шпори

Великий естетичний вплив мають твори декоративного мистецтва. Краса вишиваних узорів, візерунки різьби, барвистість народного розпису, філігранна техніка писанкових орнаментів – невичерпні джерела насолоди.

Важливий засіб у формуванні творчої активності дітей – це використання творів образотворчого мистецтва в оформленні побуту, в процесі навчання та самостійної діяльності. З цією метою підбираються твори усіх жанрів побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін.).

Щодо визначення рівня розвитку творчості дітей старшого дошкільного віку ми виходили з того, що дітям із високим рівнем розвитку характерне – дитина самостійно справляється із запропонованими завданнями, виконує їх помірковано і вміє пояснити хід власного мислення, працює з задоволенням; із середнім – дитина основну частину завдання виконує самостійно, але дещо невпевнено і постійно потребує підтримки й поради дорослого, на завдання реагує по-різному: як із зацікавленістю, так і байдуже; з низьким – у дитини виникають труднощі щодо виконання завдань, працює без зацікавленості.

Успішне протікання зображувальної діяльності та формування інтересу до неї передбачає створення матеріальних умов, а саме:

• забезпечити заняття різноманітними художніми матеріалами для зображувальної діяльності;

• підібрати наочний матеріал (твори образотворчого мистецтва, ілюстрації з книг та ін.);

• обладнати куточок (центр) для самостійної зображувальної діяльності.

Це підготує ґрунт для формування інтересу і сприятиме створенню в дітей позитивного ставлення до діяльності. У навчанні слід виділити ті сторони, які б змогли привернути увагу дітей, активізувати мислення. Важливе значення має створення позитивного емоційного тла, пов’язаного з діяльністю. Значною мірою цьому сприяє різноманітність форм попередньої роботи:

• спостереження і вивчення предметів і явищ навколишньої дійсності;

• читання художньої літератури;

• розглядання творів образотворчого мистецтва;

• цілеспрямований перегляд лялькових спектаклів, прослуховування музичних творів;

• проведення аналізу дитячих робіт, виконаних на попередніх заняттях;

• створення перед заняттям і на занятті проблемних ситуацій;

• підготовка матеріалу до заняття, попереднє обговорення теми, розподіл обов’язків для виконання колективних робіт на ін.

Необхідною умовою при цьому є активність вихователя як на занятті, так і під час підготовки до нього, а також активність самих дітей. Вихователь має сам добре розуміти «художню мову» творів мистецтва і доступно, з урахуванням вікових та психологічних особливостей, донести її до дітей. Дорослий подає приклад використання виразного, образного мовлення, сенсорно-емоційних, моральних та художньо-естетичних оцінок і суджень.

До ефективних педагогічних умов розвитку творчих здібностей дошкільників засобами образотворчої діяльності належать:

• моделювання педагогічного процесу з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей малят;

• інтеграція різних видів діяльності дітей;

• розвиток у дітей спостережливості, збагачення словника, навчання різних технік і способів зображення;

• ознайомлення дітей з етапами творчого пошуку;

• забезпечення всіма необхідними матеріалами длясамостійної образотворчої діяльності дітей;

• використання продуктів дитячої образотворчої діяльності для подарунків малятам і рідним, дляприкрашання інтер’єру приміщення ДНЗ, для виставок, ігор тощо.

Благодатно впливає на розвиток дітей використання музичних творів у педагогічному процесі. Музика – бажана гостя на заняттях і з зображувальної діяльності. Під час занять музика створює атмосферу емоційної чутливості, гармонійності, які допомагають розвитку творчості. Музика допомагає розвинути уяву дитини, дарує їй творчі крила і з натхненням кличе маленького митця до створення краси, доповнює барвисту мову живопису мелодією любові, породжує натхнення і бажання творити.

61. Зміст та навчання самост. В образ. Діяльності. «Теоретичний аналіз самостійності дошкільників як якісної характеристики образотворчій діяльності» аналізуються філософські, психологічні, педагогічні засади даного процесу, подається аналіз різних підходів до визначення феномену «самостійність», розглядаються питання становлення й розвитку самостійності протягом дошкільного віку, розкривається специфіка впливу різних видів діяльності на розвиток дитячої самостійності, формулюється визначення самостійності в образотворчій діяльності.

Психолого-педагогічний аналіз літератури дає підстави для висновку, що вивчення категорії самостійності, пошук резервів і ефективних шляхів її розвитку є однією з центральних наукових проблем сьогодення. Це підтверджується численними дослідженнями Ш. Амонашвілі, Л. Анциферової, Т. Бабаєвої, Н.Бєлозерцева, Н. Бочкіної, Л. Висотіної, Т. Ісаєвої, О. Кононко, П. Підкасістого, Г. Поддубської, С. Рубінштейна, А. Щербакової, Г. Щукіної та ін. Нині її актуальність обумовлена гуманістичними завданнями повноцінного розкриття індивідуальності особистості, що розвивається.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє схарактеризувати підходи до трактування самостійності з таких позицій:

- вольового розвитку особистості (В. Крутецький, Н. Левітов, В. Селіванов, А. Ковальов). Самостійність визначається як суттєва вольова якість, яка асоціюється з незалежністю;

- морального розвитку як моральної якості особистості (Л. Висотіна, Л. Піменова, З. Пономарьов, К. Оспанова). Самостійність кваліфікується як генералізоване ставлення до вибору та реалізації моральних цінностей, що закріпилося у моральному досвіді;

- розумового розвитку й пізнавальної активності особистості (Д. Богоявленська, І. Лернер, О. Люблінська, О. Матюшкін, М. Поддьяков, А. Щербаков);

- інтегральності якостей особистості, що поєднує в собі інтелектуальну, емоційно-моральну та вольову сторони особистості (Т. Бабаєва, Т. Бистрова, П. Виноградов, Т. Ісаєва, О. Кононко, Л. Круглова, Г. Поддубська, М. Силаєва й ін.). Самостійність визначається як генералізована якість особистості, що виявляється в ініціативності, критичності, самооцінці й почутті особистої відповідальності за свою діяльність і поведінку.

Наявність різних поглядів свідчить про багатогранність даного феномену, дає підстави для висновку про домінування трьох основних векторів дослідження: діяльнісного, особистісного та міжособистісного. Залежно від позиції дослідників щодо трактування самостійності, визначається структура, категорії, співвідношення ії компонентів, будується методика її виховання.

У дисертації уточнено, що у дослідженнях Т. Бабаєвої, Т. Волчанської, Г. Годіної, Ф. Ізотової, М. Крулехт, Н. Кухарева, І. Лернера, М. Махмутова, Л. Порембської, О. Сафонової, Н. Шибанової самостійність кваліфікується як спосіб діяльності, структура її ідентична компонентам діяльності (мотив, мета, способи діяльности), а методика спрямована на формування вміння діяти без допомоги ззовні, на поступову передачу дорослим виконання окремих елементів діяльності самій дитині для самостійного здійснення без його втручання.

Встановлено, що у дослідженнях Т. Бистрової, М. Дідори, В. Зінченко, О. Кононко, Л. Круглової, Л. Кувіко, К. Кузовкової, М. Лятецької, С. Марутян, І. Молнар, К. Оспанової й ін., самостійність кваліфікується як інтегральна якість особистості, до структури якої входять змістово-операціональні й власне особистісні компоненти. Методика формування самостійності будується на вивченні ролі інтересів, потреб і мотивів самостійності дитини дошкільного і молодшого шкільного віку.

Аналіз досліджень Є. Михайловського, Т. Репіної, Т. Сенько став підгрунтям для погляду на самостійність у контексті позиції особистості у групі, розкриття змістово-операціонального компонента самостійності у зв'язку з характером міжособистісних відносин. Методика будується на вивченні змін, що відбуваються у стрижневій, фундаментальній освіті особистості. Аналіз досліджень дав підстави виділити низку показників прояву самостійності: незалежність дій і вчинків дитини, прагнення без сторонньої допомоги реалізувати свої плани, здатність ініціативно ставити й вирішувати різні завдання, уміння виявляти наполегливість і відповідальність у досягненні поставленої мети, спроможність контролювати і оцінювати свої дії.

Ґрунтуючись на позиціях провідних науковців (Т. Бабаєвої, Т. Волчанської, Г. Годіної, Ф. Ізотової, М. Крулехт, Н. Кухарева, І. Лернера, Л. Порембської, О. Сафонової, Н. Шибанової та інш.), ми визначаємо самостійність як спосіб діяльності, зумовлений тим, що дошкільник із раннього дитинства пов'язаний з освоєнням різних видів діяльності (предметної, ігрової, трудової, продуктивної, пізнавальної). У роботі підкреслено, що формування самостійності як характеристики способу діяльності є першим етапом у розвитку цього явища й виступає функціональною сходинкою до формування самостійності як якості особистості. Інакше кажучи, на основі самостійності як ідеального образу незалежних дій, що складається в результаті суб'єктивно-об'єктивних відносин уже в наслідувальній діяльності дітей, відбувається формування ідеального образу себе як самостійного діяча з властивим йому типом ставлення до себе, до інших людей, до діяльності.

Узагальнено та враховано існуючі підходи до дослідження генезису самостійності дошкільників. Перші прояви самостійності педагоги й психологи пов'язують з раннім віком (Н. Аксаріна, А. Голубєва, Г. Годіна, Т. Гуськова, М. Лісіна, О. Люблінська, Д. Ельконін та ін.). На їхню думку, динаміка розвитку самостійності залежить від особливостей, потреб та інтересів дітей у різні вікові періоди життя. Це дає підставу говорити про те, що на різних вікових етапах існують такі види діяльності, в яких розвиток самостійності відбувається інтенсивніше й успішніше, оскільки ґрунтується на інтересах і потребах дітей. У ранньому віці - це предметна діяльність, спілкування з дорослим, елементарне самообслуговування; у дошкільному - гра, продуктивні види діяльності, зокрема, образотворча. Формуючись у діяльності, самостійність виступає особливим моментом ії становлення і критерієм, що засвідчує ступінь освоєння діяльності суб'єктом. Усвідомлення старшим дошкільником себе в якості суб'єкта діяльності, своїх можливостей є завершальним етапом здатності діяти самостійно.

Самостійність дітей розгортається від дій репродуктивного, відтворювального характеру, до дій з елементами творчості при постійному, неухильному підвищенні ролі свідомості, самоконтролю та самооцінки у здійсненні діяльності. При цьому показниками прояву самостійності виступають: незалежність дій і вчинків особистості, здатність без сторонньої допомоги реалізовувати свої плани; вміння ставити й разв'язувати різні завдання предметно-практичної діяльності.

Аналіз досліджень Г. Григор'євої, Т. Доронової, О. Дронової, Т. Комарової, Н. Сакуліної, О. Трусової, Н. Шибанової показав, що образотворча діяльність має свою специфіку, структуру і характеризується такими етапами: репродуктивним (оволодіння знаннями, уміннями діяти за зразком); виконавським (уміння діяти без зразка, застосовуючи засвоєні навички та вміння); продуктивним (уміння вносити власні елементи, діяти без допомоги дорослого при виборі змісту, засобів здійснення поставленої мети); творчим (уміння вносити зміни, знаходити оригінальні рішення, перетворювати дійсність). Ураховуючи специфіку образотворчої діяльності, дослідники зазначають, що самостійність дошкільників проявляється на етапі постановки мети, у плануванні дій, при відборі необхідних інструментів, у послідовному здійсненні зображень при виконанні самоконтролю й контролю готового результату.

Значні потенційні можливості для виховання самостійності у старших дошкільників містить образотворча діяльність, зокрема такий її вид, як аплікація. Займаючись нею, діти використовують як готові форми, так і створюють власні композиції, самостійно вирізують елементи візерунків, обирають сюжетні зображення. У процесі виконання аплікації діти знайомляться з різними техніками виконання, вчаться планувати роботу, накреслювати послідовність аплікаційних дій, передбачати результат діяльності, цілеспрямовано його досягати. Аплікаційна діяльність починається на третьому році життя і проходить крізь усі вікові періоди. Кожен період реалізує певний зміст діяльності, без засвоєння дитиною попереднього матеріалу вона не може перейти на новий щабель. Розглядаючи аплікацію як засіб виховання самостійності дошкільників, доречно враховувати вікові (вертикальні) та індивідуальні (горизонтальні) параметри.

61. Особливості вибору заготовок залежно від форми й довжини листя , а також прийоми вирізання їх після складання паперу навпіл представлені на рис. 3 . Тут показано , як обриси того чи іншого листа повинні точно вписуватися в складену навпіл площину паперу. Сама форма заготовки повинна допомагати дітям більш правильно передавати в вирізках особливості конфігурації листя. Подібна вирізка вже в силу дзеркальної відповідності половинок виробляє естетичне враження , викликає у дитини довіру і зацікавленість показаним прийомом.

Повторюючи одне і те ж зображення по згину , необхідно послідовно ускладнювати обриси фігур. Тому спочатку треба навчати вирізання простих листя ( тополя , бузок , яблуня) , а потім переходити до передачі розчленованих і порізаних або складових композицій (горобина , кислиця , суниця , клен ) . Закріпленню прийомів складання і виразно однорідних листя сприяють завдання , пов'язані з необхідністю зображення декількох повторюваних частин ( гілка тополі , осінній букет з листя , гірлянда ) . Особливо цікава узорная форма виконання аплікації . Відповідно до конфігурацією прикраси та особливостями поверхні, що прикрашається (квадратна , кругла , прямокутна і т. д.) потрібно виготовити різну кількість елементів і відібрати для візерунка найбільш вдалі з них , представлені в різних комбінаціях. Яскраво виглядають аплікації , виконані з осіннього листя різного забарвлення .

У орнаментальних і предметних композиціях можливо зіставлення листя за формою і забарвленням . Так , у старшій групі дітям пропонують виконати предметну композицію з листя тополі і осики , передаючи обриси форми і поєднання кольорів ( жовтого з червоним) .

Листя в аплікації найчастіше зображують у поєднанні з квітами , ягодами та іншими елементами рослин. У «Додатку » даються таблиці , які допоможуть педагогу навчити дошкільнят вирізати рослини з урахуванням ускладнення їх будови і прийомів згинання паперу. Систематизації цих прийомів служить об'єднання різних квіток в групи за ознакою спільності їх форми та кількістю пелюсток. У таблицях виділені такі показники , як назва рослин , їх сімейство , місце зростання , час цвітіння , форма і забарвлення квіток і листя .

У таблицю слід поміщати різновиди рослин , які виростають у природних умовах тієї чи іншої місцевості ( в лісах , полях , ярах , на луках , по берегах водойм , культивуються в парках , садах , приміщенні ) . Їх доступність для спостережень протягом майже цілого року забезпечує безперервність вражень , дозволяє постійно оновлювати і ускладнювати утримання дитячої образотворчої діяльності , закріплювати прийоми створення оригінальних аплікацій.

Кожен вихователь , беручи за основу принципи відбору і угрупування рослин , може скласти подібні таблиці. Для цього він повинен вивчати природу свого краю , систематизувати різновиди рослин , з якими діти можуть ознайомитися на прогулянках , екскурсіях , у приміщенні дитячого садка.

При відборі квіткових форм необхідно добре знати спеціфікустроенія і контурів рослини , щоб найбільш правильно і яскраво передавати в аплікаціях зовнішні особливості тих або інших об'єктів у кілька стилізованому вигляді. Тому з різноманітності видів треба виокремлювати такі рослини , елементи яких мають ясні , чіткі контури і симетричну будову . Прийоми симетричного вирізування широко застосовуються при створенні аплікацій , що відображають світ комах (метелики , бабки) , образи казкових персонажів , героїв мультиплікаційних фільмів. Багато з них мають симетричну будову , і тому при вирізанні із заготовки папір складають навпіл по вертикалі або горізонталі.Прі відборі фігур для аплікації вихователь повинен враховувати особливості їх конфігурації і поступово ускладнювати завдання для дітей . Так , відповідно до програмних вимог у старшій групі дитсадка навчання прийомам симетричного вирізування по згину здійснюється спочатку на простому матеріалі .