Нормування праці

Міра і норма праці. Наукове обґрунтування норм праці

Оскільки види праці різноманітні, необхідно було знайти єдиний вимірник. Таким вимірником є робочий час.

Під мірою праці варто розуміти такі суспільно необхідні витрати робочого часу, що складаються в умовах ринку. Міра праці відбиває величину ринкових витрат і виражає витрати абстрактної праці.

Норми праці є конкретним вираженням міри праці на кожнім підприємстві.

Норми праці, установлені з обліком технічних, технологічних і організаційних можливостей виробництва, називаються технічно обґрунтованими. Однак тільки технічного обґрунтування норм недостатньо.

При встановленні норм праці необхідно також психофізіологічне обґрунтування. Воно припускає вибір варіанта роботи з урахуванням зменшення впливу на організм людини несприятливих факторів і введення раціональних режимів праці і відпочинку, соціальне обґрунтування норм передбачає забезпечення змістовності праці, підвищення інтересу до роботи. Також необхідним є економічне обґрунтування, норм що дає можливість вибрати ефективний варіант роботи з урахуванням продуктивності устаткування, норм витрати сировини і матеріалів, завантаження працівника протягом зміни і т.д. Воно повинно показати, які необхідні витрати повинні бути в умовах, прийнятих при технічному, психофізіологічному і соціальному обґрунтуванні норми.

Об'єкти нормування праці

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумов­лює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці, витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризу­ються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що харак­теризуються переважно витратами робочої сили.

Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єк­том її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормаль­ної життєдіяльності, а з іншого для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій

Своєрідною формою нормування робочого часу є вста­новлення необхідної чисельності персоналу.

Види норм праці

Норма праці визначає величину і структуру витрат робочого часу, необхідних для виконання даної роботи, і є еталоном, з яким порівнюються фактичні витрати часу з метою встановлення їхньої раціональності. При нормуванні праці робітників та службовців застосовуються наступні види норм праці: норми часу, норми виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання. Оскільки загальним вимірником праці служить робочий час, усі норми купа є похідними від норми часу.

Норми праці, їхня структура і класифікація

Норма часу — це кількість робочого часу, необхідне для виконання одиниці визначеної роботи (операції) одним чи робітником групою робітників відповідної чисельності і кваліфікації в найбільш раціональних для даного підприємства організаційних, технічних і господарських умовах, з обліком передового виробничого досвіду. Норма часу обчислюється в людино-годинах.

Щоб установити норму часу, необхідно з'ясувати склад витрат робочого часу і конкретні їхні величини для виконання даної роботи.

Склад норми часу можна представити у виді наступної формули;

Н=Тпз+Топ + Торм+Тотл+Тпт,

Н — норма часу;

Тпз — підготовчо-заключний час;

Топ — оперативний час;

Торм — час на обслуговування робочого місця;

Тотл — час на відпочинок і особисті потреби;

Тпт — перерви, обумовлені технологією й організацією виробництва.

Т оп=Тос+Твс

Тос — основний час;

Твс — допоміжний час;

У залежності від характеру окремих елементів витрат часу змінюється методика нормування кожного з них.

Підготовчо-заключний час, наприклад, установлюється на партію однакових виробів у цілому на все завдання. Величина його не залежить від розміру партії деталей, а залежить від типу й особливостей організації виробництва і праці, а також від характеру роботи. В умовах одиничного і дрібносерійного виробництва підготовчо-заключну роботу виконує сам робітник. У масовому виробництві багато хто з цих робіт виконують спеціальні робітники (налагодження устаткування й ін.).

О сновний і допоміжний час для всіх процесів, крім ручних, установлюється роздільно. Основний час залежить від обсягу виконуваної роботи і від режимів застосовуваного устаткування. Воно може бути скорочене за рахунок сполучення прийомів роботи використання багатомісних пристосувань, групової обробки деталей і т.п.

Склад робіт з обслуговування робочого місця і необхідні витрати часу на їхнє виконання залежать від типу й організації виробництва, характеру виконуваної роботи, виду устаткування і т.д. Частина цих робіт може виконуватися протягом машинно-автоматичного часу (змащення і чищення устаткування, змітання стружки), а інша — передана робітником по обслуговуванню виробництва.

Час на обслуговування робочого місця визначається по нормативах і даним фотографії робочого часу.

Величина часу на відпочинок залежить від багатьох факторів, що визначають стомлюваність робітника: фізичних зусиль, темпу роботи, вібрації робочого місця, робочої пози й ін. Час на відпочинок визначається у відсотках від оперативного часу.

Час ні особисті потреби встановлюється в хвилинах на зміну чи в розмірі 2% від величини оперативного часу і входить до складу норми часу.

Усі витрати робочого часу (крім підготовчо-заключного) установлюються чи на операцію чи на одиницю (штуку) виробу і у сумі складають норму штучного часу (Т). У нього входять наступні елементи:

Тшт = Топ + Торм + Тотл + Тпт

Отже, норма часу складається з двох основних частин: норми підготовчо-заключного часу і норми штучного часу.

Норми часу встановлюються не для всіх робітників. Частіше застосовуються норми виробітку.

Норма виробітку це кількість натуральних (штук, метрів, тонн) чи умовних одиниць продукції (плавок і т.д.), що повинне бути виготовлене в одиницю часу (зміну, місяць) у визначених організаційно-технічних умовах одним чи групою робітників відповідної кваліфікації.

Для розрахунку норм виробітку застосовується кілька формул. Найбільш загальна формула має наступний вид:

Нвир=Тсм/Нвр

де Нвир — норма виробітку;

Тсм — змінний фонд робочого часу;

Нвр — установлена норма часу на одиницю виробу.

Між нормою часу і нормою виробітку існує зворотна залежність, тобто зі зменшенням норми часу норма виробітку збільшується. Однак змінюються ці величини не однаковою мірою: норма виробітку збільшується в більшому ступені, чим зменшується норма часу.

Між змінами норми часу і норми виробітку існують наступні співвідношення:

Відсоток підвищення = 100 х відсоток зниження норми часу норми виробітку

норми виробітку 100-процент зниження норми часу

На окремі види робіт норми часу і норми виробітку встановлювати досить важко. У цих умовах норми праці виступають у виді норм обслуговування і норм чисельності, що у міру механізації й автоматизації виробництва знаходять усе більше застосування в промисловості.

Норма обслуговування — це встановлена кількість одиниць устаткування (число робочих місць, квадратних метрів площі і т.д.), що повинна обслуговуватися одним чи робітником групою робітників відповідної кваліфікації при визначених організаційно-технічних умовах протягом зміни. Вона є похідної від норми часу. Щоб розрахувати норму обслуговування, треба визначити норму часу обслуговування.

Норма часу обслуговування — це кількість часу, необхідне у визначених організаційно-технічних умовах на обслуговування протягом зміни одиниці устаткування, квадратного метра виробничої площі і т.д.

Визначивши норму часу на обслуговування по чи нормативах за допомогою хронометражу, можна розрахувати норму обслуговування по наступній формулі:

Но=Тсм/Нвр.о = Тсм/Нвр х n х К

де Но — норма обслуговування;

Нвр.о — норма часу на обслуговування одиниці устаткування, одиниці виробничих площ і т.д.;

Нвр — норма часу на одиниця об'єму роботи, на виконувану функцію;

п — кількість одиниць роботи, виконуваних протягом визначеного періоду (зміни, місяця),

К — коефіцієнт, що враховує виконання додаткових функцій, не врахованих нормою часу (функції обліку, інструктажу, спостереження за процесом), а також на відпочинок і особисті потреби.

Різновидом норми обслуговування є норма керованості, що визначає чисельність чи працівників число структурних підрозділів, що приходяться на один керівника. Ці норми використовуються у випадках, коли норми часу встановлювати недоцільно.

Норматив чисельності — це заздалегідь установлена розрахункова величина, що визначає чисельність працівників для виконання одиниці конкретної чи роботи для обслуговування визначених об'єктів. Норматив чисельності варто відрізняти від норми чисельності працюючих.

Під нормою чисельності працюючих, розуміють чисельність працівників визначеного професійно-кваліфікаційного складу, що вимагається для виконання виробничого завдання. Необхідна чисельність робітників, зайнятих обслуговуванням виробництва, визначається по формулах:

Нч=О х Нвр.о/Тсм

О — загальна кількість одиниць устаткування, що обслуговуються, квадратних метрів виробничої площі і т.д.;

Но — норма обслуговування.

З метою підвищення ефективності праці почасово оплачуваних працівників їм установлюються нормовані завдання на основі зазначених вище норм 1руда.

Нормоване завдання - це встановлений обсяг роботи, що чи працівник група працівників повинні виконувати за визначений період з Дотриманням визначених вимог до якості продукції.

Нормативні матеріали — це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкрет­них трудових процесів аналітично - розрахунковим методом.

Для розуміння змісту нормативних матеріалів найсуттєві­ше значення має їх класифікація за видами: нормативи режи­мів роботи устаткування; нормативи часу нормативи обслу­говування; нормативи чисельності та нормативи підлеглості.