4.1. Методичні підходи до оцінювання рівня економічної безпеки підприємства

 

У науковій літературі вже давно вдавалися до спроб кількісного оцінювання рівня економічної безпеки підприємства. Це призвело до появи таких підходів: індикаторного, ресурсно-функціонального, економіко-математичного, прибутково-інвестиційного, забезпечення економічної дієвості підприємства, визначення ринкової вартості підприємства, поетапної перевірки стану економічної безпеки підприємства. У цьому контексті варто узагальнити, що рівень економічної безпеки первинної ланки економіки є належним (високим) у тому випадку, коли показники економічної ефективності діяльності є високими, а також, коли підприємство є ліквідним та платоспроможним, гарантується збереженість його майна та інформації, здійснюється планування і прогнозування діяльності.

Індикаторний підхід полягає у встановленні рівня економічної безпеки в результаті порівняння фактичних показників діяльності підприємства з індикаторами, що виступають пороговими значеннями цих показників і відповідають певному рівню безпеки. Такий підхід дозволяє визначитись з категоріями: безпечно або небезпечно; кризовий, критичний, передкризовий нормальний стан економічної безпеки підприємства. Основним недоліком такого підходу є те, що при неточному визначенні значень індикаторів неправильно буде визначений рівень економічної безпеки. Очевидно, що індикаторний підхід запозичено з методики оцінки рівня економічної безпеки держави. Принаймні зазначимо, що формування системи індикаторів і розрахунок інтегрального індикатора економічної безпеки передбачені Концепцією економічної безпеки України.

Оцінювання рівня економічної безпеки підприємства на основі індикаторного підходу припускає визначення з високим рівнем точності бази порівняння – індикаторів. Саме рівень точності індикатора в цьому випадку і є проблемою, адже на сьогодні відсутня методична база визначення індикаторів, які враховують особливості діяльності підприємства, обумовлені зокрема його галузевою приналежністю, формою власності, структурою капіталу, існуючим організаційно-технічним рівнем. А якщо ще додати необхідність постійного уточнення величини індикатора внаслідок постійної динаміки зовнішнього середовища і внутрішніх змін у діяльності суб’єкта господарювання, то проблема ускладнюється. У цьому випадку виникає необхідність постійного коригування системи показників, що є індикаторами економічної безпеки підприємства, а це спричиняє збільшення трудомісткості управлінських робіт і вимагає залучення високо­кваліфікованих фахівців.

Ресурсно-функціональний підхід передбачає визначення рівня економічної безпеки за допомогою оцінювання ефективності використання ресурсів підприємства. При застосуванні цього підходу оцінювання рівня економічної безпеки підприємства ототожнюється із аналізом стану його фінансово-господарської діяльності. Частіше за все розраховуються значення за функціональними складовими. Зважаючи на це рівень економічної безпеки за таким підходом можна визначити лише порівнюючи з такими ж рівнями за декілька періодів, тобто в динаміці. Відтак, в основі ресурсно-функціонального підходу закладено використання інтегрального показника (К_себ) економічної безпеки підприємства (формула (4.1)):

,                                             (4.1)

де k_і – величина окремого критерію за і-тою складовою;

d_i  – частка значущості критерію;

n – кількість складових.

Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов http://dipplus.com.ua/

При цьому підприємство вибирає ідеальний коефіцієнт економічної безпеки, а потім розраховує фактичний коефіцієнт, порівнює його з ідеальним і, таким чином, визначає конкретний рівень економічної безпеки. Оцінювання рівня економічної безпеки підприємства здійснюється шляхом порівняння розрахункових значень К_себ із реальними величинами цього показника по підприємству, що аналізується, а також (коли це можливо) для аналогічних суб’єктів господарювання відповідних видів економічної діяльності.

Значення окремих функціональних критеріїв визначаються на основі таких показників: витрати на здійснення заходу (В, грн.); розмір відверненої шкоди (Ш_від, грн.); розмір заподіяної шкоди (Ш_зап, грн.); ефективність вжитого заходу, що розраховується за формулою (4.2):

                                              (4.2)

Можна використати й інший показник – коефіцієнт витрат забезпечення економічної безпеки, що визначається як відношення витрат на організацію і функціонування служби безпеки до суми отриманого підприємством прибутку за досліджуваний період. Шляхом порівняння цих показників реально дослідити рівень ефективної діяльності служби безпеки підприємства.

Ресурсно-функціональний підхід до оцінки рівня економічної безпеки підприємства є досить широким. Проте спроба охопити всі функціональні складові діяльності підприємства може призвести лише до «певного розмивання» суті (основ) поняття економічної безпеки. До того ж, визначення її рівня з використанням сукупного критерію, що розраховується на основі висновків кваліфікованих експертів, не гарантує його об’єктивності, оскільки нереально повністю позбутися суб’єктивної думки експертів. Положення і методи цього підходу багато в чому збігаються зі звичайним аналізом ефективності використання наявних у підприємства ресурсів, що не зовсім відповідає вимогам до якісної оцінки безпосередньо його економічної безпеки та її рівня, а це примушує задуматися над важливістю та доцільністю застосування цього підходу.

При економіко-математичному підході для оцінки рівня економічної безпеки підприємства (Р_еб) використовують таку функціональну залежність (формула (4.3)):

,                         (4.3)

де х₁, х₂,…, х_n – показники діяльності підприємства;

f(x₁), f(x₂),…, f(x_n) – локальні функції залежності рівня економічної безпеки підприємства від відповідних показників діяльності;

а₁, а₂,…, а_і – коефіцієнти, що відображають значущість кожного показника для забезпечення економічної безпеки підприємства.

Згідно з цього підходу обирається сукупність показників за такими напрямами (1) стимулятори, (2) дестимулятори, (3) показники в межах інтервалу. Поряд із безсумнівними перевагами, пов’язаними з простотою інтерпретації отриманих результатів, ця методика має й недоліки. Так, наприклад, відсутні будь-які рекомендації щодо формування системи оцінних показників; не визначені види локальних функцій; для оцінювання за­гального рівня економічної безпеки використовується лінійна модель, що не завжди адекватно описує динаміку аналізованих процесів.

Прибутково-інвестиційний підхід визначає рівень економічної безпеки як міру узгодження інтересів підприємства з інтересами суб’єктів зовнішнього середовища. Критерієм безпеки виступає інвестиційна привабливість підприємства (формули (4.4), (4.5)).

,                                                   (4.4)

де І_п – інвестиції підприємства;

І_еб – інвестиції підприємства, необхідні для забезпечення його економічної безпеки,

,                      (4.5)

де  – реінвестована привабливість підприємства;

 – реінвестована привабливість підприємства минулих років;

 – реінвестована привабливість підприємства майбутніх років;

– кредитна ставка;

– амортизація.

Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов http://dipplus.com.ua/

Для підприємств, що працюють в умовах конкуренції, пропонується виділити такі рівні економічної безпеки: підтримуючий; мінімальний; дуже низький; низький; середній; високий; дуже високий. Чим ближче величина співвідношення до 1, тим вищим є рівень економічної безпеки підприємства. При цьому оцінювання рівня економічної безпеки підприємства припускає не тільки розрахунок кількісного показника, але і його якісну інтерпретацію (табл. 4.1).

Таблиця 4.1