Лекція 6 Основи адміністративного права Питання теми

1. Поняття, предмет і метод адміністративного права України.

2. Державна служба і державні службовці.

3. Адміністративна відповідальність.

Основні терміни теми: адміністративне право, управління, державне управління, державна служба, посада, посадова особа, корупція, адміністративний примус, адміністративне правопорушення, адміністративне затримання, адміністративне стягнення, адміністративний штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, адміністративний арешт.

Інформаційний блок

1 Поняття, предмет і метод адміністративного права України

У житті людини управління займає важливе місце. Без управлінського впливу неможливе

існування, функціонування і розвиток держави, суспільства в цілому.

Управління - це такий вид діяльності, що полягає у здійсненні управлінського або

організуючого впливу на будь - які сфери і галузі суспільного життя.

У перекладі з латинської мови термін адміністрація (асітіпізігаїіо) означає управління, керівництво.

Цей термін має декілька значень: управлінська діяльність державних органів, організаційна діяльність

в сфері управління; органи виконавчої влади держави, урядовий апарат; посадові особи, керуючий

персонал підприємства, організації, установи тощо. Адмініструвати - означає керувати, управляти.

Отже, управління тісно пов'язане з адміністративним правом. Поняття "управління" набагато

ширше від поняття "адміністративне право".

Управлінський процес як багатоманітне явище здійснюється у природі, техніці та суспільстві.

Види управління

Б іологічне

Соціальне

Технічне

п риватне

релігійне

суспільне

державне

сімейне

міжнародне

Біологічне управління - це управління в рослинному і тваринному світі живими організмами. Технократичне - управління різноманітними машинами, механізмами, технічними засобами з допомогою математичних формул і символів.

Соціальне управління - це управління в суспільстві, в якому і суб'єктом, і об'єктом управління є людина. Людина природою наділена свідомістю та волею, і тому всі інтереси й потреби, які вона здійснює в суспільстві, мають свідомо-вольовий характер і визначаються як усвідомлені потреби. Виділяють різні критерії для класифікації соціального управління. Залежно від суб'єкта управлінського процесу соціальне управління можна поділити на державне управління, місцеве й громадське самоврядування.

			Соціальне управління
Державне управління				Місцеве самоврядування				Громадське самоврядування

Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова державне управління - це керівництво країною усіма видами органів державної влади: законодавчими, судовими, контрольно-наглядовими, виконавчо-розпорядчими з організації суспільного життя.

Державна влада

Законодавча

Виконавча

Кожна з названих гілок державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має свої специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об'єкт управління.

Виділяють такі види державного управління: законодавче; внконавчо-розпорядче (власне управлінське); судове (правосудне); контрольно-наглядове.

У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки органів виконачої влади держави.

Виконавча влада - сукупність державних органів влади, що виконують виконавчо - розпорядчі функції управління держави (Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети (служби), інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації). Державне управління також здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Тому поняття "державне управління" за змістом є ширшим, ніж поняття "виконавча влада". Державному управлінню властиві такі риси: діяльність з реалізації завдань і функцій держави; воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами; останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження; форми та методи роботи управлінських органів регла­ментуються правом.

Відносини у виконавчій діяльності держави регулюються адміністративним правом. Як галузь права адміністративне право являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно - управлінської діяльності органів виконавчої влади. Іноді його називають управлінським правом. Воно закріплює права та обов'язки громадян і юридичних осіб, які не мають владних повноважень, у відносинах з представниками виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацією підприємств, організацій та установ, визначає систему, структуру, повноваження, принципи, методи і форми діяльності виконавчих органів, їх посадових осіб.

Адміністративне право є однією із найважливіших галузей національного права України, а адміністративне законодавство служить правовою основою побудови і функціонування самої численної гілки влади - виконавчої влади.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі: вони виникають в результаті державної владно-управлінської діяльності; суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган; їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

	Відносини, які регулює адміністративне право
Між державними органами, що підпорядковуються одне одному			Між державними органами, що не мають прямого підпорядкування				Між держ. і недерж. органами, громадськи­ми організаціями, громадянами

Методом адміністративного права — є метод юридичної нерівності сторін (імперативний метод). Виділяють авторитарний та субординаційний способи адміністративно-правового методу. Авторитарний спосіб характеризується "нерівністю" сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб'єкта управління та підвладністю об'єкта правління. Наприклад, відносини інспектора ДАІ і водія, який порушив правила дорожнього руху. Субординаційний спосіб передбачає одержання обов'язкової згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління. Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Основними з них є Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс України, Митний кодекс, Закони України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про Збройні Сили України", "Про Службу безпеки України", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про Антимонопольний комітет України", "Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну податкову службу", "Про державну службу, "Про зайнятість населення", "Про державний кордон України", "Про надзвичайний стан", "Про охорону праці", "Про пожежну безпеку", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про звернення громадян" та ін. Названі джерела адміністративного права — це джерела вищої юридичної сили. Певна частина адміністративно-правових норм може бути закріплена у Постановах Верховної Ради України, підзаконних нормативних актах Президента України та Кабінету Міністрів України, спільних постановах Кабінету Міністрів України і профспілок України з питань охорони праці та соціального захисту працівників незалежно від форми власності. Окрему групу нормативних актів, що визнаються джерелами адміністративного права, становлять акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Це можуть бути накази міністерств, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади із спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.

До джерел адміністративного права відносять також нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

Кодифікованим джерелом адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороняють суспільні відносини у сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності. Кодекс складається з двох частин - загальної і особливої та охоплює 5 розділів, 33 глав, 330 статей.

Розділ І Загальні положення.

Розділ II Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність. Розділ III Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Розділ

4. Провадження в справах про адміністративні правопорушення. Розділ V Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

5. загальних положеннях закріплюються завдання та система законодавства про адміністративні правопорушення, компетенція і повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні правопорушення, їх запобігання, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпе­чення режиму законності при провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях.