4. Трансформації, що відбулися за період незалежності

Після здобуття незалежності Україна обрала шлях демократизації, ринкових відносин та інтеграції у світову спільноту. Це обумовило перехід від директивного способу управління державою до політичного.

У сучасній Україні вже не існує органів, які б мали владу директивно концентрувати ресурси для виконання великих проектів. З’явилася можливість працевлаштування за кордоном, формуються ринки праці та складається відкрита конкуренція між дослідницькими інституціями та окремими виконавцями. Відпала потреба в утриманні державою великої кількості працівників і установ, які у формі наукової та освітньої діяльності поширювали ідеологічні засади тоталітарного режиму.

Як наслідок цих змін у державному управлінні, в самому суспільстві з’явилися нові вимоги до науково-технічної діяльності.

Це призвело до нинішнього стану справ, коли основних рушійних сил радянського способу організації науково-технічної діяльності вже немає, а форми та інституції, які б забезпечували саме такий спосіб організації науки, залишились практично без змін.

5. Проблеми в організації науково-технічної діяльності, які треба розв’язати

Ці проблеми є спадком радянської системи управління. Їх зумовлено також неспроможністю системи управління наукою відреагувати на зміни у суспільному оточенні, які відбулися за останні десять років.

• Немає механізмів оцінювання ефективності науково-технічної діяльності з огляду на процеси суспільної трансформації. Такі механізми мають стати складовою частиною державної політики і стратегічного планування.

• Науку, як і раніше, сприймають як окрему галузь планового господарства. Її діяльність – ні на рівні державної політики, ані на рівні відомчих програм – не узгоджують із розвитком інших сфер та розвитком всього суспільства. Це унеможливлює інноваційний розвиток, який міг би відбуватися через залучення інших, недержавних джерел фінансування науково-технічної діяльності у рамках інвестиційних програм та проектів.

• Існує досить відчутний соціальний опір проектам змін. Хоча організація досліджень та форми оплати праці не задовольняють працівників цієї галузі, суспільна думка на боці тих, хто вимагає від держави збільшити заробітну платню і продовжувати бюджетне утримання наукових інституцій.

• Консерватизм адміністративного апарату не дозволяє застосовувати інші підходи до організації наукової діяльності. Сьогоднішні стандарти та стереотипи мислення не дозволяють використовувати цілі напрямки досліджень, які вже давно визнані Заходом, лише тому, що вони не схожі на традиційне уявлення про наукове дослідження. І як наслідок для цих напрямків немає місця у тематичних планах і програмах наукових досліджень. Прикладом цього можуть бути дослідження і розробки з питань аналітичного забезпечення процесу ухвалення урядових рішень та розробки, спрямовані на аналіз ефективності інших програм і проектів.

• І досі не вирішено питання про те, що робити з інституціями та кадрами, які було створено для науково-ідеологічного супроводження директивних рішень у радянські часи. Через таку невизначеність ситуація ще більше погіршується, бо немає дієвих спроб внести потрібні зміни. Уряд і система управління науковою сферою змушені брати на себе зобов’язання перед цими інституціями і людьми, замість того, щоб працювати над розробкою стратегії розвитку наукової та науково-технічної діяльності.