Грип

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУПИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ІЗ ПОВІТРЯНО-КРАПЕЛЬНИМ МЕХАНІЗМОМ ПЕРЕДАЧІ. ГРИП.

До групи інфекцій з крапельним механізмом передачі відносяться як бактеріальні (дифтерія, коклюш, стрептококова, менінгококова та гемофільна інфекції, туберкульоз і т. п.), так і вірусні (грип та інші ГРВІ, кір, епідемічний паротит, вітряна віспа, краснуха, герпетична інфекція, інфекційний мононуклеоз, ЦМВ-інфекція і т. п.) інфекційні хвороби. У зв’язку з тим, що крапельний механізм передачі спрацьовує лише у людському суспільстві, і стабільна циркуляція збудників забезпечується по колу: заражений організм – аерозоль – сприйнятливий організм людини, вся названа група інфекцій належить до антропонозів.

Зараження при повітряно-крапельному механізмі передачі відбувається дуже легко, тому інфекційні хвороби дихальних шляхів відносять до числа найбільш розповсюджених. Для усіх етіологічних агентів цієї групи інфекційних хвороб притаманне розмноження на слизових оболонках дихальних шляхів, що супроводжується запальним процесом і як наслідок – виникненням експіраторних актів (кашель, чихання), під час яких збудник інтенсивно виділяється в повітря. Тому при збиранні анамнезу визначають ступінь контакту з хворими, проживання і знаходження з ними в одному приміщенні. Під час епідемічного спалаху грипу всі хворі, які поступають із вогнища з ознаками гострого респіраторного захворювання, на основі клініко-епідеміологічних даних розцінюються як хворі на грип. Легкість поширення збудника через аерозоль і відсутність імунітету серед народжених дітей є причиною їх зараження і захворювання вже в перші роки життя. Через це більшість таких інфекцій називають дитячими.

Разом з тим, висока стійкість збудників дифтерії та туберкульозу забезпечує їм можливість розповсюдження повітряно-пиловим та іншими шляхами (харчовим, контактно-побутовим).

Наявність великої кількості хворих на легкі форми, значне розповсюдження «здорового» або постінфекційного носійства збудника, пізнє звернення за медичною допомогою та заразність хворих вже в інкубаційному періоді створюють труднощі в проведенні сучасних лікувально-обмежувальних заходів по відношенню до джерела інфекції. Ефективних заходів щодо аерозольного механізму передачі інфекції до тепер не існує. У зв’язку з цим основною та найбільш надійною можливістю впливу на епідемічний процес інфекцій дихальних шляхів є вакцинація населення. Ефективність імунопрофілактики доведена багаторічним світовим досвідом.

Разом з тим, послаблення уваги до проведення вакцинації викликає різке погіршення епідеміологічної ситуації та ріст захворюваності багатьма інфекційними хворобами, керованими засобами імунопрофілактики.

При здійсненні епідеміологічного нагляду за інфекціями дихальних шляхів велике значення має встановлення нагляду за імунологічною структурою населення, біологічними властивостями циркулюючого збудника та проведення контролю за якістю імунопрофілактики.

ГРИП.

Грип (grippus, influenza) – гостре респіраторне вірусне захворювання, яке характеризується гострим початком, загальною інтоксикацією, переважним ураженням верхніх дихальних шляхів.

Історичні дані. Грип уперше описав і виділив як окрему хворобу француз Етьєн Паск’є в 1403 р. З того часу зареєстровано 18 пандемій грипу, більшість з яких зароджувалась на Азіатському континенті. Тільки у ХІХ ст. пандемії грипу виникали 9 разів. Одна з відомих пандемій – «іспанка» (1918-1919 рр.), під час якої загинуло понад 20 млн. людей, а всього перехворіло близько 50 % населення земної кулі. Вірусна етіологія захворювання (вірус грипу типу А) встановлена в 1931-1936 рр. (W.Smith, C. Andrewes, P. Laidraw). У 1940 р. T. Fransis i T. Magil незалежно один від одного виділили вірус грипу типу В, а в 1947 р. R. M. Taylor виділив нового збудника – вірус типа С.

Етіологія. Віруси грипу відносяться до групи РНК-вміщуючих ортоміксовірусів з розмірами частинок 80-120 нм. Геном вірусу складається з 8 фрагментів однониткової РНК. В ядро віріона входить також антигенно-стабільний рибонуклеопротеїд, який визначає належність вірусу до серотипу А, В або С. Вірус грипу А має два основних типи антигенів – гемаглютинін (Н, 11 підтипів) і нейрамінідазу (N, 8 підтипів).

Особливість вірусів грипу – їх здібність до антигенної мінливості. Вона може реалізовуватись шляхом «дрейфу» (часткова мінливість антигенних детермінант) або «шифту» (повне заміщення фрагменту генома, який кодує синтез гемаглютиніну або нейрамінідази). Найбільш часто «дрейф» відбувається у віруса грипу типу А, але зустрічається і у типа В. Антигенний «шифт» – специфічна особливість вірусу грипу типа А, яка призводить до появи його нових типів. «Дрейф» здійснюється безперервно з року в рік. «Шифт» реєструють 1 раз на 10 – 12 років. Висока мінливість вірусів грипу пояснює непередбачуваність епідемій захворювання. Вірус типу С менш мінливий і викликає невеликі епідемічні спалахи.

Віруси грипу малостійкі щодо факторів зовнішнього середовища, протягом кількох годин за кімнатної температури вони руйнуються. Нагрівання до 50 - 60⁰С інактивує віруси протягом кількох хвилин. Разом з тим, у замороженому стані за температури -70⁰С можуть зберігатись роками, не втрачаючи інфекційних властивостей. Під дією дезінфікуючих розчинів (формаліну, сулеми, спирту, кислот, лугів) віруси швидко гинуть. Збудник грипу зовсім не чутливий до антибіотиків і сульфаніламідів, але чутливий до похідних амантадину (тільки тип А), інтерферону, оксоліну.

Вірус грипу можна виділити з матеріалу, отриманого від хворого в перші дні хвороби (змиви з носоглотки, харкотиння), заражаючи курячі ембріони або культури клітин. На звичайних поживних середовищах вірус грипу не росте.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина. Особливу епідеміологічну небезпеку становлять особи з легким перебігом хвороби, бо вони продовжують вести активний спосіб життя і розносять вірус грипу. Можливо, додатковим джерелом можуть бути домашні тварини (свині) і птахи. Максимальна заразність хворого спостерігається в перші дні хвороби, коли при кашлі, чханні з крапельками слизу вірус виділяється в зовнішнє середовище. Виділення вірусу при неускладненому грипі закінчується до 5 - 6-го дня від початку хвороби. Але при пневмонії, яка ускладнює перебіг грипу, вірус знаходять в організмі до 2 - 3 тижнів від початку захворювання. Вірус серотипу А виділений також від свиней, коней, птахів. Можливо, що при епізоотії грипу серед птахів, ссавців (свиней, коней і т. п.) формуються нові антигенні варіанти вірусу, які уражують потім людину.

Механізм передачі – аерозольний, шлях передачі – повітряно-крапельний. З крапельками слизу під час кашлю і чхання збудник викидається на відстань до 3-3,5 м. Зараження можливе також через предмети домашнього вжитку (дверні ручки, рушник, посуд тощо).

Сприйнятливість до грипу загальна, за винятком дітей віком до 6 міс., які отримали імунітет від матері.

Хвороба розповсюджена всюди і проявляється у вигляді спалахів та епідемій, які охоплюють значну частину сприйнятливого населення, що представляє серйозну соціальну та медичну проблему.

Епідемії грипу, викликані вірусом типу А, виникають кожні 1 - 2 роки, типу В – через 3 - 4 роки. Періодично (через кожні 2 - 3 роки) виникають пандемії грипу, пов’язані з формуванням нових антигенних варіантів вірусу. Це, в першу чергу, відноситься до вірусів грипу А. Епідемії грипу В розповсюджуються повільніше і уражають не більше 25 % населення. Смертність від самого грипу невелика, але смертність від грипу, інших ГРВІ та пневмонії, яка є досить частим і небезпечним постгрипозним ускладненням, у дітей до року складає 30 % загальної смертності і 90 % смертності від інфекційних хвороб, у дітей до 2 років – 15 % загальної смертності. Грип обтяжує перебіг хронічних захворювань доводячи до так званих додаткових соматичних захворювань, які сягають найбільших показників по серцево-судинним захворюванням, порушенням кровообігу мозку та ураження легень.

Швидкому розповсюдженню грипу сприяють короткий інкубаційний період, аерогенний шлях передачі, високу сприйнятливість людей до грипу, а також соціальні умови життя населення, в першу чергу, характер сучасних транспортних засобів, забезпечуючи швидке пересування населення та тісний контакт не тільки між сусідніми країнами, а й континентами.

Патогенез. Воротами інфекції є епітелій респіраторного тракту (переважно трахеї). Експериментально доведено, що нижні відділи дихальних шляхів більш чутливі до вірусу грипу, ніж верхні. Розмножуючись у клітинах циліндричного епітелію, вірус викликає їх дегенеративні зміни, використовуючи вміст епітеліальних клітин для побудови нових вірусних частинок. Внутрішньоклітинний цикл реплікації відбувається з величезною швидкістю: вже через 4 - 6 год. в клітині утворюється партія нових вірусів, яка «виштовхується» з клітин через пори мембрани. Через 24 год. число вірусів, попередник яких проникнув у клітину, може сягати декількох сотень мільйонів (Ж.І. Возіанова, 2000). Саме такою великою швидкістю реплікації віруса та його накопичення пояснюється коротка тривалість інкубаційного періоду при грипі.

Під дією нейрамінідази вірусу оголюються базальні мембрани клітин, розвиваються явища дегенерації в цитоплазмі та ядрах уражених епітеліоцитів, що закінчується некрозом та відторгненням клітин. Ці процеси полегшують накопичення різних бактерій в слизовій оболонці носоглотки і бронхів та сприяють приєднанню вторинних бактеріальних інфекцій, що ще більше посилює запальні та алергічні реакції.

В патогенезі грипу виділяють п’ять основних фаз патологічного процесу:

I. Репродукція вірусу у клітинах дихальних шляхів;

II. Вірусемія, токсинемія та токсико-алергічні реакції;

III. Ураження дихальних шляхів з переважною локалізацією процесу в будь-якому відділі дихального тракту;

IV. Можливі бактеріальні ускладнення з боку дихальних шляхів та інших систем організму;

V. Зворотній розвиток патологічного процесу.

В основі ураження різних органів та систем при грипі провідну роль відіграють циркуляторні розлади, причиною яких є порушення тонусу, еластичності та проникливості судинної стінки, перш за все, капілярів. Підвищення проникливості судинної стінки призводить до порушення мікроциркуляції та виникненню геморагічного синдрому (носові кровотечі, кровохаркання), а при важкому перебігу – крововиливи в головний мозок, альвеоли, що проявляється синдромом інфекційно-токсичної енцефалопатії або геморагічним токсичним набряком легень.

Грип обумовлює зниження імунологічної реактивності. Це, в свою чергу, сприяє загостренню вторинних бактеріальних ускладнень. Найбільш частим та серйозним ускладненням грипу вважається пневмонія. Загальновизнано, що пневмонія при грипі носить змішаний вірусно-бактеріальний характер, незалежно від строків її виникнення.

Розмноження вторинної бактеріальної флори сприяє виникненню й інших ускладнень: запалення додаткових порожнин носа, середнього вуха, нирок і т. п.

Клініка. Інкубаційний період при грипі коливається від декількох годин до 3-х днів, частіше всього 1 - 2 дні. Розрізняють наступні клінічні форми хвороби: типовий грип і атиповий (афебрильний, акатаральний та блискавичний); за важкістю перебігу – легкий, середньотяжкий та дуже тяжкий; за наявністю ускладнень – ускладнений та неускладнений грип.

Для типової форми характерне поєднання двох провідних синдромів – загальної інтоксикації і катаральних явищ з боку верхніх дихальних шляхів. Температура тіла вже в першу добу сягає максимального рівня (38 - 40⁰С). Хвороба нерідко розпочинається раптово: виникає озноб, температура тіла підвищується до 37,5-38,5⁰С, часто – до 39 - 40⁰С. Одночасно з лихоманкою з’являється загальна слабкість, розбитість, адинамія, біль у м’язах, пітливість, сильний головний біль з характерною локалізацією в лобній ділянці, надбрівних дугах. Хворого турбують біль в очних яблуках, що стає сильнішими при рухах очей або при надавлюванні на них, світлобоязнь, сльозотеча. Враження респіраторного тракту характеризується дифузним запаленням дихальних шляхів – виникає риніт, трахеїт, ларингіт. Мають місце закладання носа, відчуття дряпання і сухість у носоглотці, хворі чхають. Частіше всього нежить приєднується на 2-3-ю добу. Виділення з носа – серозні або серозно-слизові.

Грип характеризується нападами трахеїту, які клінічно проявляються відчуттям подразнення в горлі або болем за грудиною і вздовж трахеї, надсадним сухим кашлем.

При об’єктивному обстеженні виявляється гіперемія обличчя, шиї, кон’юнктив, помірний ціаноз губ, вологий блиск очей, підвищене потовиділення. Часто на губах і крилах носа з’являється герпетична висипка. Констатується вологість шкіри, на дотик вона волога. Слизова оболонка носоглотки, м’якого і твердого піднебіння гіперемійована, набрякла. При грипі, спричиненому вірусом типу В, виникає зерниста енантема (симптом Морозкіна). Нерідко початкова тахікардія змінюється брадикардією. Має місце ослаблення І тону, функціональний шум на верхівці.

Язик вкритий білуватим нальотом. Живіт м’який, не болючий. Печінка і селезінка не збільшені. Крім загальнотоксичних симптомів на висоті хвороби інколи з’являються не різко вираженні менінгіальні симптоми (ригідність м’язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзинського), які зникають через 1 - 2 дні. В цереброспінальній рідині патологічних змін не знаходять.

В залежності від рівня інтоксикації та вираженості катарального синдрому грип може мати перебіг в легкій, середньотяжкій, тяжкій та дуже тяжкій формі.

Легка форма грипу характеризується підвищенням температури тіла до 38⁰С, помірним головним болем та катаральними явищами. Пульс – до 90 уд/хв, систолічний артеріальний тиск – 115 – 120 мм. рт .ст., частота дихання менше 24 за хвилину.

Середньотяжка форма супроводжується підвищенням температури до 38,1 - 40⁰С, помірно вираженим синдромом загальної інтоксикації. Пульс 90 - 120 уд/хв., систолічний артеріальний тиск менше 110 мм. рт. ст., частота дихання більше 24 за хвилину. Сухий, нестерпний кашель з болем за грудиною.

Для тяжкої форми грипу характерні раптовий початок, висока (більше 40⁰С) і більш тривала лихоманка з різко вираженими симптомами інтоксикації (сильний головний біль, ломота у всьому тілі, безсоння, марення, нудота, блювання, менінгіальні симптоми). Виражена тахікардія (пульс більше 120 уд/хв., часто аритмія), систолічний артеріальний тиск менше 90 мм. рт. ст., тони серця глухі, частота дихання більше 28 за хвилину. Болючий нестерпний кашель, болі за грудиною.

Дуже тяжка форма характеризується блискавичним перебігом, бурхливим розвитком симптомів інтоксикації, без катаральних явищ. У більшості випадків закінчується летальним кінцем. Як варіант дуже важкої форми може бути стрімкий розвиток геморагічного токсичного набряку легень, паренхіматозної дихальної та серцево-судинної недостатності.

Під час епідемічних спалахів переважають типові форми захворювання з більш тяжким перебігом. У міжепідемічний період частіше спостерігаються легкі та атипові форми грипу, коли явища інтоксикації виражені слабко, а температура тіла залишається нормальною (афебрильна форма грипу), або підвищується до 38⁰С, в клінічній картині переважають симптоми риніту, фарингіту. В разі локалізації процесу в трахеї при відсутності риніту та фарингіту можна думати за акатаральну форму грипу.

Грип у осіб 60-ти років та ще старшого віку має більш тяжкий перебіг, ніж у осіб молодого віку. Особливостями перебігу грипу у осіб похилого та старечого віку є більш тривалі в часі всі періоди хвороби з частими ускладненнями. Відзначається більш поступовий розвиток захворювання, на перший план часто виступають порушення з боку серцево-судинної системи (задишка, ціаноз носо-губного трикутника, слизових оболонок, акроціаноз на фоні тахікардії та різкого зниження артеріального тиску). Прояви загальної інтоксикації у таких осіб можуть бути менш вираженими і в клінічній картині відступають на задній план. Тривалість періоду лихоманки сягає 8 – 9 днів. Грип у осіб похилого віку ускладнюється пневмонією в 2 рази частіше, ніж у осіб молодого та середнього віку.

Грип у дітей відрізняється від захворювання у дорослих більш важким перебігом, більш частим розвитком ускладнень. Порушення загального стану, лихоманка та ураження верхніх дихальних шляхів часто більш вираженні та тривалі (6 - 8 днів).

Пташиний грип частіше, ніж грип, спричинений людськими штамами, у початковому періоді і протягом хвороби супроводжується блюванням, болями в животі, водянистою діареєю без крові.

Ускладнення. Грип може супроводжуватись багаточисельними ускладненнями. Вони виникають у 10 – 15 % захворівших на грип. Найчастішим ускладненням грипу є пневмонії, в основі яких лежить геморагічне запалення з набряком легень. Як правило, вони змішаної, вірусно-бактеріальної, етіології. У хворих різко наростають явища токсикозу. Виникають надсадний болючий кашель, сильна задишка, дихання стає поверхневим. Під час кашлю виділяється рожеве пінисте харкотиння, нерідко з домішками крові. Вогнища запалення легеневої тканини частіше не зливаються, а тому дані фізикального обстеження виявляються слабкими: незначно виражене притуплення перкуторного звуку, поява при положенні тіла на ураженому боці або при покашлюванні помірної кількості вологих хрипів. Пневмонія, що ускладнює перебіг грипу, може з’явитись у будь-який період захворювання, однак, у осіб молодого віку у 60 % випадків переважають ранні пневмонії, що виникають на 1 - 5-й день від початку хвороби, звичайно при вираженому катаральному синдромі та загальній інтоксикації, а це також значно утруднює своєчасну діагностику.

З метою ранньої діагностики (прогнозування) гострих пневмоній на самій початковій фазі до формування чітких клініко-рентгенологічних проявів рекомендується (В.П. Ліхопоєнко, 2003) в амбулаторно-поліклінічних умовах (при лікуванні вдома) використання комплексу клініко-лабораторних показників, що включають підвищення температури тіла вище 39⁰С, симптоми трахеобронхіту, задишку більше 24 дихань за хвилину, лейкоцитоз більше 8 ^x 10⁹/л та ШОЕ вище 13 мм/год. Цей комплекс спостерігається у 65 % хворих на грип з наступним розвитком пневмонії, підтвердженої рентгенологічно. Виявлення такого комплексу у захворівших на грип дає підставу для переводу цих хворих в інфекційний стаціонар і проведення поряд з протигрипозним етіотропним та патогенетичним лікуванням циклу антибіотикотерапії.

На другому по частоті місці посідають ускладнення з боку ЛОР-органів (гайморити, отити, синусити); можуть виникати міокардити та перикардити, пієлонефрити, пієлоцистити, холангіти, тощо. У вагітних може виникнути загроза переривання вагітності.

Патогенетично обумовленими ускладненнями грипу також можуть бути інфекційно-токсичний шок, серозні менінгіти, арахноїдити, менінгоенцефаліти, енцефаліти, поліневрити, набряк мозку.

При пташиному грипі пневмонія констатується майже у всіх хворих, проявляється розвитком дихальної недостатності і гострого респіраторного дистрес-синдрому, пневмотораксу, легеневої кровотечі, поліорганної недостатності.

Прогноз. Переважна більшість випадків грипу закінчується повним видужанням. Смертність від грипу в останні десятиліття не перевищує 1 - 3 випадки на 100 тис. населення. Однак, підвищена смертність під час епідемій, непрямо пов’язана з грипом, складає в різних країнах від 76,7 до 540 випадків на 100 тис. населення (Ж.І. Возіанова, 2001 р.). У групу ризику входять, перш за все, люди літнього та старечого віку із серцево-судинними і хронічними запальними захворюваннями.

Працездатність за неускладненого грипу відновлюється через 7 - 10 днів, у разі приєднання пневмонії – не раніше 3 - 4 тижнів.

Діагностика. Розпізнавання грипу в період епідемічного спалаху не становить труднощів, коли клінічні прояви його типові, а питома вага грипу серед всіх гострих респіраторних захворювань (ГРЗ) сягає 90 %. У між епідемічний період, коли переважають атипові форми грипу, клінічно його важко диференціювати від інших респіраторних інфекцій, тому що на частку грипу в цей період припадає 3 – 5 % від усього числа ГРЗ.

При постановці діагнозу грипу слід враховувати такі дані, як: епідемічне підвищення захворюваності в холодну пору року, гострий, раптовий початок хвороби, швидке (протягом доби) підвищення температури тіла до 38 - 40⁰С, головний біль (особливо в лобно-скроневій ділянці, надбрівних дугах), біль в очах, зовнішній вигляд хворого (гіперемія та незначний набряк обличчя, «обличчя заплаканої дитини», розлита гіперемія, зернистість і розширення судин слизової оболонки м’якого піднебіння та задньої стінки глотки, поява на 2 - 3-й день хвороби катаральних проявів – сухого стійкого нестерпного кашлю, що супроводжується печінням за грудиною, нежиттю.

У загальному аналізі крові у 1-шу добу хвороби у третини хворих з’являється лейкоцитоз (10,0–12,0 ^x 10⁹/л) із помірним паличкоядерним зсувом, обумовленим підвищенням кількості циркулюючих нейтрофілів. На 2-гу добу кількість нейтрофілів швидко зменшується, розвивається лейкопенія, яка зберігається до кінця лихоманки. ШОЕ у більшості хворих залишається в межах норми.

Специфічна діагностика. Для експрес-діагностики використовують високоспецифічний та інформативний метод імунофлюоресценсії – обробка мазків-відбитків слизової оболонки нижньої носової раковини міченими антитілами. За допомогою люмінесцентного мікроскопа в препараті знаходять зелене свічення утвореного специфічного комплексу антиген-антитіло. Під час епідемії можна підтвердити наявність грипу у 50 – 70 % хворих.

Серологічна діагностика застосовується як ретроспективний метод дослідження. Проби крові забирають у гострий період хвороби ( 1-2-ий день) і через 7 - 10 днів сухим стерильним шприцем у кількості 2 - 3 мл. Найчастіше використовують реакцію гальмування гемаглютинації (РГГА), реакцію зв’язування комплементу (РЗК), реакцію радіального гемолізу (РРГ). Діагностичним вважається наростання титру антитіл у 4 рази і більше.

Вірусологічне дослідження з виділенням вірусу на курячих ембріонах є досить трудомістким та дорогим методом діагностики і на практиці застосовується рідко.

Можливе застосування ПЛР.

Диференціальний діагноз. Грип диференціюють з гострими респіраторними захворюваннями (парагрипом, аденовірусною інфекцією, риновірусною інфекцією, респіраторно-синцитіальною інфекцією), ангіною, черевним тифом, висипним тифом, корем, гарячкою паппатачі, орнітозом, ентеровірусною інфекцією, інфільтративною формою туберкульозу, лептоспірозом, менінгококовою інфекцією, вірусним гепатитом А, малярією.

Парагрип, на відміну від грипу, починається поступово, має перебіг зі значно менш вираженою інтоксикацією. Температура тіла, як правило не перевищує 38⁰С, переважно уражується гортань з розвитком ларингіту (особливо у дітей), що клінічно проявляється осиплістю голосу, гавкаючим сухим кашлем.

Аденовірусна інфекція спричиняється вірусами, які тропні як до епітелію дихальних шляхів, так і до лімфоїдної тканини. Незважаючи на наявність іноді високої (до 39⁰С) температури тіла, загальний стан при аденовірусній інфекції порушений менше, ніж при грипі; крім того помірний кашель з’являється на 3-4-й день хвороби, збільшуються реґіонарні лімфатичні вузли, виникають прояви тонзиліту, іноді збільшуються печінка і селезінка. Диференціальна діагностика полегшується за наявності характерного для аденовірусної інфекції кон’юнктивіту, часто асиметричного. В загальному аналізі крові – часто помірний лейкоцитоз.

Для риновірусної інфекції характерні такі ознаки: субфебрильна або навіть нормальна температура тіла, незначна інтоксикація, густі серозні виділення з носа, часте чхання, сльозовиділення, відсутність симптомів трахеобронхіту.

При респіраторно-синцитіальній інфекції виявляються такі особливості: у клініці переважають явища бронхіту, іноді з бронхоспастичним компонентом, катаральні зміни у слизовій оболонці носоглотки незначно вираженні, а дужки і м’яке піднебіння ледь гіперемійовані.

При ангіні на перший план виступають місцеві симптоми: біль у горлі при ковтанні, гіперемія, набряк та гіперплазія піднебінних мигдаликів, наявність гнійних фолікулів або патологічного секрету в лакунах, збільшення підщелепних лімфатичних вузлів. В аналізі крові – нейтрофільний лейкоцитоз, збільшення ШОЕ.

Як і для грипу, для черевного тифу характерні гарячка, симптоми загальної інтоксикації. Але черевний тиф характеризується поступовим початком із східцеподібним підвищенням температури тіла, інтенсивним, але розлитого характеру головним болем (тоді як при грипі він локалізується в ділянці лоба, надбрівних дуг, очних яблук), блідістю шкірних покривів, появою з 2-го тижня розеольозного висипу. Язик при черевному тифі рясно обкладений сірувато-білим нальотом, стовщений з відбитками зубів; його краї та кінчик вільні від нальоту, яскравого червоного кольору. Збільшується печінка і селезінка. Велике значення у діагностиці має виявлення з перших днів хвороби сальмонел тифу в крові, пізніше – у випорожненнях та сечі, а також серологічні реакції.

Для висипного тифу (а також хвороби Брілла) притаманні такі ознаки: збудження хворого, говірливість, розлитий, на відміну від грипу, головний біль, неспокійний сон з жахливими сновидіннями; поява на 2 - 3-й день хвороби точкових крововиливів на м’якому піднебінні (енантема Розенберга) та на перехідних складках кон’юнктиви (симптом Кіарі-Авцина), поява фібрилярних посмикувань язика, поштовхоподібного тремору під час спроб висунути його за зубну дугу (симптом Говорова-Годельє). Важливим є детально зібраний епідеміологічний анамнез (наявність педикульозу). В аналізі крові – нейтрофільний лейкоцитоз. Для підтвердження наявності висипного тифу використовують РЗК, РА і РНГА з рикетсіями Провачека.

Кір, як правило, починається з катаральних явищ та гарячки. В анамнезі – контакт з хворим. При огляді виявляється кон’юнктивіт, ранній патогномонічний симптом – плями Бєльського-Філатова-Копліка. На 3 - 5-й день хвороби з’являється зливна плямисто-папульозна висипка на обличчі і шиї, яка поетапно поширюється на тулуб та кінцівки.