§ 3. Типологія політичних систем

Оскільки на процес формування і функціонування політи­ки впливає досить багато чинників — історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші чинники, у сучасному світі склалося певне різноманіття по­літичних систем.

Типологію політичних систем здійснюють на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити закриті (автаркії) та відкриті політичні системи. Автаркії мають обмежені зв'язки із зовнішнім сере­довищем, самодостатні (тобто обмежуються внутрішніми ре­сурсами розвитку) та не сприймають цінності чужих систем і культур (наприклад, Японія до кінця XIX ст., колишній СРСР, Албанія). Відкриті політичні системи рухливі та сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні до­сягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами роз­витку з зовнішнім світом (це — всі провідні держави сучасно­го світу та більшість країн, що здійснюють демократичну трансформацію).

Загальновизнаною в західній науці є типологія Г. Алмон-да, основою якої є комплексний критерій — тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Відповідно ви­окремлені такі політичні системи:

1. Англо-американська, з гомогенною (цілісною) політич­ною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, ін­ститутів і чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманіт­ною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно до функцій політичної організації та різноманіття форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різни­ми ланками політичної системи (держава, партії, групи інте­ресів, опозиція, лобі тощо); партійна система зазвичай дво­партійна; висока політична стабільність.

2. Континентально-європейська, яка характеризується фрагментарністю (мозаїчністю) політичної культури; наяв­ністю всередині національних культур протилежних ідеалів, цінностей, орієнтацій, що притаманні певній соціальній вер­стві, етносу, групі, партії; має місце співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функ­цій відбувається не у межах суспільства, а всередині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему (обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку); суспіль­ство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні (чи соціал-демократичні) цінності.

3. Доіндустріальні та частково індустріальні, мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несу-часних зразків (традиційна, патріархальна, містечкова, ху­торська тощо), а також включені політичні субкультури міс­цевого походження (роду, племені, клану, громади). Політич­ні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична коорди­нація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний (клановий, аристократичний) характер. Пар­тійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні (атомізований плюралізм); слабка політична стабільність, не­рідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками. От­же, інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб (політичного клану чи закритої еліти).

4. Тоталітарні — ґрунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політич­ної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; немає громадських політичних об'єднань, монолітна одно­партійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою та індивідуальною свідомістю і поведінкою.

Класифікацію політичних систем можливо здійснити і за принципом класового підходу. Так, марксизм виокремив по-літико-економічні системи (формації) за домінуючими засо­бами виробництва, що визначали економічно пануючий клас: рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуніс­тичну (соціалістичну). Первіснообщинний лад історично пе­редував цим формаціям, але він був ще дополітичною систе­мою, адже не знав державності.

Досить поширеною є класифікація політичних систем за діючим політичним режимом, тобто на основі характеру і за­собів взаємодії влади, суспільства й особистості. За цим прин­ципом виокремлюють автократії (авторитарні й тоталітарні політичні системи) і демократії. Їх зміст і особливості будуть висвітлені детальніше у підрозділі «Політичні режими».

Деякі дослідники на основі критеріїв цільових і функціо­нальних особливостей виокремлюють чотири базові моделі політичної системи:

— командну, що ґрунтується на використанні примусових, силових методів управління;

— змагальну, головною домінантою існування якої є про­тистояння, протиборство різних політичних і соціальних сил;

— соціопримирну (миротворчу), орієнтовану на підтрим­ку соціального консенсусу, злагоди, на попередження й подо­лання конфліктів;

—перехідну, характерну для трансформаційних суспільств, що здійснюють радикальні реформи, крокуючи до постіндустріальної цивілізації чи від автократії до демок­ратії.

Французький політолог Ж. Блондель поділяє політичні си­стеми на п'ять категорій за змістом і формами управління:

1. Ліберальні демократії, в яких прийняття політичних рішень зумовлено цінностями свободи, права, індивідуалізму особи, власності.

2. Комуністичні (авторитарно-радикальні), орієнтовані на пріоритет соціальної рівності, справедливого розподілу со­ціальних благ, планування, нехтування ліберальними досяг­неннями.

3. Традиційні, з олігархічними формами правління, кон­сервативні за характером, поділ економічних ресурсів і со­ціальних статусів зазвичай здійснюється нерівномірно (в ін­тересах традиційних еліт).

4. Популістські, які склалися в країнах, що розвиваються після Другої світової війни; є авторитарними за деякими ме­тодами влади заради збільшення соціальної рівності у роз­поділі благ в економічній і соціальній сферах та через не­обхідність послідовно здійснювати реформи, яких потребує модернізація.

5. Авторитарно-консервативні, метою яких є збережен­ня усталеної соціальної нерівності, нехтування ліберальним розумінням прав і свобод, обмеження політичної участі насе­лення.

Різноманітність типологій та класифікацій політичних си­стем свідчить про багатомірність політичного світу.