ця надбавка зростає, а за умов посилення конкуренції вона зменшуватиметься. Це надає ціні високої еластичності (гнучкості).

Ціна за методом прямих витрат визначається шляхом додавання до змінних (прямих) витрат певної надбавки. При цьому постійні (накладні) витрати корпорації не розподіляються по одиницях випущеного продукту, а “погашаються” різницею сум цін реалізації і змінних (прямих) витрат, яка одержала назву доданого, або маржинального прибутку.

За цим методом визначення ціни розпочинається з оцінки потенційного обсягу продажу за кожною передбачуваною ціною одиниці продукту (кожному рівню ціни відповідає свій обсяг продажу у оберненій залежності). Підраховується сума прямих змінних витрат і визначається націнка на одиницю продукції і на увесь обсяг прогнозованого продажу за передбачуваною ціною. Прибуток від реалізації продукту визначається як різниця між отриманими сумарними націнками “маржинального” прибутку і постійними витратами.

Метод прямих витрат розрахунку рівня ціни є вигіднішим для великих компаній, ніж метод повних витрат, однак через складність розрахунків існують обмеження у його використанні. Тому більшість корпорацій при обчисленні експортної ціни вдається до використання методу повних витрат.

Ціна, яка встановлюється великою корпорацією в обробній промисловості на основі одного із двох згаданих методів, розглядається як базова ціна світового ринку товару стандартної чи з фіксованими параметрами якості. Інформація про базову ціну публікується у спеціальних довідниках, тому вона називається довідниковою, або прейскурантною.

Прейскурантна (довідникова) ціна не є остаточною ціною реалізації товару на світовому ринку. Вона служить лише основою наступного маневрування ціною на основі використання прямих і таємних знижок (доплат) до неї. Інакше кажучи, прейскурантна (довідникова) ціна має рекомендаційний характер, її рівень з врахуванням попиту і пропозиції є основою формування вільної ціни світового ринку за домовленістю між покупцем і продавцем.

Необхідність врахування усієї сукупності чинників, які впливають на формування світової ціни, виникає на всьому ринковому шляху товару. Прейскурантна (базова) ціна коректується цілою системою знижок (близько двох десятків), серед яких варто виділити наступні:

• звичайна знижка (застосовується при укладанні угод на великі партії стандартного обладнання і досягає 20-30, а інколи і 40% від прейскурантної ціни);

• бонусна знижка, або знижка за оборот (надається постійним покупцям на основі спеціальної угоди);

• знижка на кількість або серійність (надається покупцям за умови купівлі наперед визначеної кількості товару);

• спеціальна знижка (надається на пробні партії товару чи пробні угоди, за тривалість відносин, а також на замовлення, у яких особливо зацікавлені продавці);

• прихована знижка (за кредити, безоплатні зразки, безоплатні послуги);

• знижка за повернення раніше придбаного у фірми товару (надається покупцям при поверненні товару застарілого зразка, досягає 25-30% прейскурантної ціни).

Використовуючи ці та інші знижки чи доплати (за зміну якості, умов постачання, розмір партії, пакування і маркірування тощо) корпорація не тільки пристосовується до умов ринку, але й сама активно впливає на ринкову кон’юнктуру, що знаходиться у динамічних змінах. В результаті за базовими (прейскурантними) цінами збувається невелика частина товарів світового ринку, основна маса товарів реалізується за скоректованими, договірними цінами.

Широке розповсюдження договірних (разових) цін пов’язується з розвитком такої форми міжнародної торгівлі, як прямі поставки споживачам, які нині охоплюють до 90% збуту різноманітної продукції обробної промисловості. Пряме постачання здійснюється як на основі контрактів чи індивідуальних замовлень, так і шляхом епізодичного продажу товарів. При цьому продукція може бути стандартизованою, а може враховувати вимоги замовників. У договірних цінах зазвичай заздалегідь обумовлюються усі застереження стосовно технічних параметрів і характеристик товару, умов його постачання.

Ціна, зафіксована у контракті на постачання товару, називається контрактною ціною. Вона має кілька видів:

1) тверда ціна (зафіксована на певному рівні у момент укладання угоди), залишається незмінною впродовж усього періоду дії контракту;

2) ціна з наступною фіксацією (встановлюється в узгоджені сторонами строки);

3. плинна ціна (змінюється за узгодженою схемою протягом періоду дії контракту).

Стосовно формування світових цін на сировинні товари існують певні особливості.

По-перше, для цін базового рівня на сировинні товари найбільшого значення набувають співвідношення попиту і пропозиції на відповідних світових ринках, а не внутрішні витрати фірм. Це співвідношення визначає той рівень витрат, який виступає регулятором експортних цін.

По-друге, для більшості сировинних товарів світові ціни поєднують як ціни головних виробників і експортерів, так і ціни котирувань товарних бірж. Товарні біржі визначають базові ціни на товари чітко визначеної номенклатури (бавовна, метал, зерно, джут, нафта, натуральний каучук, кава тощо), реалізуючи близько третини сировинних товарів.

По-третє, існує велика кількість світових цін на одні і ті ж сировинні товари, на відміну від товарів обробної промисловості. Це пояснюється їх гнучкістю (еластичністю) під впливом чинників економічного, політичного, природного характеру, а також пори року і місця реалізації товару. Тому у межах загального світового ринку виділяються окремі зони, що зберігають значну специфіку ціноутворення. Численність світових цін на однакові сировинні товари посилюється політикою ціноутворення, яку здійснюють виробники-експортери чи товарні біржі, дією державного протекціонізму, митними і податковими бар’єрами, особливими умовами торгівлі у вільних економічних і валютних зонах.

По-четверте, на формування світових цін на сировинні товари суттєво впливають міждержавні асоціації виробників певних продуктів. Зокрема, найбільш відомою є асоціація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Базова ціна сировинних товарів на світовому ринку також знаходиться під впливом найбільш значимих за обсягом і регулярних у часі торговельних угод. Напрями та інтенсивність її руху також фіксується у відповідних довідниках і прейскурантах.

У практиці міжнародної торгівлі розрізняють кілька видів світових цін, існування яких пояснюється особливим характером виплат:

• за торговельними угодами з виплатами у вільно конвертованій валюті¹;

• за торговельними угодами з виплатами у неконвертованій валюті;

• за кліринговими угодами;

• за нетоварними операціями;

• трансфертні (внутріфірмові) ціни.

Оскільки валюти різних країн мають різний режим конвертованості (обмінності), що визнається і узаконюється світовою фінансовою спільнотою в особі МВФ, вони використовуються для міжнародних платежів у різній мірі. Одні країни застосовують у міжнародних розрахунках як національну, так і іноземну валюту, тоді як інші (у т.ч. й Україна та інші постсоціалістичні країни) змушені використовувати для міжнародних виплат лише іноземну конвертовану валюту.

Міжнародний платіжний оборот обслуговується переважно вузьким колом вільно конвертованих валют, до числа яких МВФ сьогодні відносить долар США, євро, японську єну. Серед них найважливішу роль відіграє американський долар, на який припадає більша частина міжнародних торговельних розрахунків. Саме в доларах фіксуються світові ціни на сировину, енергоносії, більшість готових виробів.

У міжнародній торгівлі, коли ціна визначається в неконвертованій валюті, виникає необхідність її конвертації, тобто наближення її рівня і структури до ціни в конвертованій валюті. Різниця між цінами в конвертованій і неконвертованій валютах складає дохід покупця чи продавця товару.

Ціна за кліринговими угодами – це щоденна ціна, за якою міжнародна розрахункова палата здійснює розрахунки між своїми членами за усіма угодами. Ця ціна застосовується у зустрічній торгівлі на основі безготівкових взаємозаліків згідно товарів, цінних паперів і наданих послуг з урахуванням усіх фінансових вимог і зобов’язань. В клірингових угодах валюта, що сплачується в торгівлі за контрактами, як правило, співпадає з валютою, за якою розраховується кліринг.

Кліринг – система безготівкових розрахунків шляхом заліку (без виплати конвертованої валюти) взаємних вимог і зобов’язань, яка здійснюється у формі клірингових угод.

Ціни нетоварних операцій – це ціни зовнішньоторговельних угод, об’єктом яких є не товарно-матеріальні цінності, а певні види послуг і форм діяльності (грошові розрахунки за послуги зв’язку, оплати переказів, деяких видів транспортних послуг тощо). В деяких країнах державні органи встановлюють стосовно цього виду операцій підвищений курс національної валюти до інших валют.

Трансфертні ціни – внутрішні ціни міжнародних корпорацій і об’єднань фірм, які застосовуються при розрахунках за поставки товарів і послуг у їх межах (між підрозділами корпорацій, фірм, об’єднань, розташованих у різних країнах світу). Сфера застосування трансфертних цін розповсюджується на поставки напівфабрикатів, вузлів, деталей, комплектуючих виробів і систем майбутнього кінцевого продукту.

Трансфертна ціна, як правило, суттєво відрізняється від ціни вільного ринку. Щоб визначити, у який бік відхиляється трансфертна ціна від ринкової, потрібно співставити її з ціною аналогічних товарів незалежних продавців світового ринку.

Трансфертні ціни зазвичай застосовуються фірмою для захисту своїх економічних інтересів, протистояння політиці протекціонізму у будь-якій країні, де дислоковані її підрозділи. У випадку необхідності за їх допомогою здійснюється переказ прибутків із однієї країни в іншу, що скорочує податки. Якщо ТНК хоче зменшити податкові виплати у власній країні та виплати імпортного мита при вивозі товарів в іншу країну, вона встановлює трансфертну ціну на рівні, суттєво нижчому від ринкового. Якщо ж потрібно вивести з-під високого оподаткування прибуток, отриманий у власній країні, міжнародна корпорація імпортує із свого зарубіжного підприємства вироби за суттєво збільшеними, порівняно із ринковими, цінами.

При аналізі світових цін до цього часу ігнорувались транспортні витрати, які пов’язані з переміщенням товарів із однієї країни в іншу. Вони, між тим, досить суттєві. Транспортні витрати, які включаються у світову ціну, значно підвищують її рівень. По багатьох товарах транспортні витрати бувають настільки великими, що їх експорт чи імпорт стає просто неефективним. До транспортних витрат відносять усі виплати, пов’язані із доставкою товару від продавця до покупця, включаючи вартість фрахту судна (перевезення вантажів водним шляхом), страхування, відвантаження та розвантаження, упакування і розпакування, інші сукупні витрати.

За узгодженим контрактом транспортні витрати можуть бути закладені у світову ціну повністю чи частково. У залежності від цього, розрізняють світові ціни FOB і CIF (ФОБ і СІФ).

Якщо угодою передбачається застосування ціни FOB¹, то це означає, що ціна за товар включає тільки частину транспортних витрат, і саме ту, яка пов’язана із доставкою товару на борт судна (або завантаження у вагон чи до автомобіля) і сплатою експортного мита. Цю частину транспортних витрат бере на себе фірма – продавець товару, якщо вона впевнена, що іншу частину транспортних витрат оплатить покупець. За умов реалізації товару за цінами ФОБ покупець, оплативши товар, за власний кошт повинен зафрахтувати судно (оплатити залізничні чи автомобільні перевезення), забезпечивши доставку товару до ринків країни-імпортера.

Ціна CIF² – це ціна зовнішньоторгового контракту, яка включає усі витрати на доставку товару покупцеві. Згідно умов СІФ, продавець повинен застрахувати товар, оплатити фрахт (перевезення) товару, доставку його в порт чи до вагону, завантаження в узгоджений термін, потім передати коносамент (товарну квитанцію) і страховий поліс покупцеві. З моменту завантаження товару на борт судна (чи до вагону) усі витрати і відповідальність, комерційний ризик і ризик можливого зіпсування товару в дорозі або й його втрати (скажімо, через загибель судна) перекладаються із продавця на покупця.

Формування цін у зовнішній торгівлі України відбувається за загальними законами, які щойно розглядались. Однак специфіка сучасного економічного становища України, що визначається, зокрема, інфляцією, соціально-економічними і екологічними проблемами та іншим, позначається на процесах утворення як експортних, так і імпортних цін.

Основу експортної ціни насамперед складають усі власні витрати українських підприємств на виробництво і реалізацію товару, до яких потім приєднується прибуток на рівні рентабельності не нижчої від 30%, а також митні збори у розмірі 0,15% від вартості товару. До цієї ціни також додаються елементи, які держава за даних умов вважає необхідними (плата за кредит, витрати на утримання автомобільних доріг, відрахування у різноманітні фонди – зайнятості, пенсійний, конверсії та інші), що значно завищує рівень ціни. Окрім цього на рівень експортних цін суттєво впливають і податки. Якщо врахувати, що підприємства часто свідомо завищують свої витрати, усе це перевантажує експортну ціну, робить українські товари неконкурентоспроможними на світовому ринку.

Відбувається й корекція імпортних цін. Вони складаються із цін тих країн, які завозять товари в Україну, і складових, що додаються на українському ринку. Зокрема, це стосується ввізного мита (воно диференціюється у залежності від виду товару – від пільгової ставки 5% до ставки на рівні 50% митної вартості товарів, яка визначається витратами країни, з якої товар завозиться, включаючи вивізне мито), акцизів, податку на додану вартість, які додаються до митної вартості товарів. Це дозволяє маніпулювати цінами на імпортні товари, визначаючи їх оптимальний рівень. При цьому враховується рівень цін конкурентних товарів, вносяться необхідні поправки на технічну досконалість товару з урахуванням різниці в комерційних угодах та тенденцій зміни цін у часі.

В результаті при здійсненні експортно-імпортних операцій виникають так звані індикативні ціни. Під ними розуміють такі, що відповідають цінам відповідних товарів, які склались чи складаються на експортному чи імпортному ринках у момент здійснення експортно-імпортної операції з урахуванням умов поставки товарів і здійснення розрахунків. При їх визначенні враховуються два аспекти: з одного боку, завищення ціни товару при його експорті знижує попит на нього, а з іншого – заниження ціни може сприйматись зарубіжними партнерами проявом демпінгової політики, викликаючи адекватно негативну реакцію і відповідні міжнародні санкції. Точність визначення індикативних цін на товари набуває великого значення.

В українській статистиці національних рахунків експорт обчислюється у цінах ФОБ, а імпорт – у цінах СІФ у доларовому виразі.