4.2. Травлення у ротовій порожнині

Ротова порожнина є початковим відділом травної системи, куди надходить їжа і де зазнає механічної та хімічної обробки. Проте у більшості тварин і людини вона перебуває тут короткий час, тому власне травлення як ферментативний процес у ротовій порожнині є неістотним. Їжа тут подрібнюється, змочується слиною, формується харчова грудка і готується до ковтання. Наявність великої кількості рецепторів забезпечує харчовий центр інформацією, яка впливає на функцію всього травного апарату. Смакові рецептори, розміщені в різних ділянках язика, дають можливість оцінити їжу, забезпечують відчуття солоного, солодкого, кислого, гіркого, тощо. Подразнення цих рецепторів активізує механічні процеси в ротовій порожнині і виділення слини.

4.5. Травлення у тонкій кишці

Кишки є найбільшою частиною травної системи. Їх складові (тонка й товста кишки) різняться як за будовою, так і функціонально. В тонкій кишці шлунковий вміст зазнає подальшого інтенсивного гідролізу, чому сприяють секрет підшлункової залози, печінки і власне кишок, а продукти розщеплення транспортуються крізь стінку кишок до внутрішнього середовища організму.

Дванадцятипала кишка

Першою ланкою кишок, до якої надходить шлунковий вміст, є дванадцятипала кишка. Її слизова оболонка утворює численні колові складки, ворсинки, прості і розгалужені трубчасті залози. Дуоденальні залози мають назву бруннерових. У собак вони займають невелику площу на початку кишки. Їх сік є густою безбарвною рідиною зі слабко лужною реакцією, основними компонентами якої є муцин і пепсиноподібний фермент. Він виробляється в неактивній формі й активується хлоридною кислотою. Секреція дуоденальних залоз посилюється під час приймання їжі, а також при місцевому хімічному чи механічному подразненні. Однак рівень травлення в цьому відділі порівняно незначний, хоча тут є й основні залози тонкої кишки кишкові.

Дванадцятипала кишка відіграє важливу регуляторну функцію. Вона впливає на секреторну й моторну функції всієї травної системи, оскільки є потужним рецептивним полем, подразнення якого викликає відповідні реакції в шлунку, підшлунковій залозі, печінці та інших органах. Зокрема, її слизова оболонка продукує секретин гормон, який збуджує підшлункову секрецію, холецистокінін, що стимулює скорочення жовчного міхура, ентерогастрон, який пригнічує секрецію хлоридної кислоти в шлунку. В порожнину дванадцятипалої кишки відкриваються протоки підшлункової залози й печінки.

Дослідження секреторної функції підшлункової залози

Функція підшлункової залози не обмежується процесами травлення. Вона виконує екзокринну й ендокринну функції і бере участь у регуляції діяльності травного каналу. Підшлункова залоза у риб і деяких ссавців (щури, миші, кролі) розсіяна у брижах у вигляді окремих часток, що сполучаються між собою протоками. Дослідження секреторної функції підшлункової залози у піддослідних тварин проводять в умовах гострого й хронічного експериментів. Операція накладання постійної фістули підшлункової протоки була здійснена І.П.Павловим у 1879 р., хоча тимчасові фістули використовували задовго до цього. Зі стінки дванадцятипалої кишки вирізають невеликий кружечок навколо отвору протоки підшлункової залози, який через розріз черевної стінки виводять на її поверхню і підшивають вузлуватими швами. Дефект кишки закривають кількома швами, й кишку підтягують до розрізу шкіри. Пізніше з’явилися різні модифікації цієї операції, спрямовані на запобігання хронічним втратам соку твариною. Досить поширеним способом одержання в експерименті чистого соку у собак є канюлювання протоки підшлункової залози. За цією методикою фістульну трубку вживляють у дванадцятипалу кишку навпроти отвору протоки підшлункової залози, а під час досліду через неї в протоку вводять канюлю.

У клінічних умовах застосовують дуоденальне зондування, але при цьому отримують сік підшлункової залози в суміші з кишковим вмістом.

Сік підшлункової залози це безбарвна рідина лужної реакції із високим вмістом гідрогенкарбонатів. За добу у собаки виділяється близько 800 мл соку, у людини 2л. Основна кількість соку підшлункової залози продукується під час споживання їжі і травлення. До складу соку входить багатий набір ферментів: протеолітичних, ліполітичних, амілолітичних, які відповідно здійснюють травлення білків, ліпідів, вуглеводів їжі.

Особливості травлення у тонкій кишці

Секреторна функція тонкої кишки забезпечується численними простими трубчастими залозами її слизової оболонки, які функціонують як за голокриновим, так і за мерокриновим типами секреції. В результаті утворюється кишковий сік. Синтез ферментів починається в кишкових залозах і завершується на поверхні ворсинок. Для дослідження секреції кишкових залоз в умовах хронічного експерименту використовують операцію ізолювання відрізка кишки за методом Тірі-Велла, згідно з яким у собаки вирізають частину порожньої кишки завдовжки 12 15 см і її кінці виводять на черевну стінку, а основну кишку зшивають кінець в кінець або бік у бік. Кишковий сік складається з рідкої і щільної частин, співвідношення між якими змінюється залежно від характеру подразника. Щільну частину можна отримати при періодичній секреції. Вона має вигляд жовтувато-сірої маси грудочок, до складу яких входять епітеліальні клітини слизової оболонки, лейкоцити, слиз, близько 22 ферментів, які здійснюють гідроліз поживних речовин. Рідка частина кишкового соку – це жовтувата рідина з рибним запахом, слабко лужною реакцією, невеликим вмістом ферментів та неорганічних компонентів, білків, продуктів обміну речовин.