Категорії діалектики
Система категорій діалектики будується на основі принципу «єдності протилежностей». Вона відрізняється своєрідною «гнучкістю», що полягає, по-перше, у взаємоперехідах категорій, по-друге, в збагаченні їх змісту за рахунок: а) розвитку буття, що відображається в них, і б) розширення сфер їх застосування. Шляхи «збагачення» системи категорій: 1) розповсюдження їх на нові сфери буття; 2) включення в розряд філософських категорій загальнонаукових понять, критерієм чого є розкриття предмету філософії в цих поняттях і, перш за все, рішення основного питання філософії – про співвідношення матерії и духу.
Загальний ідеалістичний принцип оцінки категорій діалектики полягає в розумінні їх як самостійних сутностей, що не залежать від матеріального буття. Загальний метафізичний принцип їх оцінки полягає в розумінні їх як не пов'язаних між собою і таких, що не переходять одна в одну.
Категорії, що відображають єдність і різноманіття елементів світу: одиничне та особливе, загальне та всеосяжне: одиничне (неповторні властивості) та особливе (відмінності речей), загальне (повторюваність властивостей) та всеосяжне (граничне узагальнення).
Одиничне – категорія, що відображає унікальні, неповторні властивості даного предмету.
Особливе – категорія, що відображає відмінності окремих речей в межах деякої цілісної системи.
Загальне – категорія, що відображає приналежність окремих речей, до деякої цілісної системи як її елементів, повторюваність властивостей окремих речей, що належать до деякої системи.
Всеосяжне – граничний ступінь узагальнення; те, що не може виступати як особливе.
Методологічне значення цих категорій: служити підставою систематизації, класифікації явищ дійсності.
Категорії, що відображають універсальні зв’язки елементів світу: причина (викликає зміну) та слідство (наслідок змін), необхідність (стійкість зв’язків) та випадковість (нестійкість зв’язків), зміст (сукупність зв’язків та властивостей) та форма (стійкість зв’язків та структури).
Причина – категорія, що відображає взаємодію окремих речей і обумовленість їх змін; якість, що викликає зміну іншої.
Слідство – категорія, що відображає взаємодію окремих речей і обумовленість їх змін; якості, що викликають зміни інших .
Причина – це не річ, а співвідношення речей, процесів, явищ, їх взаємодія, яка: а) передує наслідкам за часом; б) викликає наслідки з необхідністю. Причини бувають: основними і неосновними (або, іншими словами, причина і мотив), внутрішніми і зовнішніми.
Методологічне значення цих категорій: виражати принципи каузальності, детермінізму (причинно-наслідкової залежності речей в світі), виражати ступінь закономірності того або іншого явища дійсності; «логіки» розвитку світу.
Необхідність – категорія, що відображає стійку форму причинно-наслідкових зв’язків, обумовлену системою внутрішніх відносин елементів даного предмету.
Випадковість – категорія, що відображає нестійку форму причинно-наслідкових зв'язків, обумовлену системою зовнішніх відносин даного предмету.
Зміст – категорія, що відображає сукупність зовнішніх і внутрішніх зв’язків та властивостей даного предмету і обумовлених ними властивостями змін, що відбуваються в ній.
Форма – категорія, що відображає стійкість зовнішніх і внутрішніх зв'язків і властивостей даного предмету, його зовнішньої відмежованості і особливостей його структури.
Їх зв’язок такий: «всякий зміст оформлений, всяка форма змістовна». Категорії змісту і форми співвідносяться з категоріями кількості і якості: зміст (як і кількість) – активний, рухомий початок, форма (як і якість) – пасивна, стійка. Кінець кінцем, зміст – визначальна сторона предмету, а форма – визначувана.
Методологічне значення цих категорій: виражати будову світу у всіх його конкретних проявах.
Категорії, що відображають будову світу і його елементів:ціле (властивості інших речей) та частина (властивості окремої речи), система (єдність елементів), структура (сукупність стійких зв’язків) та елементи (частина цілого), сутність (стійки зв’язки) та явище (форма буття сутності у властивості), можливість (тенденції розвитку) та дійсність (реалізована можливість).
Ціле – категорія, що відображає річ, властивості змісту якої, включаючи інші речі, не зводяться до суми властивостей останніх.
Частина – категорія, що відображає річ, що входить до складу іншої речі і розкриває момент сутності і змісту її як цілого.
У взаємодії цілого і його частин провідною стороною є ціле, проте в той же час ціле існує завдяки своїм частинам, їх взаємодії між собою.
Система – категорія, що відображає сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність.
Структура – категорія, що відображає сукупність стійких зв'язків речі, що забезпечують її цілісність і тотожність самої собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.
Елемент – категорія, що відображає частини складного цілого, структурні одиниці системи.
Кожний елемент є системою, а система – сама є елемент системи більш високого порядку. Виявляється наступна єдність категорій: зміст – ціле і частина, система і елемент; форма – структура.
Сутність – категорія, що відображає сукупність глибинних, стійких, загальних зв’язків даної речі; необхідне у змісті та форми речі.
Явище – категорія, що відображає форму буття сутності в її одиничних властивостях; випадкове у змісті та формі даної речі.
Зв'язок цих категорій: «сутність з’являється, явище істотне». В складних системах спостерігається багатопорядковий характер сутності. Тому пізнання виступає як рух від явища до сутності, від сутності першого порядку до сутності іншого порядку і т.д.
Можливість –- категорія, що відображає тенденції розвитку даної речі в часі від теперішнього часу до майбутнього.
Дійсність – категорія, що відображає тенденції розвитку даної речі в часі від минулого до теперішнього часу; реалізована можливість.
Можливості бувають реальними (для їх здійснення є конкретно-історичні умови) та формальними (абстрактні) (для їх реалізації в дійсність немає конкретно-історичних умов). Зміна умов може перетворити формальну можливість на реальну.
Методологічне значення цих категорій: виражати часові тенденції розвитку речей з минулого через теперішній час в майбутнє в процесі їх взаємодії з іншими речами, спрямованість процесу пізнання об'єктів від зовнішнього до внутрішнього, від випадкового до закономірного.