- •24. Політична думка Нового та Новітнього часу.
- •25. Томас Гоббс про походження і завдання державної влади.
- •26. Девід Локк і зародження політичної ідеології лібералізму.
- •30. Політичні теорії хх століття.
- •31. Макс Вебер про три типи влади у суспільстві.
- •32. Теорія еліт в.Паретто і г.Моска.
- •33. Ідеї класика політичного біхевіоризму г.Лассуела.
- •34. Розвиток політичної думки в Україні.
- •35. Політичні ідеї мислителів Київської Русі.
- •36. Становлення та розвиток української національної політичної думки періоду козацько-гетьманської держави.
- •37 Політичні погляди вчених Києво-Могилянської академії.
- •38 Ліберально-демократична та радикально-консервативна течії українофільства хіх і поч.Хх ст.
- •39. Політичні погляди м.Грушевського.
- •40 Політичні погляди і.Франка.
- •Політичні ідеї в.Липинського.
30. Політичні теорії хх століття.
На початку XX ст. у світі виникла нова політична реальність. Вона пов'язана з оформленням масових політичних партій, які борються за владу і вплив на виборців; розвитком нових засобів масової інформації, здатних значною мірою впливати на громадську свідомість мас; потребою перебудови традиційної конфігурації відносин панування підпорядкування у суспільстві. Тому вже наприкінці XX ст. існуючі класичні політичні теорії стають неефективними.
Усупереч критичному осмисленню реалій індустріально-ринкової цивілізації К.Марксом більш виправданою в історичній перспективі виявилася парадигма лібералізму А. Токвіля. Саме соціальний консенсус, а не конфлікт став основою капіталістичного розвитку у XX ст. А мислителі, які по-новому подивилися на політику й перейшли від аналізу формальної структури влади до досліджень її реальної організації, значною мірою визначили загальний напрямок політичних досліджень у XX ст.
Генеза політичних ідей цього періоду характеризується тими проблемами, що були поставлені політичною наукою в різні періоди століття і є предметом обговорення та подальшого дослідження в сучасних умовах політичного життя.
31. Макс Вебер про три типи влади у суспільстві.
Значною мірою на формування сучасної парадигми політичної науки вплинули праці німецького філософа, соціолога, історика Макса Вебера (18641920). Він перший з європейських учених, котрий усвідомив фундаментальність феномена влади та вторинність державно-правових інституцій, відмовився від суто юридичного уявлення про владу. Стрижневою лінією його міркування є тлумачення панування як влади , що дає право керувати одним і вимагає послуху від інших. Вебер розробив соціологію панування, використавши три головних типи легітимного (суспільно визнаного панування).
Перший тип - традиційне панування, що ґрунтується на переконливості у святості традицій, законності репрезентованих ними органів, на пануванні авторитету володаря. Другий тип - раціонально-правове або легальне панування - визначає підкорення не особі, а визначеним у суспільстві законам. Для забезпечення такого типу панування необхідний професійний апарат (раціональна бюрократія). Третій тип легітимного панування - харизматичне панування, яке передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості лідера. Структура панування подана так: 1) панівна меншість - еліта; 2) апарат управління - функціонери; 3) підпорядковані пануванню маси.
Веберівське переосмислення ідеї класичної демократії полягало в тому, що система легального панування потребує джерела додаткової легітимації з боку традиції та/або харизми. Тим самим учений пропонує концепцію плебісцитарної демократії на чолі з вождем, який стоїть над усіма іншими центрами і силами влади. Демократична система, на його думку, може бути легітимізованою через комбінацію кількох систем відносин панування/підкорення:
♦ професійний апарат керівництва (формально-раціональний засіб реалізації влади);
♦ плебісцитарний вождь (який визначає політичний курс, що здатний захопити маси);
♦ парламент (критично-контрольна інстанція традиційного типу).