21.1. Виробництво цукрових буряків та цукру

в Україні (усі категорії господарств)

Показник	1990р.	1995р.	1999р.	2000р.	2001р.	2002р.	2003р.
Зібрана площа, тис. га	1605,4	1448,5	899,8	747,0	583,1	763,3	666,0
Урожайність, ц/га	275,7	204,7	156,3	176,7	182,6	189,3	201
Валовий  збір, тис. т	44265	29650	14064	13199	15580	14453	13392
Виробництво цукру                із цукрових буряків, тис. т	5388	3500	1640	1552	1657	1428	1450

 

До 1995 року в Україні існувала державна монополія на виробництво і збут цукру, цукрові буряки вирощували на основі державного замовлення. У 1995 році державна монополія і держзамовлення були відмінені, господарства почали поставляти буряки на переробку на давальницьких умовах. При цьому розрахунки здійснювалися цукром.

У середньому по країні в 90-х роках майже 59 % виготовленого цукру належало   підприємствам,  які  вирощували  цукрові  буряки, 41 % - залишався у власності заводів. Таким чином, основна частина цукру на ринок пропонувалася товаровиробниками, для яких собівартість видатків на переробку була нижчою від заводської ціни. Це призвело до того, що на внутрішній ринок, з одного боку, надходить дешевий цукор товаровиробників, з іншого - дорогий цукор (заводський). Ціна заводського цукру становила 474 дол. США за тонну, при оптовій ціні на внутрішньому ринку 295 дол. США, а на світовому ринку білий цукор пропонувався за ціною 370 дол. за тонну. Практично, український цукор втратив свою конкурентоспроможність. І саме через це Україна почала втрачати свої традиційні ринки збуту. Мається на увазі, перш за все, продовольчий ринок Росії та інших країн СНД. До 1997 року близько 90 % цукру експортували в країни СНД, із них у Росію - 70 %,    Білорусь - 4 %, Азербайджан - 3 %, незначну частину українського цукру поставляли в середньоазіатські республіки.

Внаслідок скорочення посівних площ під цукровими буряками сировинні зони цукрових заводів розбалансувалися. Сировинні зони кожного заводу визначалися посівними площами та кількістю валової продукції. Оптимальна робота цукрових заводів дорівнює приблизно 80 діб, наприклад у 1988 р. цукрові заводи України працювали 92 доби, а у 1989 р. - 105 діб. Недопустимий необґрунтований короткий строк переробки сировини, тому що недостатньо використовуються виробничі потужності цукрових заводів.

У сезон 2002 р. працювало тільки 126 цукрових заводів із 192 наявних, з них 26 було зупинено через відсутність сировини. Так, у 2000 році 13 заводів у Вінницькій, Полтавській та Черкаській областях працювали від 2 до 14 діб. Це привело до збитків, нерозрахунків з виробниками і до банкрутства підприємств. Розрахунки показують, що в основних бурякосійних країнах тривалість процесу сокодобування коливається в межах 80-157 днів (табл. 21.2).