юля

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………3

1. Науковий етикет…………………………………………….4

2. Наукова дискусія та її правила…………………………….

3. Мовні засоби дискусії………………………………………

Висновки……………………………………………………………

ВСТУП

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування, Фахове мовлення науки тяжіло до уніфікації і стандартизації, тобто на засобах вираження мовного етикету суттєво позначилися відомі соціальні, тобто позамовні, чинники. Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – у науково-навчальномупідстилі. Наукова етика — це не тільки адміністративні правила, але так само й сукупність моральних принципів, яких дотримуються вчені в науковій діяльності і які забезпечують функціонування науки.

1. Науковий етикет

Науковий етикет тісно пов’язаний з мовним етикетом. Нагадаємо, що мовний етикет – це стійкі формули, що забезпечують прийняте в певному середовищі серед певних людей включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності.

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Мовний етикет має відігравати посутню роль у комунікації науковців. Їхня поведінка й мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись з колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертання тощо), а під час спілкування зі студентами – інші.

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використовувати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати ці мовні формули. Ці зміни залежать від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування.

Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань тощо), а під час спілкування зі студентами – інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю). У наукових текстах (і в усному мовленні) потрібно вживати авторське «ми»: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації. Зауваження висловлюють за допомогою таких мовних формул, які ніби «стирають» певну категоричність (це вияв наукового такту): однак, на нашу думку, аналіз... виграв би, якби науковець послідовніше розрізняв..., очевидно, помилково.., хотілося б... Традиційними для наукового етикету є формули:   етикетні вислови, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, державних екзаменаційних комісій): Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії! Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії! Шановні колеги!  вислови подяки членам спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії, опонентам / рецензентам: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії – членові-кореспонденту Академії наук України, доктору філологічних наук…. Сердечно дякую офіційним опонентам / рецензентам: докторові філологічних наук, професору .... кандидатові філологічних наук, доценту … Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії за участь в обговоренні роботи.  вітання: а) з колегами: Доброго дня! Здрастуйте!; б) учасників конференції керівник може привітати так: Радий Вас вітати в нашому місті!; в) свого колегу можна привітати словами: Моє шанування! (звучатиме більш урочисто); г) зі студентами: Доброго дня! Здрастуйте!;  прощання: До побачення! До зустрічі! До наступної лекції!;  подяка: а) після закінчення наукової доповіді чи лекції: Дякую за увагу! Дякую за запитання!; б) при захисті наукової роботи, виступі на конференції: Дякую за слушні зауваження!; в) людям, які допомагали, консультували під час створення праці: У роботі над книгою неоціниму допомогу авторові подали члени наукового семінару ….  під час полеміки, заперечення чи висловлювання побажання щодо точок зору інших: а) нейтральна позиція автора (проста констатація поглядів інших учених): зазначив, запропонував, наголошував, займався; б) схвалення позиції інших авторів: слушний / слушно, справедливий / справедливо, без сумніву, безперечно; в) несприйняття автором позиції інших авторів: не можемо погодитися, наші погляди на цю проблему дещо інші, навряд чи можна так категорично стверджувати. Мовний етикет наукових конференцій, симпозіумів, круглих столів, дискусій, лекцій тощо регулює мовну поведінку чітко окресленого кола учасників таких наукових заходів. Сучасні формули звертань, запитань, відповідей, подяк, якими послуговуються вчені, відзначаються уніфікованістю і стереотипністю вживання. Починаючи виступ, звертаються до присутніх: Шановний голово (ректоре, директоре), шановні члени координаційної ради ... Шановні учасники науково-практичної конференції... Шановні пані і панове ... Шановне товариство ... Після цього називають тему чи мету свого виступу (доповіді) й переходять до викладу його змісту. Посилаючись на інші виступи, вживають фрази: як (слушно, справедливо) зазначив, запропонував, сказав, стверджує (називається прізвище промовця) ... Перш ніж відповідати на запитання чи зауваження, потрібно сказати: Дякую за запитання! Дякую за зауваження! Під час обговорення чи дискусії доречними будуть вислови: Слушною є думка... Без сумніву, Ви маєте рацію, але ... Ваші міркування є слушними, проте... Навряд чи можна погодитись із твердженням, що ... Я не зовсім можу погодитись із тим ... на наш погляд... На мою думку ... Ми переконані, що ... Я вважаю, що ... Я виходжу з того, що ... Закінчуючи виступ, кажуть: Дякую за увагу! Дякую за прихильне ставлення до мене! Дякую за слушні зауваження і запитання! Автор складає щиру подяку (називаються прізвища осіб) за цінні зауваження й поради! Мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром; він узгоджується структурою наукового тексту; вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування. Запам’ятайте формули мовного етикету: Вагомі наукові здобутки... Заслугою автора ... Слушною є думка... Слушно вважати, що... Справедливе твердження ... Справедливо стверджувати... Без сумніву, Ви маєте рацію ... Безперечно, ваші міркування... Дякую за увагу! Дякую за прихильне ставлення до мене! Дякую за запитання! Дякую за слушні доповнення і запитання! Складаємо щиру подяку ... за цінні зауваження й поради ... Ми ладні погодитись у цьому радше з ... Краще було б ... На наш погляд, на нашу думку ... Ми дотримуємось іншої класифікації.

2. Наукова дискусія та її правила

Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п. У зв’язку з цим виникає питання правильного ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.

Основні правила дискусії.

1.Всі відкрито висловлюють свої думки. 2. Всі точки зору повинні поважатися. 3. Слухайте інших не перебиваючи. 4. Не говоріть занадто довго та занадто часто. 5. Водночас говорить лише одна особа. 6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків. 7. Не критикуйте себе та інших. 8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Примітки:

1. Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, “ратифікували” їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на “закон поведінки” під час дискусій.

2. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.

3. Перелік правли не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.

Форми організації дискусії

"Дерево рішень" (метод усіх можливих варіантів)

Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення. 2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання). 3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.). 4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.  5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

Суть методу і його мета:

Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб “глядачі” були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

Дискусія “Мозковий штурм”

Суть методу і його мета:

“Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасники дискусіїв, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

“Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила:

мета “штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

розвивайте ідеї інших учасників;

не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.

Дебати

Суть методу і його мета:

Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Методика проведення.

Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .

2. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусіїв на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками поряд проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.

3. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати “конструктивні аргументи” (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.

Учасникам треба пояснити користь від участів дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.

4. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови – група “за резолюцію”, ліворуч – “проти”)

а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент; I етап

б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу); в) Голова надає слово першому виступаючому від групи “проти резолюції”; г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів; II етап

д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає “проти резолюції”. Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.

5. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.

6. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо

7. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

Культура мовлення під час ведення дискусій

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Мовні засоби дискусії

Мовні засоби суперечки, дискусії, полеміки. Ці усні жанри наукової комунікації вимагають досконалого володіння словом, правильного і доречного використання його виражальних засобів.

Зазвичай, вступ у суперечку виражається такими висловами: Дозвольте заперечити; положення ... видається сумнівним; це положення потребує більш ґрунтовної аргументації.

Мовною формою вираження доведення (доказу) – форми мислення, що обґрунтовує правильність суджень, є складні мовні конструкції, що становлять логічний ланцюг умовиводів (доказом може бути; приклад може бути витлумачений інакше, якщо). Структура доведення включає такі складові, як теза – судження, істинність якого має бути доведена, аргументи (базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза, положення, з яких виводиться істинність або хибність тези). Важливою вимогою до аргументації є, безумовно, сумлінність, чесність і об'єктивність подання аргументів.

Спростування аргументів може містити такі конструкції: Факти не підтверджуються; ці аргументи недостатньо переконливі.

У курсі риторики, запропонованого Ф.Прокоповичем у Києво–Могилянській академії, до проведення дискусії подавалися, зокрема, і такі поради:

"1. Дуже важливо глибоко вивчити питання, з якого буде дискусія, а також точку зору супротивника.

2. Кожна сторона якнайбільше має піклуватися про ясність мови, уникати всього, що робить мову темною і двозначною.

3. Не треба зловживати прикрасами та показним блиском – це завжди викликає підозру в хитрощах, відшукати істину можуть лише простота й щирість.

4. Подумай також про те, що буде відповідати на твої запитання опонент, передбач його несподівані відповіді.

5. Але насамперед необхідне суворе і старанне дослідження власних тез – на істинність, на помилки.

6. Дотримуйся миру й спокою, стримуй безладний крик… Чи від крику аргументи стають переконливішими, а відповіді мудрішими?

7. Скромність і дружня прихильність між тими, хто сперечається, повинні зберігатися як непорушний закон… Міра у всьому – найкраща річ!".

Сучасне розуміння дискусії наступне – це публічне обговорення певної проблеми або групи питань на зборах, конференції, у пресі з метою досягнення істини. Характерною ознакою дискусії є відсутність тези і наявність єдиної теми. Як правило, завдання дискусії полягає в досягненні певної згоди учасників щодо дискутованої теми.

На основі наукових джерел (Л.Мацько, Л.Кравець, Г.Онуфрієнко) подамо етапи підготовки наукової дискусії:

1. Визначимо орієнтовні "межі теми" дискусії, переконаємося, що всі слова і поняття теми та проблеми дискусії ми чітко й повно розуміємо. У разі потреби скористаємося авторитетними науковими і словниково–довідковими виданнями.

2. З'ясуємо основні структурні компоненти дискусії та їх роль в обговоренні означеної теми:

2.1. Початок (встановлення контакту із співрозмовниками; визначення мети, проблем і актуальності дискусії; активізація уваги);

2.2. Інформування (виклад інформації в обраний спосіб: повідомлення, пояснення, опис, характеристика);

2.3. Власне дискусія: аргументація (коректне наведення доказів на захист сформульованих тез);

2.4. Контраргументація (коректне наведення доказів для нейтралізації антитез, заперечень, непогоджень із співрозмовником);

2.5. Прийняття рішення;

2.6. Підбиття підсумків.

3. Визначимо джерела інформації з дискутованої теми й ознайомимося з ними.

4. Порівняємо різні підходи, вибудуємо власний погляд на дискутовану проблему або приєднаємося до певної тези чи позиції автора.

5. Побудуємо свої дії як учасника дискусії:

5.1. Спрогнозуємо вірогідні заперечення і зауваження співрозмовника, визначимо можливі контраргументи й оптимальну форму реакції на них з метою переконання.

5.2. Оберемо коректні прийоми утримання уваги співрозмовників.

6. Визначимо можливі варіанти завершення дискусії, оберемо найдоцільніший.

7. Проаналізуємо свою мисленнєво–мовленнєву діяльність під час дискусії.

ВИСНОВКИ

Отже, усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів - вербальних (словесних) і невербальних (несловесних). Вербальне ділове спілкування може здійснюватися за дуже неоднакових обставин: одні вимоги ставить перед нами розмова з однією людиною, інші - спілкування з кількома людьми, ще інші - з цілим залом слухачів. Неоднаково ми будуємо розмову, якщо діловий партнер сидить перед нами і якщо він звертається до нас по телефону.

У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Курбатов В.І. Мистецтво керувати спілкуванням. - Ростов-на-Дону, 1997.