32. Теорія еліт в.Паретто і г.Моска.

Теорія еліт. її засновниками були італійські політологи Гаетано Моска (1856-1941) і Вільфредо Парето (1848-1923), які поставили собі за мету показати, яким чином і хто насправді керує суспільством.

Провідна ідея Г. Моски передбачала створення владного класу, диференціацію владних функцій, згідно з якою влада перебувала й повинна перебувати в руках меншості - еліти, тобто класу, який править, виконує свої політичні функції, монополізує владу, дістає вигоди із своєї влади. На думку Г. Моски, скрізь виникають два класи - правлячий клас і підпорядкований клас. Другим, численнішим класом, керує перший. Він його також контролює. Проте таке становище підпорядкованого класу не є перешкодою для поступового проникнення кращих представників мас в еліту.

В. Парето визначив еліту як клас, що складається з людей найбільш продуктивних і здібних у царинах своєї діяльності. Еліту як головний клас він поділяє на правлячу і не правлячу. Правляча еліта включає тих, хто безпосередньо бере участь у правлінні. Не правляча еліта - це інтелектуали, ідеологи, бізнесмени, політики тощо. Серед еліт має місце розмежування на "левів", які використовують силу, та "лисиць" - експертів з обдурення й спекуляції. Тому для збереження соціальної рівноваги потрібна циркуляція еліт. Учений наголошував на принциповій важливості зміни одного різновиду еліт іншими, на необхідності її якісно-оцінних характеристик. Тим самим він зробив крок у бік ціннісної інтерпретації еліт.

33. Ідеї класика політичного біхевіоризму г.Лассуела.

Класиком політичного біхевіоризму вважають Гарольда Лассвелла (1902—1979), найбільш відомого спеціаліста в американській політичній науці. Значення праць Лассвелла полягає в тому, що він у своїх дослідженнях широко використовував фрейдистський підхід і сформулював на його основі теорію «політичного психоаналізу». Згідно з цією теорією одним із головних чинників, через дію якого виявляється ставлення індивіда до політики, є психологічний механізм його особистості.

З досліджень Г. Лассвелла випливає, що існує певний зв’язок між психологічним типом особистості і виконанням нею відповідних політичних ролей. Так, наприклад, людина, що належить до певного психологічного типу, може ефективно виконувати функції політичного адміністратора і водночас бути поганим теоретиком. А людина іншого психологічного типу може виступати як глибокий теоретик і навіть чудовий агітатор, але не виявляти жодних адміністративних здібностей.

Запропонована Г. Лассвеллом класифікація психологічних типів особистості також ураховує особливості психіки політичних лідерів.

Ідеологічні лідери — це індивіди, котрі пережили в дитинстві катастрофу багатьох надій. Психологічна особистість, що марить лідерством, як підкреслює Лассвелл, також часто намагається прийти в політику

34. Розвиток політичної думки в Україні.

У становленні духовної культури українського народу, що почала формуватися з давніх часів, надзвичайно важливе місце посідає політична думка. Суспільно-політична думка тісно поєднується з буттям українського народу, з його історичною долею. З далекої минувшини до нас дійшли міфи та легенди, в яких відображено тогочасні суспільні відносини, у тому числі й владні. Перші елементи політичної думки та політико-правових уявлень виникли ще за первіснообщинного ладу: «Історично першою відомою формою суспільної свідомості була родова свідомість людини епохи формування кровно-родинних і родоплемінних відносин. Усвідомлення індивідом своєї нерозривної, «кровної» єдності з родом і самосвідомість роду як цілісного суб’єкта родоплемінних відносин і суспільної виробничої діяльності були дуже важливими чинниками закріплення, функціонування і розвитку родових відносин» [1].

Провідною думкою міфологічного світогляду людини була ідея про божественне, неземне походження існуючої влади й порядку на землі, про земні відносини, що регулюються божествами. Ось чому в суспільній свідомості поступово поширюється і посідає панівне місце ідеологія божественного походження влади і пов’язаних із нею певних політичних сил.